Депресія та інші психічні хвороби переживають підйом в глобальних масштабах. В Північній Америці та Європі психічні захворювання відповідають за 40% економічних втрат через непрацездатність. І молекулярна медицина, яка досягла значного успіху в лікуванні, наприклад, раку, не змогла стримати їхнього напливу. Саме тому книга еволюційного психіатра Рендальфа Ніса “Добрі причини поганих почуттів” (Good Reasons of Bad Feelings) привернула до себе стільки уваги, адже у ній автор висловив здогади, які радикально змінюють підхід до психічних захворювань.
Автор стверджує, що коріння психічних розладів, наприклад тривоги чи депресії, лежать серед функцій, які сформувались як важливі елементи адаптивних поведінкових і когнітивних механізмів. Неначе ноги чистокровних скакових коней, яких селекціонують за довжиною, проте їхнім побічним ефектом є ламкість, деякі небажані аспекти ментальних функцій могли також розвинутися в процесі природного добору як побічні риси корисних властивостей. Вразливості людського розуму, отже, можуть бути своєрідним компромісом, на який пішла еволюція заради його бажаних рис.
Схожі ідеї вчені вже раніше висловлювали. Наприклад, еволюційні біологи Стефен Джей Ґульд та Річард Левонтін досить критично оцінили “сліпу віру” адаптаційної теорії еволюції. Їхня класична стаття 1979 року “Несучі стіни Сан-Марко та панглосіанська парадигма: критика адаптаційної програми” кидає виклик ідеї, що кожен елемент організму доведений до досконалості природним добором. Вони вважають, що, наче кам’яні прикраси в арках, що підтримують куполи середньовічних і ренесансних соборів, чимало частин нашого тіла можуть бути випадковими побічними продуктами й не мати жодної зрозумілої адаптаційної переваги. Навіть більше — вони можуть шкодити. Здогадки Ґульда та Левонтіна частково підтверджує молекулярна генетика. Окремі версії примітивного білкового додатку 4А, наприклад, розвинулися через причини, що не пов’язані з ментальними функціями, проте він пов’язаний з підвищеним ризиком шизофренії.
Кількома десятиліттями раніше теоретик еволюції Джордж Вільямс вивчав, мабуть, найзагадковіший аспект людської біології — нашу незрозумілу схильність старіти і вмирати. У 1957 році він припустив, що окремі гени, які пов’язані зі старінням, можуть також сприяти розвитку функцій організму у ранні роки життя. Так звана “антагоністична плейотропія”, згідно з якою однаковий ген контролює одну сприятливу і одну шкідливу функцію, вказує на те, що будова організму включає компроміси між різними системами, які не всі працюють в одному напрямку. Емоції та інші складові ментальний процесів — це не узгоджені і налаштовані компоненти машини, кожен з яких відповідає за власний набір завдань, а радше складне плетиво біохімічних шляхів, які перетинають в складний і часто несподіваний спосіб.
У 1994 році Рендальф Ніс разом Джорджем Вільямсом видав маніфест “Чому ми хворіємо?”, опублікований у виданні “Дарвіністська медицина”. Їхні здогадки дозволили по-новому подивитись на походження психічних хвороб, розмежовуючи їхні первинні причини, зумовлені анатомією, біохімією та фізіологією, та остаточні — спричинені еволюцією. Вони наголосили, що еволюція насамперед надає перевагу репродуктивному успіху — здоров’я та щастя для неї менше важливі. Вони також розглянули випадкову й інколи ірраціональну природу окремих анатомічних особливостей людського тіла, наприклад нервів і кровоносних судин, які пронизують поверхню сітківки людського ока. Очі головоногих не мають такого “ґанджу”.
“Добрі причини поганих почуттів” містить усі ці здогадки. Переймаючи “інженерний” погляд на психічні хвороби, Ніс вказує, що тривога хоча й на перший погляд небажана, але за певних обставин може бути корисною, наприклад як маркер потенційно загрозливих для життя ситуацій. Депресія також може виконувати адаптивні функції. Психіатр Обрі Льюїс вважав, що в суспільстві мисливців-збирачів депресія могла сигналізувати для оточуючих стрес і спонукати їх допомагати у пошуку їжі та інших видах діяльності. А у мавпочок-верветок (Chlorocebus pygerythrus) вона може сигналізувати про втрату статусу, що спонукає домінантних самців припинити свої атаки.
Проте хоча ці компоненти психічної діяльності й можуть за певних обставин бути корисними, вони все-таки призводять до страждань. Протягом останніх кількох десятиліть не було жодного суттєвого досягнення у їхньому лікуванні. Нових ефективних ліків немає ось уже багато років, біологічні причини однозначно встановити поки що не вдається — те саме й з біомаркерами.
Тим часом психіатрія продовжує потерпати від теоретичної непевності. Вона так і не стала частиною неврології, як слід було очікувати, якщо б психічні хвороби були пов’язані з нервовими зв’язками. Так само не вдається однозначно встановити, які генетичні дефекти мають помітний вплив на психічні хвороби. Різні видання Діагностичного і статистичного посібника з психічних захворювань (DSM) дозволили внести послідовність в діагностику психічних хвороб і порядок їхнього лікування. Але водночас посібник призвів до перетину діагнозів та зменшив контрольний список симптомів. Часом DSM навіть заходить на територію здорових ментальних функцій. Ален Франсез, голова редакційної колегії 4-го видання DSM, повстав проти практики неконтрольованих діагнозів, написавши книгу “DSM: рятуючи нормальне” (2013)
Рендальф Ніс вказує, що саме еволюційна теорія може сформувати стійку теоретичну основу для психіатрії та містити підказки для майбутніх терапевтичних проривів. За його словами, вона може завадити розгляду окремих психічних станів та емоційних крайнощів, таких як тривога, як симптомів хвороби. Крім того, психічні хвороби, за його словами, можуть виникати унаслідок порушень в роботі регуляторів, які підтримують рівновагу в тілі, зокрема ендокринної системи. За таких умов деякі корисні адаптаційні функції думок та емоцій можуть стати шкідливими.
В майбутньому успіхи клінічної психіатрії можуть залежати від поєднання еволюційного підходу зі секвенуванням і аналізом геному. Це може дозволити ідентифікувати мутації, які відповідають за схильність до психічних захворювань. Враховуючи тонкі ефекти окремих генів і різноманітних механізмів, це може потребувати аналізу геному сотень тисяч людей. Унаслідок масштабного і часто парадоксального заплутання генетичних мереж перспективна терапія може навіть потребувати інженерії ментальних схем, щоб звільнити їх від закладених у них еволюційних обмежень.
У праці “Теодіцея” (1710) німецький філософ Готфрід Вільгельм Лейбніц стверджував, що, оскільки Бог всезнаючий, то він мусив створити найкращий з усіх можливих світів (через 50 років Вольтер у праці “Кандід” висміяв Лейбніца як “доктора-всезнайка” й стверджував, що недоліки світу потрібні, наче контрастні тіні на картині). Без іронії тепер можна стверджувати, що оптимізм філософа має відголоски в сучасній науці. “Добрі причини поганих почуттів” недвозначно показують, що чимало дисфункціональних компонентів психічних захворювань в кінцевому підсумку допомогли зробити з нас людей.
Adrian Woolfson
The biological basis of mental illness
Nature, 11.02.2019
Зреферував Є. Л.