Ніде й усюди, ніколи і завжди

Якби можна було уявити це місто на звук, то воно б звучало шумом індійського сітару, човганням людських ніг, схриплими голосами людей і тихими молитвами. Весь цей музичний меланж мав би доповнювати химерний оркестр – каркання чорних ворон та гучні удари клавіш роялю.

 

 

 

Коли я перечитую Бруно Шульца, то  його слова  в моїй  голові звучать саме так. А взагалі перечитувати Шульца восени – одна з найсильніших одержимостей. Найглибинніша  внутрішня потреба. «Прийшли теплі молдавські вітри, насунула та величезна жовта монотонність, те солодке, безживне віяння з півдня. Осінь не хотіла скінчитися. Мов мильні бульбашки, дні ставали щораз гарніші і етеричніші, і кожен видавався так до останніх меж облагородженим, що кожна хвилина тривання була чудом, продовженим над міру і майже болісним. У тиші цих глибоких і гарних днів непомітно змінювалася матерія листя, аж одного дня дерева стояли в солом’яному вогні зовсім дематеріялізованого листя, у красі, легкій, як цвіт плевел, як наліт кольорових конфетті – прекрасні пави й фенікси, які мусять тільки здригнутися й затріпотіти, щоб струтити з себе те пишносяйне, легше від бібулки, вилиняле і вже непотрібне пір’я»,   – один з улюблених моїх кавалків оповідання «Друга Осінь» із «Цинамонових крамниць». Цими словами, власне, розпочався щорічний  літературно-мистецький проект «Друга Осінь»-2018.

 

 

19 листопада виповнилось 76 років із загибелі смерті польського письменника єврейського походження, дрогобичанина Бруно Шульца. Мистецькі зустрічі розпочались із екуменічної молитви на місці, де Шульц впав від кулі гестапівця, генерала Ґюнтера. На два дні Дрогобич вкотре перетворився на «Особливу провінцію», «Республіку мрій», куди приїжджають ті, для кого Шульц є чимось особливим у творчому та дослідницькому житті.  Увесь час думаю про те, як добре, що у нашому місті немає жодного мертвого пам’ятника Шульцу. Інакше він би, як і більшість, перетворився б на бронзового «героя народу», про якого сьогодні майже ніхто ніколи не згадає. Натомість нинішній  Шульц продовжує жити у найдивніші способи нашого сприйняття, мислення чи візії. Завдяки організаторам «Другої Осені»: полоністичному науково-інформаційному центру ім. Ігоря Менька ДДПУ ім. Івана Франка/БФ «Музей та Фестиваль Бруно Шульца» (Дрогобич) та Товариству Фестиваль Бруно Шульца (Люблін) дрогобицький геній кожного разу поновлює спроби показати нам усю ефемерність світу через тексти та прозу. З’являється та зникає. Перевтілюється, а отже – акцентує на інакшості кожного з нас. Шульц є тим, якого хочеться вивчати поза усіма можливими шаблонами.

 

Цього року під час «Другої Осені 2018» був презентований третій том збірки «Акта Шульціана» польською та українськими мовами, де йдеться про найбільш приховані закапелки  пізнання нашого міста в шульцівському контексті.

 

Кімната-Музей Бруно Шульца – особливе місце. Місце автентичне, поза межами. Воно по-своєму зберігає семантику та метафорику поняття «музей». Це Музей Ідеї та Музей Рецепції. Ідеї повернення Бруно Шульцу його автентичного місця та, навзаєм, повернення цьому місту його унікального мешканця. Рецепції його творчості, його уяви, його самого – незмінно присутнього і неминуче втраченого – в його життя після смерті: в Дрогобичі і у світі, ніде й усюди, ніколи і завжди. Якою є континуація?  Одну з багатьох можливих відповідей на питання дасть у третьому томі Acta Schulziana Ґжеґож Юзефчук, його відповідь не буде випадковою.

 

 

Говорячи про нову збірку, Віра Меньок каже, що локація, де нині презентують «Акту Шульціану», була своєрідною зупинкою часу для Шульца. Тим єдиним безмежним простором, де він міг втекти від часу, зупинитись, сховатись і знову переосмислювати свій світ, себе у світі. Дрогобицька центральна міська бібліотека нині збирає у своїй залі усіх причетних до шульцівського мистецтва. У минулому це місце було домом для людей старшого віку єврейської громади міста. Тепер у «намоленому» просторі щороку збираються для того, аби вкотре перезавантажити увесь сенс світосприйняття Бруно Шульца в сучасному контексті.

 

 

Літературно-мистецьки проект «Друга Осінь» зазвичай є дуже камерним щорічним дійством. На тлі чорного листопадового міста він є таким-собі півсвітлом, люмінесценцією нашого ефемерного сприйняття реальності. «З повітря і світла. In memoriam. Iconart» – таку назву має експозиція, присвячена світлій пам’яті польського митця – Анжея Відельського. «Образотворче мистецтво було для Нього зустріччю із трансцендентним – з Богом. Тому малював Божих посланців – Ангелів. На його картинах зустрічі з Ангелами одночасно і містично барвисті, і позначені драматизмом, бо таким є людське життя», – констатує Віра Меньок.

 

 

Спочатку відчиняю двері до костьолу, а тоді рефлекторно шукаю на високих білих стінах фрагменти експозиції. Вони розташовані тут у довільній формі, тим самим символізуючи безмежну невловимість автора. Дивлюсь на барвисто намальованих кольорових  Ангелів,  чую перешіптування людей. По той бік стіни триває меса. Тихі клацання спалаху фотоапаратів, що ніжно фіксують містичних, химерних та неосяжних Ангелів Анжея Відельського.

