Тема фемінізму закономірно набуває ширшого розголосу в Україні: більшає кількість активісток і активістів, з весни у країні діє глобальний рух солідарності #HeForShe, а правописну комісію закликають норматизувати вживання фемінітивів у мові.
Форум видавців (а цьогоріч – 25 Book Forum Lviv) долучився до обговорення жіночої теми. Протягом 19-23 вересня гості масштабної книжкової події Львова мали змогу відвідати презентації тематичних видань, жіночі читання, лекції та численні дискусії. У межах Форуму діяв окремий кластер «Жінка в темі»: заходи відбувалися у Львівській копальні кави та Феміністичній майстерні, а програмною частиною опікувалися Лариса Денисенко й Ірина Славінська.
Форумний рух у напрямку до жінки вдало розпочався з погляду в минуле – 20 вересня відбулася лекція Соломії Трильовської про український жіночий альманах «Перший вінок». Видання побачило світ 1887 року завдяки друкарні Товариства імені Шевченка і наполегливій праці Наталії Кобринської й Олени Пчілки. Цю подію сміливо можна назвати справжньою феміністичною сенсацією свого часу, адже авторками, упорядницями та видавцями альманаху були тільки жінки. Ґрунтовна праця, обсягом понад 400 сторінок, об’єднала художні твори, етнографічні праці та публіцистичні статті українського жіноцтва й отримала схвальну рецензію від Івана Франка.
Ретроспекція Соломії Трильовської торкнулася долі авторок – Лесі Українки, Ганни Барвінок, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Софії Окуневської та інших жінок, які власними життям і творчістю закладали підвалини сучасного українського фемінізму. Окрім того, оповідачка за підтримки команди Pro Lviv with love організувала літературну екскурсію вулицями Львова за маршрутом «Першого вінка».
25 Book Forum у формі дискусій багато говорив на тему жінки у книговидавничому контексті: про що і для кого жіночий роман, якою має бути книга для дівчинки XXI сторіччя, маскулінність у літературі, книжки, що стимулюють жінок до дії тощо. Але разом з тим відбувалися загальні розмови про стан і статус жінки в сучасному українському суспільстві. Серед них – дискусія Громадського радіо під назвою «Свобода слова і голоси жінок. Як ми можемо підвищити професійну помітність жінок у ЗМІ?», Відповідь на це питання 21 вересня шукали відомі активістки жіночого руху в Україні під модерацією Єлизавети Кузьменко.
Дискусія Громадського радіо «Свобода слова і голоси жінок. Як ми можемо підвищити професійну помітність жінок у ЗМІ?», 21 вересня
Лариса Денисенко, адвокатка, правозахисниця і письменниця, зауважила, що кількість експерток, які коментують політичні та економічні питання, насамперед залежить від гендерної чутливості конкретного медіа. Про гендерну ситуацію в юридичній справі адвокатка розповіла на прикладі діяльності організації юристок «Юрфем», яка була заснована задля видимості жінок у професійних сферах і підтримки вразливих жінок. «Відповідно до даних опитування, в якому брали участь більше 360 респонденток, понад 60 % жінок нашої професії стикалися із сексуальними домаганнями або некоректними висловлюваннями стосовно статі, 36 % підтвердили, що подібне ставалося з ними у професійному середовищі. І ми усвідомили, що це дуже важлива точка відліку того, щоб почати гендеризувати українське юридичне середовище».
Катерина Левченко, Урядова уповноважена Кабміну з питань гендерної політики, міркувала про ставлення медіа до успішних жінок і торкнулася теми гендерних стереотипів. Окрему частину своїх відповідей держслужбовиця присвятила питанню антидискримінаційної експертизи підручників. «Девізуалізація жінок у медіа і політиці – це свідомий і несвідомий інструмент. Несвідомий тому, що часто жінці приписують традиційні стереотипні ролі і вважають це повагою. А от дати жінці право працювати поліцейською, водолазкою або служити в армії – це значить не любити і не поважати її. Тому необхідно говорити в медіа про важливість участі жінок, так само, як і чоловіків, у будь-яких сферах».
