Т. Шевченко — дослідник української старовини

 

"Я люблю археологію. Я поважаю людей, що присвятили себе цій таємничій матері історії". Так писав Шевченко в своїй повісті "Художник".

 

Це не були лише слова. Інститутові Археології Української Академії Наук пощастило знайти оригінальні документи, що несподівано розкривають науково-дослідну діяльність Шевченка в такій ширині, що вона показується основним джерелом його поетичної і мистецької творчости. Без зрозуміння її нам трудно зрозуміти багато сторінок його поетичної і мистецької творчости, походження багатьох його творів та суспільних взаємин. Документи, про які згадуємо — це оригінали власноручно писаних заяв поета, звіти з наукових поїздок, посвідки за одержання грошей за виконані роботи для наукових видань, сотні виконаних ним рисунків з археологічних та історичних пам’яток України. Усі ці документи виявлені в архіві кол. Археографічної Комісії, Обласному Історичному Архіві та інституті літератури ім. Т. Шевченка Української Академії Наук. Оригінали малюнків зберігалися перед війною в Картинній галєрії Т. Шевченка в Харкові, Музею Народнього Мистецтва в Києві, а репродукції із них у Київському Музеї — будинку Т. Шевченка*).

 

З цих документів довідуємося, що Шевченко ще до закінчення Академії Мистецтв, на власні кошти, вже року 1843, провадив археолого-етнографічні подорожі по Україні і розпочинав видання цих матеріялів під назвою: "Живописна Україна". Мета цього видання, як її сформулував сам Шевченко: "видавати краєвиди по історичних спогадах, достопам'ятні храми, замки, могили і все, що час пошкодував".

 

Восени 1844 року поет відвідує Суботів, змальовує "Богданові Руїни", Богданову церкву, "Намогильні хрести". В черговій подорожі, на прикінці березня 1845 р., відвідує Київ, Віту, Васильків, Білу Церкву, Таращу, Умань, Баран Поле, Лисянку, Будище, рідну Кирилівку, Вільшану, Богуслав, Росаву, Тороки. Описана та подорож у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали". На жаль, з цієї подорожі заховалися лише поодинокі малюнки, хоч без сумніву їх була повна серія.

 

В тому таки 1845 році Т. Шевченко, разом з етнографом А. Чубинським плянував мандрівку по Запорізьких січах, аж до Лиману, але здійснити її не пощастило. 10. грудня 1845 р. Шевченка запрошують до співробітництва в Київській Археографічній Комісії, що тоді провадила археологічні досліди України. При Археографічній Комісії поет працює два роки, аж до арешту, віддаючи улюбленій справі увесь запал своєї вогненної вдачі. Навіть ще не оформлений, як службовець, він вже виїздить в першу експедицію, відвідує Переяслав, Миргород (написав "Великий Льох"), Марвінське (написав "Іван Гус"), Хорол, Великий поток, Прилуки (малюнки Густівського манастиря), Лубни. Цю подорож Шевченко закінчив у листопаді, а за кілька днів знову виїздить з Києва на Полтавщину, вже як державний службовець Археографічної Комісії. Знову відвідає Переяслав, малює церкви, дає описи історичних пам'яток у них, річей пов'язаних з гетьманами Хмельницьким, Мазепою, тощо. Він використовує ці матеріяли в повістях "Наймичка", "Близнята", "Музикант", у "Сні", "Гори мої високії". Після Переяслава вивчає Шевченко майдани — загадкові земляні споруди біля Яготина, Пирятиня, Лубень, Наливайкові пам'яткові місця на Солониці, Луком’я, Хорол, Миргород, Багачку, Устивицю, Сорочинці. Тут він спеціяльно вивчає майдани, записує народні історичні перекази.

 

Наприкінці 1845 року і поч. 1846 Шевченко працює у Києві, готуючи, за завданням Археографічної Комісії, і мистецько оформлюючи розкішне видання: "Древности", видане у Києві 1846 р. У цьому виданні 9 малюнків Шевченка, оригінальних малюнків з розкопів могили Переп'ята біля Василькова на Київщині. В розкопах цієї могили Шевченко брав найближчу участь. Одночасно записував народні пісні й оповідання.

 

По закінченні видання Шевченко не гаючи часу виїздить на Полтавщину й Чернигівщину, відвідує Ісківці, Лубні, Прилуки, Ніжин, Чернигів. На превеликий жаль і з цієї подорожі заховалося мало малюнків, але ті, що збереглися, мають виключну археологічну вартість. Напр., краєвид слов’янсько-варязького могильника біля Седьова.

 

У квітні 1846 року Шевченко повертається в Київ; заходжується коло малювання його пам'яток, бере участь в розкопах могил околиці Києва, записує народні історичні оповідання і пісні.

 

21. вересня 1846 року Шевченко вже на Поділлі і Волині. Він відвідує Кам'янець Подільській, Почаїв, Вербки, могилу кн. Курбського, Секунь, Дубно, Острог, Корець, Новоград Волинський, Житомир. Усюди робить рисунки, вишукує пам'ятки археологічні, етнографічні, записує пісні, оповідання тощо. 3. березня, внаслідок доносу студента Петрова, Шевченка притягнено до слідства в справі Кирило-Методієвців. При арешті відібрано в нього археологічні нотатки, старовинні документи про кріпацтво, лише часточка з них збереглася в архівах Києва.

