XIIa. ПЛАТОН
Πλάτων
Єкос по Зеленому четвергови на Розигри
далиси хлопці через Буковец на Писаний Камінь,
аби поданцувати. Гей га, кого там тілько ни було!
Влодко Шухевич, Гнат Хоткевич, Андрійко Дереюк, Василько Єкіб’юк,
А найперше Петро Шекерик-Доників зи своїми, Андрієм, Ґмитром и Парасков. А війшли вни пополудневи и набувалиси аж до раня. Несли з собов шош кришку оковитої, бо було студінь. Петро Шекерик-Доників ліг си на нічь коло йкоїс печєри, шо була в скали. А їк зраненька сонечько пригріло, то Петрико изкорнєвси, але ни гет. На груди му шош сіло и ни вступалоси. Розжмуривси вин, а сьвіт виглєдає йму єкийс май инакший. На скіні єскьині видко тіні – смерек, цімборив, шо сп'ют,
а й самого себе вин увидів єк тоту тінь.
І питанє в нему си зродило и штиркало єк колька в боці: ци я є Петриком, ци я є тінь Петрика? Ішє му пару капок горівки лишьилоси, викєгає, “п’ю д’тобі” – до тіні, а тінь “п’ю д’тобі ” до него. Петрик каже: пий здоров. А з печєри чює то саме: пий здоров, Петрику. І бигме, ни знав Петрик, хто є хто. Хто є тот Петрик правдивий, а хто тінь правдивого Петрика? А ми знаїмо таке:
Над Білов Річков в Головах, де колис стоєв млин,
вродивси той, шо го греки Платоном назвали, а по правді був то
Петро Шекерик-Доників
з Голов
Йиму водно здавалоси, шо всьо, ни минаючі єго самого, то є тінь самого себе. І скали, і дерева, і жереп, і орли, і пструґи, і чьоловік такіж. То всьо є тінь, шо удає правду. І внутрі всего є йкас така сила предивна, шо тручєє чьоловіка д’правді. Данцуєш? І вже рад бес ішє красніше данцувати. Йграїш? І вже рад бес ішє красніше йграти. Сьпіваїш? І вже рад бес ішє красніше сьпівати? Чюєш, шо то шо робиш, то лиш тінь сьпіваня, тінь йграня, тінь данцу. А навіть и то чюєш, шо сам їс є свойов тінев. І рад бес був, братчіку, себе самого з тіні в правду перемінити. Шобес був таким, на єкого тя стати.
А відків то си берет? Петрико то виснував так: отєк ти уже дес колис був. Був’ис, лиш шо в засьвітах. Єк безкілесна душя був’ис. Й витак допіру з кілом си зв’єзав’ис тай на сьвіт прíйшов. А чьо їс прійшов? Греки понаписували, шо прийшов за покуту, бо шє єк душев був, нагрішив’ис. Але то ни годно бути правдов. Прецінь душя нагрішити ни може. Кажут: хлоп гріхи в гачях носит. Єк душя ни має гачів, то й нагрішити ни мо’. Душі тілько інтерес лишивси. І з того інтересу душя люцка до кіла влізла, єкби до єкого гарешту. І визирає душя чьириз кіло на сьвіт: чьириз очі визирає, чьириз вуха, чьириз ґямбу. Але то, шо видит, то є лиш тінь того, шо направду є.
Чєсом прото душя хочіт вернутиси туда, видків прийшла. Вириваєси з кіла. А чьоловік чуєси тогди єкимс таким роздертим. Тримає в руци тінь флєшки з кіньов оковитої, шо ’му ші си лишила, і сьпіває д’горам. А гори видповідают, їкби лунов. Єднак луна – ни є луна. То голос засьвітив, ‘кі чьоловіка, роздертого помиж душев а кілом, кличют ид собі.
Переклад Олеся Герасима
21.10.2018