Тему «традиційних цінностей» продовжила Тетяна Лебедєва, голова наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України і членкиня Комісії з журналістської етики. На її думку, коріння українських стереотипів щодо прав жінок лежить у радянських часах, коли хлопчики мали преференції по праву народження у зв’язку з курсом країни на індустріалізацію. А ілюзорно рівна жінка мала багато обов’язків, проте жодних прав. Таким чином, увесь шлях жінки до професійного успіху – це подолання наявних стереотипів. Наостанок Тетяна Лебедєва закликала «не заганяти гендерну тему в інформаційне гетто» і навела приклад із власної професійної діяльності: «Я сім років була членкинею – першою жінкою – Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На першому засіданні Голова НацРади назвав мене прикрасою і вирішив не навантажувати роботою. Повірте, мені знадобився деякий час, аби довести, що я не декоративна і маю амбіцію бути абсолютно професійним членом цього поважного органу».
Журналістка Ірина Процик порушила проблему браку незаангажованих фахових експертів і експерток на локальних рівнях, а також відсутність на законодавчому рівні права жінки здобувати військові професії. «Хлопцям також потрібно говорити, що дівчата можуть все, і це норма, а не виняток з правила. Тільки коли це буде на рівні підсвідомості у кожного, ми почнемо долати стереотипи, що місце жінки – на кухні, а функція чоловіка – захищати країну на передовій».
Ірина Славінська, продюсерка UA: Радіо Культура, журналістка і ведуча, міркувала про гендерні шаблони з власного досвіду роботи в медіа. Вона зазначила, що інерційність редакторів і ведучих у пошуках експертів на власні ефіри знову і знову повторює ситуацію, яку колеги-активістки жартома називають «парадом костюмів», – це 5-6 найвпізнаваніших експертів-чоловіків, які періодично з’являються на всіх політичних ток-шоу країни. «Я працюю також як гендерна координаторка кампанії проти сексизму в українських ЗМІ та політиці «Повага». У 2015 році ми запустили проект з дещо іронічною назвою «Спитай жінку», який презентує безкоштовну базу даних, відкриту онлайн для всіх. Це близько 340 карток експерток-жінок із найрізноманітніших галузей: політологія, економіка, спорт, ядерна фізика і низки інших професій. Ми створили її саме для того, щоб заповнити цю лакуну і стимулювати медіа шукати нові голоси, які часто виявляються саме жіночими».
Лілія Омельяненко, співзасновниця видавництва «Видавництво», запропонувала шляхи зміни гендерних стереотипів у суспільстві. На її думку, з дорослими працювати найважче, адже ця категорія вже має сформований погляд на ті чи інші питання і рідко піддає його змінам. У цьому випадку видавчиня радить говорити якомога більше про проблему, підходити до неї з різних боків і сподіватися на переосмислення. Довший, проте ефективніший шлях – виховувати в дітях від народження гендерну повагу за допомогою бесід, книжок і освіти. «Наша нещодавня книга «Це зробила вона» містить 50 історій успішних жінок, які ми спеціально відбирали таким чином, щоб дівчата мали перед собою приклад. Саме завдяки планомірній освіті за гендерно збалансованими підручниками діти виростатимуть з нормою рівності в голові».
Серед книжкових новинок 25 Book Forum, які в той чи інший спосіб торкаються теми жінки, варто відзначити книгу Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму», презентація якої відбулася 22 вересня у формі однойменної дискусії. Авторка разом із науковою редакторкою Оксаною Кісь і модераторкою Тамарою Злобіною говорили про розмаїтість явища фемінізму, феміністичну утопію та свободу вибору.
Науковиця Оксана Кісь розпочала обговорення з міркувань про походження страху фемінізму. На її думку, в Україні він сформувався внаслідок радянського досвіду, коли жінка була «емансипованою згори» і межі її рівноправ’я встановлювалися державою. Радянські українки фактично не мала змоги реалізувати власні права, адже були переобтяжені, за визначенням науковців, «подвійним тягарем»: професійні та громадські зобов’язання виконувалися паралельно сімейно-побутовим. Окрім того, у радянський час існував список професій, які вважалися небажаними для жінок. Саме такі умови спричинили спотворення уявлень про права жінки і появи, так званої, «алергії на фемінізм» (формулювання Барбари Ейнгорн).
