Помер український перекладач Віктор Шовкун.

22 листопада 2018 року на 79 році помер український перекладач Віктор Шовкун.

Про це повідомила донька пана Віктора Леся Шовкун.

Віктор Шовкун – автор сотні перекладів із англійської, французької, італійської, іспанської та португальської мов. Про нього писали, що він є останнім із тієї когорти українських перекладачів, які в усі можливі способи намагалися прорвати радянську "залізну завісу" й витлумачити українською мовою, здавалося б, недоступні твори західних авторів, поруч із Лукашем, Перепадею та іншими.

Пан Шовкун, незважаючи на поважний вік, продовжував працювати. У 90-х пан Віктор пережив інсульт, і звідтоді набирав тексти на комп'ютері однією рукою, бо інша була паралізована.

Журналіст Дмитро Лиховій, член родини Шовкуна, опублікував на своїй сторінці у Facebook стоси зі свіжими виданнями перекладів пана Віктора, прокоментувавши: "Це книжки з перекладами Віктора Шовкуна, видані лише за останні кілька років. Унікальної працездатності була людина. Переклад був сенсом його життя, майже до останніх днів. Попри те, що тексти він набирав одною рукою".

Донька Віктора Шовкуна згадувала, що в родині вже й збилися з ліку рахувати переклади її батька. "Трудоголік Шовкун, працюючи по 14 годин на добу, інколи одночасно перекладає по 3-4 книжки. Причому з різних мов. Між якими легко переключається", – писала Леся у Facebook на 75-річний ювілей тата.

Леся Шовкун також згадувала, що після тяжкого інсульту, який у 1996-му паралізував ліву половину тіла пана Віктора, ритм життя батька став інакшим, "але не менш насиченим". "Вже після інсульту тато об'їздив ще пів-Європи плюс до того, що вже встиг після падіння "залізної завіси", познайомився з кількома зі "своїх" авторів і переклав левову частку свого творчого доробку", – писала донька.

Віктор Шовкун народився 14 березня 1940 року в селі Манченки неподалік Харкова. Дитинство припало на важкі роки війни, він рано втратив батьків.

Зі спалахом бойових дій мати вивезла сина у родинне село Журавне у Охтирському районі на Сумщині. Батько, Йосип Шовкун, помер, коли Вікторові було два роки: він пройшов із Харкова близько сотні кілометрів, щоб побачити родину, відділену лінією фронту, однак не витримав тривалого переходу. "Він мав хворе серце, й, мабуть, воно не витримало далекої дороги, а може, й ще якихось дорожніх пригод, адже йти йому довелося через територію, по якій щойно прокотилася війна", – писав у мемуарах Віктор Шовкун.

Мати, Олександра Шовкун (Надолинна), померла, коли Вікторові було шість років. Виховували його баба Пріська (Єфросинія) з дідом Петром.

"Матуся дивилася на мене, й у очах у неї постійно блищали сльози. Адже в тридцять третьому смерть косила в першу чергу найслабших — малих дітей. І в її думці я вже був приречений, хоча насправді приреченою була вона — голод і непосильна рабська праця в колгоспі зробили своє, і жити їй лишилося кілька місяців. Вона померла на тридцять четвертому році життя, залишаючи свого малого сина круглим сиротою у світі, який, мабуть, здавався їй моторошною безвихіддю", – згадував Віктор Шовкун.

Саме дід Петро, який у І Світову війну побував у німецькому полоні й опанував основи німецької та французької мов, прищепив Вікторові любов до іноземних мов.

Віктор Шовкун здобув вищу освіту у Московському державному університеті, на філологічному факультеті.

При вступі до університету медична комісія виявила у Шовкуна важку ваду серця – Віктора прооперували, родина завжди була вдячна кардіологам за порятунок його життя.