У Львові триває перший в Україні судовий процес за участі присяжних. Слухається резонансна справа про вбивство відомого лікаря, що сталося восени. Люди, які свого часу гіпотетично зголосилися нарівні з професійними суддями виносити гіпотетичний вирок гіпотетичному підсудному, тепер збагнули, що все це річ не така вже й проста. У коментарях «Z» одні з них обережно висловлюють сумніви, інші ж цілком відверто зізнаються, що більше ніколи в житті на щось таке не «підпишуться». То що таке суд присяжних по-українськи? Відповідь «Z» шукав на всіх етапах підготування та ведення цієї першої судової справи.
«Якби зараз була можливість відмовитися, я б пішла», — чесно зізналась «Z» Орислава Гонтар, одна з присяжних, які вперше в Україні будуть ухвалювати рішення нарівні з професійними суддями. Решта четверо жінок з розумінням кивнули. Замість звичного робочого дня в ЖЕКу, садочку чи райадміністрації сьогодні вони працюватимуть ставленцями Феміди.
Нагадаємо, 30 квітня в Личаківському районному суді Львова почався перший в історії незалежної України судовий процес за участю присяжних. Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом, присяжних залучають до розгляду лише у справах, де підсудному загрожує найвища міра покарання — довічне ув'язнення. В такому випадку підсудний має право просити про розгляд справи присяжними. І першим в Україні таким правом скористався марокканець Шахіб Отман — колишній студент місцевого медуніверситету, якого звинувачують у жорстокому побитті і вбивстві відомого львівського лікаря-травматолога Леона Фрайфельда. Іноземця затримали на місці злочину торік 19 жовтня.
Тепер долю марокканця вирішуватиме п'ятеро львів’ян: двоє професійних суддів, паспортистка, вихователька дитячого садка та головний інженер. Двоє присяжних беруть участь у судових засіданнях «на лаві запасних». Вони ухвалюватимуть рішення замість основних присяжних, у разі, якщо ті захворіють, або не зможуть взяти участь у слуханнях з інших поважних причин. Ще двох відсіяли на першому засіданні, оскільки вони раніше працювали у правоохоронних органах і до них були зауваження щодо можливої упередженості.
«Троє основних присяжних — це і є склад суду. Відповідно вони беруть участь у постановленні вироку, у постановленні всіх ухвал у судовому засіданні та користуються всіма правами головуючого судді і професійного судді. Щодо запасних присяжних, то вони заміняють основних у випадку хвороби та інших причин, — пояснює головуючий у цій справі суддя Назар Нор. — Сам процес прийняття рішення виглядає так: чинним Кримінальним кодексом України передбачено, що рішення приймається більшістю голосів. Всі голоси рівні, тобто головуючий суддя і присяжні мають однакову силу голосу. Важливо зазначити, що під час голосування жоден з нас не може утриматись. Потрібно чітко визначитись».
Правосуддя з ЖЕКу
Працюючи паспортисткою в одному з львівських ЖЕКів, Орислава Гонтар ще місяць тому ніколи б не повірила, що її голос вирішуватиме долю людини. На судових засіданнях вона раніше була, але максимум, до чого вони стосувались, то це до питань власності на квартиру. На суді, де людині загрожує довічне ув'язнення, — вперше. Й одразу у ролі судді.
«Як ми погодилися? Нас викликали в міську раду і сказали, що того ще немає, і напевно вас ніхто кликати ще не буде. Подумала собі: та нехай, якщо записали, то піду. Я взагалі не знала, що це таке — суд присяжних. Я була на суді у справах закріплення квартир, житлові питання. А тут зовсім інше. Страшно. Боюся в чомусь помилитися. Посадити людину — страшно. Сказати, що він не винен, я теж не можу. Я питала, чи можу я сказати, що я утримуюся. Виявилося, що я не можу цього зробити. Треба сказати свою думку чітко. Якби зараз була можливість відмовитися, я б, напевно, пішла», — зізналася «Z» пані Гонтар і додала, що вдруге на таке не погодиться ніколи.
