І знову блаблакар з Києва до Рівного, в останні дні перед першим туром. Тільки цього разу це мінівен, на три ряди, вісім крісел. Я, як завжди, сиджу в останньому ряду, ганяю кульки в телефоні. Біля мене й попереду — юнаки, здається, студенти, а в найпершому ряду, біля водія, сидить пара. Він і вона, приблизно трохи за тридцять.
Від Києва від'їхали зовсім недалеко, яка-небудь Капітанівка (я по цій трасі вже, здається, всі населені пункти знаю по порядку), як розмова звернула на вибори. Власне, говорила тільки пара попереду, з водієм. Студенти сиділи в телефонах і з навушниками в вухах. А чоловік з переднього сидіння голосно й піднесено заявив водієві:
— Та хто угодно, тіко не Порошенко!
Потім він знову повторив цю фразу, разів зо три, не підряд, а вставляючи її у свої дещо ширші репліки. Нарешті я, внутрішньо сціпивши зуби, делікатно попросив:
— Будь ласка, а давайте проїдемо всю нашу дорогу, не згадуючи виборів.
Жінка попереду озирнулась на мене і відрубала:
— Мущина, а ми не з вами разговарюєм!
Втім, розмову свою вони стишили максимально, і невдовзі, здається, тему виборів облишили, перейшовши на переваги і недоліки різних марок автомобілів.
Потім, вже за Житомиром, десь ближче до Новограда ми мали санітарну зупинку. Вийшли з авта розім'яти ноги, попити кави, випалити по цигарці. Пара з переднього ряду палила неподалік. Врешті чоловік запитав у мій бік:
— А вам шо, Порошенко нравицця?
Я затягнувся, вигравши час на обдумування відповіді, а потім попросив його:
— А давайте обміняємось телефонами.
Він трохи сторопів:
— А нашо?
— А я наберу вас через півроку і скажу вам у вухо з телефона “Хто угодно тіко не Порошенко”.
Він не відповів нічого, розвернувся, затоптав недопалка й пішов до авта. Другу частину подорожі про вибори не говорилося.
Та від цього нітрохи не легше. Навряд чи я своєю підколкою в чомусь переконав його. І найшвидше 21 квітня він проголосує згідно зі своїми деклараціями. Німці мають приказку: краще бути песимістом, тоді матимеш приємні розчарування. Побуду і я песимістом.
Живемо ж бо в епоху серіальну. Тільки хтось дивиться творіння Нетфлікса з комп'ютера, а хтось – “Сватів” по “Інтеру”, чи де там їх тепер транслюють. Хоча ні, яких там “Сватів”? Вони зараз усі “Слугу народу” дивляться. Пряму, так би мовити, інструкцію до дії.
А в серіалах уся дія згущена, конденсована. Суцільний тобі pulp fiction. Добро рубається зі злом різними способами і методами. От і розвиває сюжет наш виборець, він же глядач серіалів, свідомо чи, швидше, підсвідомо, неймовірно його, цей сюжет, закручуючи. Вже й дебати перенесено з телестудії – як то мало б бути по закону, на стадіон – як то має бути в серіалі. Вже й аналізи здано, і результати опубліковано (і з результатами тим окрема заморока трапилася: числа в одного кандидата переплуталися, на три доби раніше кров здав, як виявилося), і дальші вимоги витребенькуваті на підході – а з самими дебатами, із програмою вимогливого (щоб не сказати – капризного) кандидата так нічого і не зрозуміло. Глядача тримають в напрузі... Далі, мабуть, дон Педро має вкрасти коштовного персня в доньї Хуліани, а молодий Вальдемар спробувати його викрити. Йому допоможуть колонель Анатоліо і пастух-вакеро Олехас. Але Дон Педро вислизне з приготованої для нього пастки. Або не вислизне. Варіантів розвитку сюжету безліч.
Здається, виробники серіалів уже проводили експерименти з різними варіантами розв'язку сюжету, навіть глядачів запрошували в мережі голосувати за кінцівку, яка їм подобається більше. І в театрі подібні експерименти проводилися: глядачам перед початком дії повідомляли, що вистава має два різних фінали, й пропонували зробити вибір. Такий ото інтерактивний сучасний театр, котрий намагається мати якнайтісніший зв'язок з глядачем.
От тільки глядач, подивившись спектакль із одним з двох фіналів, мав нагоду наступного дня знову придбати квитка, прийти до зали і задля інтересу проголосувати за інший фінал, не той, що його зіграли вчора.
Спектакль, що триває, теж має два фінали, і глядачі цього свідомі. От тільки прийти наступного дня й подивитись альтернативну кінцівку спектаклю не вдасться нікому. Ні їм, ні нам...
06.04.2019