В неділю виставив український театр чотироактову комедію Тобілевича "Суєта". Зачароване коло колізій між пнем народу селянством а тими одиницями мійської інтеліґенції, що починають відставати від свого природнього пня. Колізія, якої автор не найшов виходу.
"Суєта" се гірка комедія життя. Автор випроваджує людий живих, звязаних з землею, з світом, зі всіми обставинами життя і через те набирає цей драматичний твір виведений артистом на сцену, житєвої реальности.
Гра артистів українського театру була бездоганна. П. пол. Захарук в ролі Івана робив сильне вражіннє своєю іронією і сердечною ущипливостю. Перехід від перемученого життєм чоловіка, який нічого не робить, тільки їсть, лежить та думає, до здисциплінованого строкового робітника а відтак до кандидатури на драматичного артиста був так природно п. Захаруком виконаний, що се свідчить про дійсну його велику артистичну силу і можність і широку скалю творення драматичних постатей. П. Бортник в ролі Карпа зацікавлював своєю серіозностю, повагою і вирозумілостю, які виявив тоді, коли виступив активно.
В хвилях спочинку його мелянхолійний вигляд робив вражіннє пригноблення. П. Рубчак Терентий розвеселяв враз зі своїм талановитим сином Матьошею (п. Косарівна) публику. Драстичність деяких зворот в його ролі ніколи не переступала границь зачеркнених повагою штуки. Такі місця дуже небезпечні тільки для молодих адептів сцени, бо дуже легко скушують до "переборщення" і само собою розуміється, що звісний всім артистичний смак одного з найсильнійших і найстарших членів української театральної дружини, яким є і буде п. Рубчак не міг його спровадити на манівці плиткости.
П. Крушельницький в ролі старого батька дав доказ повного зрозуміння штуки і своєю грою виявив не буденний талан, який вже нині віщує йому не аби які лаври на театральній сцені. П. Бучма, яко Михайло дав виразну і ясно означену стать мінського інтеліґента, що зжився вже з новим світом але від старого ще не відстав. Дуже влучно було зазначене самоупокореннє інтеліґента на становиску, який у батька селянина просить грошей, відраза при згадці о псотах молодости і холоднокровий еґоїзм в часі відвідин родичів. П. Зубрицький як Петро, п. Міхенко як учитель, п. Калин як ґенерал і п. Демчук як унтер-офіцир достроювалися своєю грою до решти артистів так влучно і уміло, що цілість вийшла вповні зокруглена і гармонійна.
Те саме належить сказати і про жіночі ролі. Давні артистки п. Левицька в ролі матери і п. Рубчакова як жінка Михайла відограли свої ролі з таким ніжним чуттєм яке ціхує артистичні жіночі душі. П-на Кромпівна (Василина) своєю наівностю і живою вдачею була такою природною, якою є — здається — в дійсности і поза сценою. Так само дуже симпатичною постатею була жінка Карпа п-ні Юрчакова. Поява п-ни Василишинівної як жінки Пєра з фікційним песиком зазначила яскраво ріжницю двох світів.
Все се разом дало, як бачимо, дуже значний і оглядання гідний вислід. Гра артистів не моглаби бути лучшою, якби ту дійсно артистичну виставу вбрати було в відповідаючі її рамці, значиться якби ся штука виставлена була з тим самим артистом на столичній сцені в вигідно урядженім театральнім будинку, то нічого більше бажати не треба би було. Вистава "Суєти" дала доказ, що український театр, який зараз грає в Тернополі, стоїть на тій висоті, на якій ставить його автор "Суєти". Се не базарна буда а святиня штуки, в якій нема місця для торговщиків плиткости і погані.
Український голос
17.04.1919