Які приголосні використовує мова, а які ні? Антрополог Калеб Еверет запропонував теорію, згідно з якою у мовах гірських районів особливо часто зустрічається визначений клас звуків – абрубтивні приголосні.
На противагу усталеній в науці думці, що використання певного вид приголосних в окремих мовах важко піддається теоретичному дослідженню, американський дослідник створив власну теорію, яка доводить, що жителі гірських районів частіше використовують абрубтиви, ніж жителі рівнинних територій. Це показали його підрахунки, здійснені стосовно 567 мов, звуковий склад яких занесений до інтерактивної карти Світового атласу мовних структур WALS.
Дослідник з Маямі Еверет звертає увагу на так звані абрубтивні приголосні – специфічний клас звуків, які, на відміну від більшості приголосних, що утворюються за допомогою повітряного потоку з легенів, є непульмональними (нелегеневими). Для прикладу, при вимові звичайного легеневого звуку [к], мовець блокує потік повітря з легенів, поклавши язик на м'яке (безскелетне) піднебіння, а потім різко забирає його, випускаючи повітря. Так з’являється типове [к]. При абрубтивному [к'] окрім м’якого піднебіння закривають і голосову щілину, а гортань злегка піднімають. Це створює надлишковий тиск в порожнині рота й горла, і повітря виходить з чітким придихом, як тільки мовець перестає його блокувати. Різні варіанти абрубивних приголосних зустрічаються у п'ятої частини всіх мов, вони не обмежені рамками окремої мовної сім’ї.
Використовуючи дані Атласу та геоінформаційних систем, Еверет визначив для кожної окремої мови високогірний район, де нею говорять. При цьому досліджуване висота району над рівнем моря повинна була дорівнювати не менше 1 500 м. Цей район дослідник обводив колами, діаметром 200 кілометрів, і аналізував звуковий склад мови цієї території. Результати дослідження виявили тенденцію: 62% з 92 мов, визнаних «абрубтивними», і лише 20% з 475 «не-абрубтивних мов» поширені в пригірських районах. За словами Еверета, абрубтиви в високогірних районах домінує, проте потрібно зважати й на те, що у там заселеними можуть бути лише 15% території.
Робота не будується на випадковостях, – стверджує дослідник. Він називає можливі причини, які могли б пояснити такий нерівномірний розподіл. По-перше, припускають, що звуки в гірському повітрі легше утворюються. У гортані на тому рівні, на якому в нормальних умовах гучність звуку була би нульовою, гірське повітря здійснює менший опір. Чим простіші звуки вимовляють, тим вища ймовірність того, що вони будуть зберігатися на противагу тенденції до спрощення мови. Як Еверет сам визнає, можливий і протилежний процес: через малий тиск слухач може погано розрізняти абрубтиви від звичайних звуків. Це зробило би їхнє поширення менш значним.
Можна назвати й інше, екзотичніше пояснення, яке Еверет пропонує як альтернативу попередньому: вимова абрубтивів не пов'язана безпосередньо з диханням, отже вони захищають мовця від втрати вологи тіла. Для прикладу, щоб протидіяти зневодненню, недосвідченим альпіністам радять менше говорити. Належні розрахунки, скільки економить повітря людини, затримуючи при розмові повітря на долі секунди – стільки триває абрубтивний затиск – Еверет не наводить.
14.06.2013