Зовнішні прориви і внутрішні провали

Українським високопосадовцям, мабуть, важко після виконання належним чином обов’язкової і довільної програм на міжнародному рівні повертатися у вітчизняні реалії, де позитивом пахне мало. Огляд подій тижня в Україні

 

Конференція тижня

 

 

Мюнхенська безпекова конференція – то захід на кшталт економічного саміту в Давосі, однак із тією різницею, що в столиці Баварії робиться акцент на мілітарну складову нашого існування і з вікон готелю Bayerischer Hof, де все це відбувається, Альп не видно. В решті нюансів німецьке і швейцарське дійство аналогічні – приїздять поважні і впливові учасники, їм компанію складають персони дрібнішого калібру, щоби потім мати що розповісти внукам.

 

На 55-ту конференцію в Мюнхені приїхала й українська делегація, аби нагадати цивілізованим європейцям, що крім висловлення глибокої занепокоєності щодо подій на сході України, треба робити якісь більш притомні кроки. Підсумував результати зустрічей і виступів в Мюнхені міністр закордонних справ Павло Клімкін.

 

«Російська агресія проти України ще досі сприймається багатьма як драматичне кіно, яке вони дивляться із своєї комфортної диванної реальності. Вочевидь, так декому зручніше. І це, звісно, дуже дратує», – зробив невтішний висновок головний вітчизняний дипломат. Але міністрам пасує додавати ложку меду до бочки дьогтю, і Клімкінові це вдалося таким чином: «Хороша новина полягає у тому, що дедалі більше стає тих, хто усвідомлює, що далі так тривати не може, – з Росією потрібно щось робити».

 

Група кандидатів у Президенти України, яка відвідала Мюнхен переважно з ознайомчою метою, не запам’яталася б, якби не фраза Петра Порошенка: «Коли вони перестануть стріляти – закінчиться війна, коли ми перестанемо стріляти – закінчиться Україна».

 

Іноді у головнокомандувача трапляються кваліфіковані спічрайтери.

 

 

Недовідставка тижня

 

 

 

Члени Радикальної партії філігранно вміють всім тлумом бігати до парламентської трибуни і псувати життя оточуючим. Цього разу об’єктом пристрасної уваги радикалів стала виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. Жінку, яка приїхала зі Сполучених Штатів реформувати українську медицину і дозволила мочити манту, нардеп Ігор Мосійчук звинуватив, що занадто довго пані Уляна перебуває у статусі «в.о.», та й із громадянством у неї не все гаразд, тому треба йти в суд.

 

Відносно швидко Окружний адміністративний суд Києва заборонив Супрун здійснювати повноваження виконувача обов'язків міністра, але дозволив їй здійснювати повноваження, які були делеговані як заступникові міністра.

 

Того ж дня Кабмін подав клопотання про скасування заходів забезпечення позову у справі щодо Супрун – і, трохи подумавши, той самий суд, який поновлював на посаді шефа Державної фіскальної служби Насірова, скасував рішення про відсторонення Супрун.

 

Наполегливі радикали не вгомонилися, і вже нардеп Олексій Ленський занепокоїв Феміду позовом щодо незаконного призначення Супрун на посаду першого заступника міністра охорони здоров’я.


Виглядає процес анекдотично, але насправді МОЗ – це та синекура, за яку можна вести довгу окопну війну, і клопотів в уродженки Детройта Уляни-Надії Супрун вистачить, бо як казав у часи розквіту Кучми «директор парламенту» Олександр Волков – «нам потрібне те міністерство, що таблетки продає».

 

У Верховній Раді та її околицях дуже багато людей, які мають такі самі потреби.

 

Застава №1

 

 

Виявляється, що взяти участь у президентських виборах і вийти під заставу, коли тебе звинувачують у організації вбивства, коштує в Україні однаково – 2,5 млн грн. Таку суму вніс адвокат голови Херсонської облради Владислава Мангера, який може решту життя провести за ґратами – бо, на думку Генеральної прокуратури, саме він організував обливання сірчаною кислотою активістки-землячки Катерини Гандзюк.

 

Резонансна справа триває з липня минулого року, логічного завершення її не видно. СБУ також має претензії до спікера херсонського парламенту, підозрюючи його в організації терористичного акту.

 

Натомість сам Мангер каже, що ніякого відношення до вбивства Гандзюк не має, а винен у трагедії генерал СБУ Данило Доценко. «Я вважаю, що Доценко організував напад на Гандзюк з метою дискредитації поліції. Але після того, як результатом нападу стали дуже тяжкі наслідки, відбулося фізичне знищення Катерини і використання цієї трагедії в політичних цілях», – зазначив Мангер.


Політики в процесі більш ніж достатньо. Мангеру пригадали, що він – лідер херсонської «Батьківщини», і в команді Юлії Тимошенко почали відхрещуватися від соратника. Запхати перипетії під хідник неможливо, хоча нібито вирує президентська кампанія і важливіших подій мало б бути більше. Можливо, у міжвиборчий період потуги п’яти адвокатів Мангера дадуть результат – або, не дай Боже, станеться якась ще більш драстична трагедія й увага прогресивної громадськості переключиться.

 

Застава №2

 

 

Зі «справи Гандзюк» почалася справа, яку б пасувало назвати «Ложись, бандера». З такими словами капітан поліції Василь Мельников заштовхував в асфальт активіста націоналістичної організації С14. Тепер правоохоронець каже: «Стан був дуже сильно емоційний, і коли людина лежала на землі, то, я скажу, що якщо там і завдавалися якісь удари, то точно не по голові. І сказати про те, що я мав якийсь прямий умисел добити, забити людину, не можна».

 

Відносну впевненість у завтрашньому дні капітанові подарував кандидат у президенти, лідер Соціалістичної партії, радник міністра внутрішніх справ і заодно голова профспілки МВС Ілля Кива, який вніс 115 тисяч гривень застави, аби його колега не відчував дискомфорту СІЗО.

 

Мельникова підозрюють у перевищенні влади або службових повноважень під час затримання громадських активістів 9 лютого в приміщенні Подільського управління поліції. Проти близько сорока осіб, які штурмували поліцейський відділок, відкрили три кримінальні провадження за статтями «Погроза або насильство стосовно працівника правоохоронного органу», «Захоплення державних будівель» і «Хуліганство».  

 

В активістів своєї профспілки нема, тому тут із заставами буде суттєво складніше.

 

І ця історія матиме довге і навряд чи нудне продовження – проте вже можна констатувати повільну смерть легенди про реформовану поліцію.

 

18.02.2019