Тамара Марценюк називає досліджувану тему «бентежною» і наголошує, що при написанні книги намагалася дотримуватися балансу наукових думок Заходу і Сходу. Соціологиня за фахом, авторка у своїй праці прагне показати різні обличчя фемінізму та розтлумачити це явище всім зацікавленим. А у відповідь на одне з питань аудиторії вона сформувала п’ять практичних рекомендацій щодо покращення гендерної ситуації в Україні: 1) відмінити у школах сегреговане навчання; 2) удосконалити курс дисципліни «права людини»; 3) популяризувати ідею залучення всіх членів родини до побутових справ; 4) впроваджувати гендерні квоти; 5) працювати зі ЗМІ над подоланням стереотипів.
Дискусія-презентація книги Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму», 22 вересня
До розлогих соціологічних пояснень модераторка Тамара Злобіна фахово додала філософський коментар: «Фемінізм – це рух за права жінок і крапка. Феміністки не повинні говорити про чоловічі права чи боротися за них. Але феміністична утопія існуватиме для всіх гендерних ідентичностей. Як історичний рух, фемінізм є породженням ХІХ століття, але ми живемо у ХХІ столітті, і перед нами постають нові питання, над якими треба думати по-сучасному. І, можливо, ми стоїмо зараз перед викликом виробити нову мову, якою можна говорити про феміністичну утопію, включаючи в цю розмову всіх: і жінок, і чоловіків».
Щодо чоловіків – на 25 Book Forum Lviv завітав гість, якого не можна не долучити до контексту розмови про жінку. Це Януш Вишневський – відомий польський письменник, який чуттєвістю свого письма й обізнаністю тонкощів жіночої натури полонив серця багатьох читачок. Свій п’ятий приїзд до Львова він присвятив появі українського перекладу нового роману з промовистою назвою «Усі мої жінки. Пробудження».
Історія про математика, який на шляху з Берліну в Амстердам вийшов на перон покурити і впав у шестимісячну кому, заснована на реальній події – прикрий випадок стався зі знайомим Януша Вишневського. До того ж чоловік помилково схопив чужий піджак з документами, тому в Амстердам потрапив зовсім іншою особистістю. Нині реальний прототип почувається щасливим: він пробудився в усіх сенсах цього слова, кинув палити і дозволив письменнику використати власний досвід у романі. Януш Вишневський неодноразово відвідував амстердамську клініку, зібрав багато фактів про стан людини в комі, а також дізнався про жінок, які приходили відвідати хворого.
Поряд з новим романом письменник коментував і свої минулі книги: «Бікіні», «Grand готель» і, мабуть, найвідомішу «Самотність у мережі». Щодо останньої, то на неї чекає свого роду відродження, адже Януш Вишневський офіційно анонсував довгоочікуване продовження. Роками він відмовлявся повертатися до цієї історії, аж поки не усвідомив, що хлопчику, якого народила головна героїня, виповнюється 20 років. Саме з перспективи цього юнака, студента факультету інформатики, буде розказана нова-стара історія самотності.
«Усі мої жінки»: презентація нової книжки Януша Вишневського, 22 вересня
Наразі автор продовжує «зраджувати» науці з літературою. Він повернувся до Польщі, де у Ґданську на нього чекала і чекає кохана. Її, полоністку за фахом, сам Вишневський називає “небезпечною”, як і всіх розумних і начитаних жінок. Саме її і двох своїх доньок він вважає найважливішими жінками свого життя. І взагалі щодо жіноцтва Януш Вишневський має доволі однозначну думку. На питання з аудиторії про ставлення до теми фемінізму, яка жваво обговорюється на цьогорічному Book Forum-і, він відповів наступним чином: «Насправді я свідомий того, що жінки у Східній Європі досі живуть у патріархальному світі, і це мене непокоїть. Але мушу зізнатися, що я особисто не є феміністом. Феміністки вважають, що чоловіки і жінки є рівними і повинні мати рівні права. А я стверджую, що жінки набагато кращі за чоловіків, вони мають мати більше прав, краще заробляти і жити краще просто тому, що жінки кращі».
08.10.2018