Виховательку дитячого садочка Марію Яремко, ще одну присяжну, теж мучать сумніви. Каже, що перед першим засіданням взагалі не могла спати: «Я дуже переживала. І мої батьки переживали за мене. Але я сказала своїй мамі: "Ви не думаєте, що якщо вибрав мене комп'ютер, то, може, сам Бог сказав, що я там маю бути?". Я ходжу до церкви сповідаюся, чиню по совісті…»
Пані Галина Мирон, головний інженер аварійної служби Личаківської райадміністрації, яка наразі сидить на «лаві запасних», взагалі каже, що в остаточний список потрапили лише найпорядніші.
«В нас в колективах вибирали найсумлінніших. Тих, які не порушували закон. Людей віруючих і порядних. Нас рекомендували як порядних, чесних людей, — розповідає Галина Мирон. — Хоча, чесно кажучи, ніколи не думала, що потраплю в остаточний список. А тим більше до зали суду. А мені от подзвонили і сказали — вас вибрав комп'ютер…»
Варто зазначити, що на час розгляду справи присяжні користуються всіма правами, якими користуються судді: правом недоторканності і навіть правом носіння зброї. Але й відповідальність теж не менша. Якщо присяжний спокуситься на гроші, то йому загрожує позбавлення волі від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи братися до певної діяльності на термін до трьох років. Для звичайної особи, яка б вчинила цей злочин, міра покарання буде вдвічі меншою.
Перст Бога, міська рада і комп’ютер
На кожний районний суд Львова припадає по 30 кандидатів у присяжні. Це 180 осіб, яких торік менш як за два місяці відібрало юридичне управління Львівської міської ради. Загалом через процедуру відбору пройшли більше чотирьохсот громадян. У Ратуші визнають: в ідеалі людина сама має постановити стати присяжним і прийти з заявою в міськраду, однак в реальності довелося покластись на обізнаність та «широту» зв'язків працівників районних адміністрацій.
«Як тільки торік відповідний закон набрав чинності, ми отримали клопотання від територіального управління державної судової адміністрації з вимогою сформувати списки присяжних, оскільки це наші повноваження. Зважаючи на брак часу, насамперед ми звернулися до районних адміністрацій, які найближче працюють з людьми, щоб вони допомогли нам підшукати кандидатів. Потім ми оголосили про пошук присяжних на сайті Львівської міської ради. Врешті, просто зверталися до своїх знайомих з пропозиціями стати присяжним», — каже Гелена Пайонкевич, начальник юридичного управління Львівської міської ради.
Чиновниця, щоправда, зазначає, що стати присяжним не так просто, як здається на перший погляд. Люди мають відповідати низці вимог: повнолітня людина віком до 60-ти років, без непогашеної чи не знятої судимості, без психічних захворювань. Ці люди не можуть працювати на державній службі чи в органах місцевого самоврядування, бути визнаними неосудними або недієздатними. Тож кожен з претендентів здавав заяву відповідної форми, копію паспорту та ідентифікаційного коду, довідку про відсутність судимості та копію трудової книжки.
«З кожним з претендентів ми проводили співбесіду. Я особисто зі всіма говорила. Насправді за дуже короткий термін був проведений величезний обсяг роботи. Це забрало дуже багато часу. В мене були такі дні, що я більше нічим, крім цього, не займалась, — розповідає Гелена Пайонкевич. — Нам доводилось одночасно збирати групи по 8–12 осіб, яким ми оголошували перелік вимог. Деякі люди відразу казали, що цим вимогам не відповідають і йшли геть. Частина людей довідувалися про те, в яких категоріях справ можуть приймати участь присяжні, і чесно казали, що вони не готові до такого. Були й такі, що просто хотіли заробити. Питали, скільки грошей отримують присяжні. Однак були й такі, що прийшли абсолютно свідомо, відчуваючи повноту відповідальності. Одна жіночка — викладач німецької мови, яка прочитала оголошення на сайті, прийшла і просто заявила, що хоче бути присяжним. Ми її відібрали».
Пані Пайонкевич додала, що така робота звична для юридичного відділу, хоч і не в таких обсягах. Адже що два роки міська рада затверджує списки народних засідателів, які ухвалюють рішення у справах з позбавлення батьківських прав, призначення опікуна-піклувальника, визначення людей недієздатними. Щоправда, до них набагато менше вимог, ніж до присяжних.