 

Окрему увагу в контексті Шульца заслуговує студентський театр «Альтер» (художній керівник Андрій Юркевич), який інтерпретує дрогобицького митця у найправдивіший спосіб. Цієї «Другої Осені» альтерівці вкотре зіграли спектакль «Таргани» за Сергієм Слєпухіним, (режисер Андрій Юркевич, переклад з російської – Леонід Гольберг). П’єса «Таргани» це ще одна форма розуміння ексцентричних та особливих мотивів Шульца. Неможливо уявити Шульца без «Альтера» та «Альтера» без Шульца. Це якраз той важливий і феноменальний  аспект, коли театр і література вдало поєднуються. Ба більше, стають єдиним та нероздільним організмом, зданим функціонувати як повноцінна жива істота. «Альтер» місце, де безперервно присутній живий Шульц. Де актор не виконавець, а творець, мандрівник, шукач власного «альтер его». Той, хто створює власний простір навколо себе, інший світ, запрошуючи сюди свого глядача. Відкриваючи йому таку швидкоплинну, скороминучу, проте безконечну і невимірну подорож своїх уявлень.

 

 

Окрім театру та літератури під час «Другої Осені» звучала ще й добра музика «Концерт для фортепіано»  у виконанні Ольги Міхалковської. Знаємо, що музика в житті Шульца також  була винятковим явищем. Він описує музику у своїх «Цинамонових крамницях» у найбільш казковий та розкішний спосіб. Наприклад, в оповіданні «Серпень» згадує про музику не один раз. Ще повніше та глибше в Шульца музика поєднується із танцем. Сарабанду танцює його уявна чи реальна химерна Тлуя. І уся ця карнавальна фолія безперестанно триває та повторюється рефренами його текстів. Про поєднання музики, танцю та літератури розповів також  польський письменник Яцек Посядло під час літературної зустрічі у міській бібліотеці. Модерував розмову професор з Любліна Павел Прухняк.

 

Музика, література, театр – чи не найкращі складові пізнання мотивів митця з Дрогобича. Розкодування його містичних сенсів, смислів та значимостей. Доповнити ці елементи ще й фото і ось – найбільш ідеальний образ філософських квінтесенцій та фізіономій міста, предметів, людей та речей, реального та уявного. Всього, що описував Шульц. Виставка плівкових світлин  фотохудожника з Росії – Дениса Вірена «(Не)Очевидний Дрогобич та околиці» зображує те, чого не бачимо. Або не надто прагнемо бачити.

 

 

«Я використав більше двох плівок. Мені здебільшого хотілось показати як і найбільш відомі, так і невідомі місця, тим чи іншим чином пов’язані із дрогобицьким митцем. Також хотілось показати життя звичайного Дрогобича, не попсового. Наприклад, на моїх світлинах є дрогобицька солеварня – одне з культових місць. Є також прототип «Санаторію під клепсидрою» – простір Трускавця. Складно сказати, ким для мене  є Шульц, тобто описати одним, двома чи більше словами теж не вийде. Я думаю, він сам не хотів би, аби дослідники визначили його як конкретний феномен. Все його життя, як і він сам було створенням власного космосу», каже Денис Вірен. Російський фотохудожник вперше потрапив до Дрогобича два роки тому, після чого відчував потребу знову сюди повернутись. Щодо вивчення Шульца в російському контексті, то, як розповідає Денис Вірен, останнім роками відчувається все більше зацікавлення  його текстами. Майже усі твори польського митця з Дрогобича перекладені російською мовою. 

 

Другий день літературно–мистецького проекту розпочався із  листопадових читань – культурологічної конференції за участю Гжегожа Гаудена, Єжи Ковалевського, Павела Прухняка, Адама Ліпшица, Поліни Юстової. Мандрівка Дрогобичем в рамках «Другої Осені» від дзвіниці костьолу св. Бартоломія, синагоги і аж до старого кладовища у супроводі Ґжеґожа  Юзефчука, показ німого кінофільму з Астою Нельсон, читання книги Шульца у Кімнаті-Музеї Бруно Шульца, театралізована екскурсія Дрогобичем – стали логічною кульмінацією цьогорічного проекту, але не епілогом.

 

Зрештою, кожна зустріч із Шульцем – це, передусім, зустріч із самим собою. Зі своїми страхами, радощами, дивацтвами та ексцентричними уявленнями. Це внутрішнє потрясіння. Безкінечна дорога до сенсів, форм, таємних шрифтів та знаків розуміння реального та уявного. Свого та іншого. Далекого і близького. Того, що нас наближає до чогось або, навпаки, віддаляє.

 

І тут важливо, щоби Бруно Шульц не забронзовів у постаментах чи на меморіальних дошках. Він живе у нашій голові. У вузьких закапелках міських вулиць та на розбитих майданах й площах. Моєму місту так личить ця «Друга Осінь». Знову повертаюсь в Дрогобич і тихо читаю Шульца: «На картинах неаполітанської школи без кінця старіє смаглий закіптюжений післяполудень – ніби побачений крізь темну пляшку. Потемніле сонце, здається, в’яне на очах у тих утрачених краєвидах, мов у переддень космічної катастрофи. І тому такі невиразні усмішки та жести золотих рибачок, що з манірною грацією продають в’язки рибин мандрівним комедіантам. Увесь цей світ давно приречений і давно зістарілий».

 

Фото: Єва Райська

04.12.2018