(Трагедія здорового розуму).

 

Мав я пса, мало пса, собаку мав я. А такий був дивний, що ще досі не можу вийти з дива. Скажете: Відома річ — кожний мисливець свого собаку хвалить. Отже ні! Не хвалю, а стверджую фактичний стан.

 

Раса собаки: "камінник" — це щось посереднього між ямником, лягавцем і вовчуром, з легкою домішкою фокса і бульдога. Такій расі прив'язують камінь до шиї і кидають у воду. Тому — "камінник".

 

Знайшов я його на вулиці, нещасного, нужденного і — сам не знаю чому — забрав з собою в хату. Він швидко прийшов до сил і... тут починається несамовита історія.

 

Приніс я одного дня часопис до хати і положив на столі. А пес скік на крісло і давай обнюхувати газету.

 

— Йди, дурний, — кажу до нього, — там ковбаси не було. Нe так то вже редакторам поводиться, щоб від газети ковбасою заносило.

 

Але пес не перестав: то тут, то там носом водить, то вступну обнюхає, то на вістки з "Телепресу" перейде.

 

— Що це — думаю — за диковина. Так ніби письменний.

 

А ось бачу, пес уткнув ніс в одно місце і нюхає, аж заходиться. Поглянув я туди: "Англія". Після того пес пчихнув і ткнув носом в інше місце: "Норвеґія". Знову пчихнув. Совав він так носом по папері, аж я відігнав його і почав сам читати. Тяжко мені йшло, як і кожному українському читачеві тепер тяжко читати який небудь український текст, може й тому думка про дивну поведінку мого пса не сходила мені з голови. Чому він винюхує слова? Що це за якась дивовижна прикмета? Ану, думаю, спробую ще! — І кинув часопис(а) на землю. Пес миттю прискочив до часопису(а) і знову почав обнюхувати різні слова.

 

Мало-помалу я дійшов до кореня правди: мій пес мав філологічну манію. А що кожну манію можна використати в доброму напрямку, то я почав його тресувати з філології. Не, щоб став універсальним мовознавцем, бо це навіть у нас за тяжке завдання для нього, але, так би мовити — для спеціяльних доручень.

 

Кожний знає, якої саламахи намішали нам мовознавці з літерами "ґ" і "г" та з "ль" і "л". Як слово (кажуть) походить з Греції, то буде "ґ", як з Риму — "г". І тому грецьке слово "енерґія" пишемо через "ґ", а латинське "релігія" через "г", а там "Бельгія" і "Норвегія" і т. д + 100 і т. д. Те саме з "ль" і "л". Тому "льорд" пишемо через "л" (найновіші розкопи ствердили, що Перикл був лордом), а грецьке "альфа" через "ль", бо воно прийшло до нас через Рим, як це доказав мій пес.

 

Отже вернімось до собаки. Я вийшов з такого засновку: Раз якесь слово до нас прийшло, то мусіло поробити за собою сліди, а раз є сліди, то можна їх занюхати. I я почав не тих слідах тресувати свого собаку.

 

Талант його блиснув дуже швидко. Ніякий лягавець не йшов так певно за слідом куропатви, чи іншого зайця, як мій "Мовко" за слідом того чи іншого слова. Просто розкіш була писати що-небудь. Не знаєш "ґ" чи "г", "л" чи "ль", даєш "Мовкові" понюхати, а він так і дре мене — залежно від походження слова: або на захід, або на південь. Відразу знаєш: Рим чи Греція. Біда була часом зі словами, що прийшли до нас із Греції через Рим, але й тут "Мовко" дає собі раду. Побіжить, бувало, на захід, спиниться, повиляє хвостом і заверне на південь. Знаменитий мав вітер "горішній" — як кажуть мисливці.

 

І такого генія собачого роду стратив я через дурницю. Я все старанно замикав двері від бібліотеки, бо знав, що це собаці може пошкодити. Адже там були всі словарі, словники і слівники української мови, різні приписи, правописи, форми і норми! Аж одного разу служниця, що була в нас за служанку, забула заперти двері, пес ускочив до середини і... сталося нещастя.

 

Заки мені дали знати, заки я прибіг з міста пес порвав на кусні всю мовознавчу літературу і сказився. Ні! Не добре кажу: перше сказився а потім порвав літературу.

 

А шкода. Не кажу літератури, але пса.

 

Хороший собака був.

 

[Краківські вісті, Різдво Христове 1944]

10.01.1944