 

Не припинив Шевченко археологічних, етнографічних дослідів і на засланні. З того часу заховалося кількасот малюнків, що їх поробив поет для експедиції Бутакова, яка досліджувала Аральське озеро і багато зарисовок з Орська, Оренбурга, кіргізького життя. Все це були не випадкові, аматорські роботи. То був цикль малюнків, що мав ілюструвати життя кіргізів, їх минуле, що їх долю поет уважав подібною до української.

 

Але багато Шевченкової спадщини розпорошено в випадкових руках, або перебуває навіть в музеях, невідома ширшому загалу. Так, напр., в селі Могильній на Поділлю пощастило відшукати нащадків маляра Івана Сошенка, приятеля Шевченка і в них віднайти рештки майна Сошенка: його особисті папери, академічні малюнки (ще навіть з петербурзької академії), часу спільного вчення з Шевченком, його малярське приладдя й інш. Серед цього архіву трапився альбом з різними замальованими картинами з кіргізького і eкспедиційного життя часу бутаковської експедиції, безперечно Шевченкової спадщини. На превеликий жаль довелося переконатися, що листування і дуже багато ще інших малюнків нащадки Сошенка використали, щоб розтоплювати піч. Рештки архіву Сошенка я передав на схов до Київського Історичного Музею ім. Т. Шевченка. Коротка замітка про це уміщена була у зб. Українське Мистецтво т. І, Київського Наукового Товариства ім. Т. Шевченка.

 

Конче потрібно в найближчий час виділити усі наукові матеріяли Шевченка в окремий збірник, видати їх з науковими коментарями. Треба хоч по 100 роках виконати палке бажання Великого Поета й Громадянина, показати Україну у вигляді видання "Живописна Україна" й бідних кіргізів — "Живописна Кіргізія", що над ними так наполегливо працював він у найкращі дні свого життя.

 

ЄВАНГЕЛІЯ — ВКЛАД ГЕТЬМАНА Ів. МАЗЕПИ.

 

В 1845 році Шевченко відвідав Переяслав з метою виявлення пам'яток української старовини. У своєму щоденнику, між описами різних історичних місць, є замітка:

 

"Бувший манастир, тепер соборна церква Вознесення Господнього, побудована 1701 року гетьманом Мазепою. Чудова зовні і до неможливого попсована всередині перебудовами. В ризниці схоронюється дивовижне роботою Євангеліє, вклад гетьмана Мазепи, московського друку 1698 року, з написом на оправі слов'янськими буквами".

 

Ця дивовижна пам'ятка збереглася до нашого часу і до самої війни переховувалася у Лаврському Музеї у Києві (ч. 12859).

 

Євангелія справді московського друку 1698 року, обкладена в оковані сріблом, густо позолочені дошки. Bис. дощок — 0,55 мтр., широчінь — 0,39 мтр. На них накладене чеканне, ажурне, срібно-біле, квітчасте орнаментальне тло, поверх якого розміщені круглі, чеканні, виконані дивовижною, прозорою, кольористою царгородською емaллю оздобки: середник — Ісус Христос; Божа Мати, Іоан, 12 апостолів і Святий Дух; наріжники — Євангелисти; оздобки: Трійця, Страсті, Воскресіння Христове, Тайна Вечеря, херувими. На другому боці, на такій же срібно чеканній, квітчастій окладці, по середині — Водохреща, наріжники — пророки Арон, Давид, Соломон, Мойceй. Вгорі — Розп'яття, обабіч Антоній та Феодосій, а внизу герб гетьмана Івана Мазепи з літерами навкруги І.М.Г.В.Є.Ц.П.З.

 

Корінь — суцільний, cpібний, клявзурки Апостоли Петро і Павло. На Євангелії напис: "Сіє Євангеліє справлялось коштомъ и накладомъ єво царского пресвѣтлого Величества Войська Запорожского гетмана и славного чину св. Апостола Андрія кавалера Иоанна Мазепи року 1701, июня в 1 день. Дѣлавъ іноземецъ Георгій Дробус. Вѣсу сребра 12 фу, крoмѣ золота...".

 

З наказу царя Петра І, православна церква кинула на гетьмана Мазепу анатему — прокляла його, а його ім'я, під загрозою смерти, мусіло бути знищене всюди, до воно не було б.

 

Лише безмежною пошаною та відданістю Мазепі можна пояснити те, чому продовж 200 років Євангелія простояла на престолі тієї самої церкви, що гетьман збудував і куди зложив свій щирий дар. Євангелія воістину велична пам'ятка української історії і культури. Оправа його виконана в найдосконаліших формах українського барокка, дивовижного технікою царгородської прозорої емалі. Всі роботи виконав "Інозьмец Георгій Дробус". Але ім'я "іноземця" написано слов'янською мовою в українській транскрипції.

 

Це робота майстра українця правобережної України, які за офіціальною московською мовою 17. століття, звалися на Лівобережжі іноземцями.

 

*) Примітка. Церква гетьмана Мазепи в Переяславі розібрана большевиками на цеглу, перед війною. Євангелія вивезена до Уфи в 1940 році, разом з майном антирелігійного музею у Лаврі. Ред.

 

Краківські вісті

 

12.03.1944