Індія нині – невдоволена та політично нестабільна країна, схожа у чомусь на Великобританію наприкінці 1970-х – високою інфляцією, зниженням темпів економічного зростання, великим дефіцитом бюджету та урядом, що заперечує існування цих проблем. Британія прагнула тоді сильного лідера та отримала такого в особі Маргарет Тетчер. Виснажені від дрейфу і паралічу власного уряду, чимало індійців стали запитувати себе, чи не є кандидатура Нарендри Моді рішенням проблем країни.
Раптова поява головного міністра штату Гуджарат – впертого, кремезного 62-річного політика з індуїстської націоналістичної партії Бхаратія Джаната – як серйозного претендента на найвищу посаду країни, захопила людей зненацька. Він продемонстрував свою здатність збудувати економіку, що динамічно розвивається, і створити вільну від корупції систему управління у цьому західному штаті, але чи зможе він це зробити у всій Індії? Дедалі більше людей вважають, що його прем'єрство буде найкращим шансом для подолання корупції, бюрократії та відновлення економічного зростання.
Тетчеристське гасло Моді – “менше уряду та більше порядку”, безперечно, подобається мені, а також молодому середньому класу, якого приваблює його свіжа політична мова, у якій він використовує такі слова, як “результати” і “підзвітність”. Він каже: відвідайте місцеві органи влади, і там ви побачите лише клерків. Але країні, що урбанізується, потрібні люди з технічними навичками для розв'язання санітарних, транспортних та інфраструктурних проблем. Тому він найняв інженерів-стажистів, і дав їм можливість розв'язати проблеми у розвитку інфраструктури Гуджарату.
Він одержимий реалізацією проектів, і заслужив собі цим добру репутацію. Порівняйте долю двох каналів однакового розміру – канал "Суджалам Суфалам Йоджана", який він закінчив будувати протягом двох років, та досі незавершений канал "Сардар Саровар", наріжний камінь якого був закладений ще Джавахарлалом Неру. Це саме той тип невдач, що вже давно гальмує розвиток Індії.
Кожна країна повинна захищати своє довкілля. Але замість того, щоб наполягати на нескінченних затримках у будівництві заради збереження довкілля, Моді накрив 19000 км каналів у штаті Гуджарат сонячними панелями. Вони запобігають випаровуванню води, зберігають воду і землю, і зробили його штат лідером в Індії за обсяг виробництва електрики з енергії сонця.
Середній клас Індії ніколи не був значущим чинником на виборах, його представники рідко голосують та не мають великого впливу у політиці. Таким чином, він приречений на поразку – стверджують суперники Моді. Але вони забувають, що, починаючи з 1991 року, молоде та амбітне покоління поповнило лави середнього класу завдяки своїй наполегливості, зусиллям та мобільній телефонії. Багато з цих людей виїхали з сіл – Моді називає їх "нео-середнім класом", – і вони можуть становити більше третини населення країни. Вони бачать контраст між своїм життям, сповненим важкої роботи, і життям тих, хто перебуває при владі та здобув свій статус завдяки корупції. Вони розлючені насильством щодо жінок і дітей та прагнуть лідера, який би подолав злочинність. У Моді вони, можливо, знайшли речника своїх інтересів. Вони бачать у ньому аутсайдера, Давида, що кидає виклик Голіафу з династії Неру-Ґанді.
Вірити у це подобається індійцям-центристам – таким, як я. Але Моді має очевидний недолік: він є політиком диктаторського типу, і є побоювання, що його націоналізм може отруїти відносини з мусульманською меншиною. Я, як і багато інших представників середнього класу, вважаю, що Моді займає анти-мусульманську позицію, і не можу пробачити йому міжконфесійного насильства, що спалахнуло у Гуджараті у 2002 році. Можливо, він і не потурав йому активно, але він не проявляє каяття, хоча й насильство сталося за його першої каденції на посаді головного міністра Гуджарату. Я побоююся, що поляризуючи країну, він може відштовхнути мусульман Індії, що потенційно підвищує ризик терористичних актів. Поки що мусульманська меншина залишається відносно поміркованою і менш ісламістською. Спокуса проголосувати за процвітання і добру систему управління повинна бути стримана необхідністю зберегти країну єдиною та світською.
Я також не вважаю Моді особливо симпатичним. Рахул Ґанді, нащадок династії Неру-Ґанді, що стає фактичним лідером партії Індійський національний конгрес, є набагато більш привітним, але, як і багато індійців, хочу мати ефективного лідера, а не доброзичливого. Моя дилема – і дилема країни – полягає у тому, що Моді має найбільші шанси виявитися лідером, що запевнить добру систему управління і відновлення високих темпів економічного зростання, створить масу робочих місць і дасть змогу піднятися до рівня середнього класу мільйонам індійців. Як і Тетчер, він є людиною, що має найбільші шанси перетворити свою країну на державу середнього класу. Це дуже значна перевага. Але я також вважаю, що секуляризм Індії, її плюралізм та толерантний характер є настільки ж важливими, як і її процвітання. І тому я розриваюся між двома множинами цінностей, які є однаково важливими для мене.
Я волів би, щоб Моді був секуляризованим політиком, але, очевидно, врешті-решт мені доведеться обирати між недосконалими кандидатами у 2014 році, і я буду змушений піти на внутрішній компроміс. Відкинувши Моді та обравши секуляризм замість розвитку, я міг би стати причетним до позбавлення мільйонів молодих чоловіків і жінок шансу визволитися від своєї долі та реалізувати свій потенціал – важке рішення. Проте, обираючи його, я наразив би на небезпеку концепцію плюралістичної, толерантної та багатонаціональної країни, що є стрижнем мого власного "уявлення про Індію". Це неприємний вибір.
Ґурчаран Дас – автор книжки «Індія росте вночі: ліберальні аргументи на користь сильної держави»
Gurcharan Das
India’s election choice is between tolerance and governance
The Financial Times, 27.05.2013
Зреферував Омелян Радимський