«В мене дуже приємні спогади про співбесіди з цими людьми. Ті, хто боялись, мали всі шанси не прийти до нас або піти перед тим, як ми затвердимо список. Силою ми жодну людину не змушували», — резюмує Гелена Пайонкевич.
Ще одним етапом відбору є випадковий відбір присяжних для слухання конкретної справи. Вже зі сформованої міською радою бази спеціальна комп'ютерна програма, затверджена в Мінюсті, вибирає сімох осіб. Вони, власне, і мають стати присяжними у конкретній судовій справі.
Народні судді чи «ківали» в мантіях?
Суддя Назарій Нор дуже лояльно ставиться до своїх теперішніх колеґ. Спільно з іншим професійним суддею, який веде цю справу, він має не просто провадити засідання, а робити це так, аби присяжні розуміли, про що йдеться. В разі потреби мусить роз'яснювати незрозумілі їм аспекти — жоден з присяжних не має юридичної освіти.
«На мою думку, працювати з присяжними — це є дуже позитивно. Чому? Це пересічні громадяни. І залучаючи їх в процес судочинства, ми збільшуємо довіру до судової системи. Будь-яка людина може стати присяжним і будь-яка людина може брати участь у розгляді справи. — каже Назар Нор. — Як на мене, це підніме авторитет суддів в очах народу. Жодне роздратування чи інші неґативні почуття під час роботи в мене не виникають».
Натомість Тетяна Монтян, юрист і громадський діяч, запевняє, що український суд присяжних — це повернення до традиції радянського союзу залучення «народних засідателів», які нічого не вирішували, але створювали ілюзію народного суду.
«Це не є суд присяжних, який ми звикли бачити це по телевізору. В американській моделі присяжні не мають прав суддів і просто вирішують питання факту вини. Те, що в нас, — це так звана європейська континентальна модель суду присяжних. Вона називається суд шефенів. Тут присяжні мають ті самі права, що й професійні судді і беруть участь у постанові вироку, — пояснює Тетяна Монтян. — Та основне, що в цивілізованих країнах критерієм відбору є повна незацікавленість цих людей і чітко прописані правила їх відбору. Якщо адвокати побачать десь порушення, то зможуть їх відвести (замінити). Натомість в нас не відомо, звідки вони беруться, чому засіли саме за цю справу».
Теперішній суд присяжних, переконана юрист, — це не більше як профанація, але краще так, ніж ніяк:
«Мій чоловік пропрацював в Радянському Союзі суддею купу років. І коли він побачив по телевізору суд над марокканцем, то відразу сказав: "О, ківали повернулись". За його словами, ще не було жодного разу, коли б він не зміг переконати "народних засідателів" у своїй правоті. Професійний суддя завжди змусить всіх тих людей з вулиці зробити, так як він хоче! Однак краще хоч якась публічність, ніж взагалі ніякої. Бувають всілякі "дива". А проста людина все-таки не суддя і навряд чи захоче "маратися" засудженням відверто невинної людини».
ДЛЯ ДОВІДКИ
Українська модель суду з присяжними — це так заний суд шефенів (від нім. Schöffen), який є різновидом суду присяжних, історія якого тягнеться до часів Карла Великого (770-і роки).
На відміну від «класичного» (англо-американського) суду присяжних, у суді шефенів присяжні розглядають справи разом з професійними суддями, маючи з ними практично однаковий обсяг процесуальних прав.
Класичний суд присяжних є відокремленою від складу суду колеґією, яка вирішує питання про винуватість або невинуватість особи. Натомість суд шефенів передбачає участь присяжних на всіх стадіях судового процесу, включаючи ухвалення вироку.
Суд шефенів досить поширений в країнах сучасної Європи. Так, він діє у кримінальному процесі Німеччини (у складі трьох суддів та двох присяжних), Франції (у складі трьох суддів та дев'ятьох присяжних), Греції (у складі трьох суддів та п'ятьох присяжних), Австрії (у складі двох суддів та двох присяжних), Швеції (у складі трьох або чотирьох суддів та двох або трьох присяжних) тощо.
Протягом минулого століття більшість європейських держав або взагалі відмовилися від суду присяжних, або перетворили його на суд шефенів, класичний варіант суду присяжних запроваджено лише в Російській Федерації (1993) та Іспанії (1995).
05.06.2013