X. ЗЕНОН З ЕЛЄЇ
Лукин Кобилиця з Красного Долу,
гадаючі наш гуцулский Парменідес,
то був чьоловік спокійної натури. Обзиравси вин у тім
єдному словечьку “бути”, тай уповідав,
шо там видививси.
Пива наварив доперва такий собі
Зеньо з Єловичори,
Ζήνων ὁ Ἐλεάτης,
шо йиго витак Зеноном з Елєї називали. Вин мусів кікати з Гуцулії. Доперва в Греції списали єго думки. Але були то ни йиго думки, іно думки Лукина Кобилиці, тілько шо перероблені на прахтику.
Ну бо було так. Єк Лукин Кобилиця повів, шо нима руху, то всєкі завидники присилали дітву д’Лукиновій хатчіні, шоби тоти лІтали та й здоймали рейвах, шо рух є. А Зеньо и Лукин були побратимами. То Зеньо зибрав опіслядь Служби Божої людий коло церькви тай так говорив: “Ци вам здаєси, шо озмимо, Довбуш годен перегнати жєбу, єк жєба штрикне уперідь най би оден раз?” Єк люди зійшлиси на тим шо йо, пережене, бо пошо ни мав би перегнати, на то Зеньо видказав, перечьучіси: “Ни маєте ви, люди, розуму. Таже Довбуш перше мусит жєбу здогонити. А вна таки напереді. Може леда шо, але увонно. Й так без кінця, Довбуш ме ид жєбі наближєтиси, але ї жяден раз ни пережене”. На такі розумуваня люди ставали пнем. Були навит такі, шо ни йшли д’хакі, а лишєлиси в корчьмі и там з місця ни рушєли, поки баби по них ни приходили.
Але то шє нічьо. Єк Лукин Кобилиця, шо роздив’євси в тім своїм “бутю”, повів, шо “бутє є одно”, то Зеньо з Єловичори зара виснував, шо мижи йиго бараном, а бараном панотця з Путилови нима жядної ріжници, а навікь майліпше буде, єк баран панотця ме стоєти в єго стайни тай тут ме різнитиси вид небутє. І дойшло до того, шо зачєли людем пропадати барани. А єк дійшло до права, то Зеньо був зверьхі. Так здоймиласи суперечька про “лібералізм”. Люди ни знали, шо то є “лібералізм”, тілько панотці знали, але їк з того мают пропадати барани, то майліпше, шоби того цілого “лібералізму” ни було. Хтос нарадив Зеньови: “кікай гет”.
І Зеньо пшов у вопришки. Ті воювали з тирансков владов, ‘ка панувала тогди на Замку Чернівецкім. Тай ни фист добре, бо Зеньо попавси. І тиран мучів го, шоби виказав побратимив. То йиму Зенко виказав усих важнійших дук, ‘кі були на замку, ни оминув сикритарів, гиниралів, а навікь йиго власної баби. Йо! Доперва тогди тиран імивси за голу! Шо було по тому, кождий всєкої вогорит. Єдні, шо тиран встекси і казав Зеня в моздїрі затовкти, инші шо Зеньо вкік до Грециї. І варко шо таки вкік, бо отой Зенон з Елєї – такий сніський, єк наш Зеньо з Єловичори. Єдно по нім лишилоси: є такі, шо по сегонне ни годні розрізнити бутє свого барана вид бутя барана чьужого, ба їм увижєєси, шо то є їдно.
Переклад Олеся Герасима
