На серці завжди щемливо, коли звучить «Не забудь» – легендарна пісня Богдана Янівського на слова Богдана Стельмаха у виконанні незрівняних Любові Аргатюк і Валерія Дусанюка. Янівський, який чудово відчував поезію і був незрівняним мелодистом, написав її у 1972 році до заньківчанської вистави «Голубі олені» (за п’єсою Олексія Коломійця у постановці світлої пам’яті Володимира Опанасенка). Шукав до неї ідеальні голоси і знайшов. З цієї пісні почалась слава юної студентки музичного училища Любові Аргатюк.
Цій пісні судилося довге, хочеться вірити – вічне життя. Принаймні на Львівському телебаченні від моменту написання не було, здається, жодного концерту на замовлення без «Не забудь». Все ніби складалося якнайкраще, але... Любов Аргатюк виїхала працювати закордон, в Німеччину, гастролювала з джазовими імпровізаціями світом. Валерій Дусанюк розбився на крутому віражі, автомобільна катастрофа. Не стало Богдана Янівського. Для нас залишився ютуб, де достатньо набрати «Не забудь», щоби вступити знову у цю чарівну річку легендарного романсу.
«Не забудь»: Любов Аргатюк і Валерій Дусанюк
І ось – повернення додому. 16 вересня Любов Аргатюк запросила львів’ян на Камерну сцену Львівської філармонії на концерт під назвою «О, Львове мій, ти музику даруєш, а я з любов’ю повертаю». В програмі – джазові інтерпретації творів Богдана Янівського, С. Зеленського, Л. Петрів, Р. Якуба та джазові стандарти.
У виконанні джазових стандартів Любов Аргатюк досконала, її тендітна постать вібрує від кожного звуку, поданого партнерами: піаністкою Іриною Ахекян та гітаристом-композитором Сергієм Зеленським, учнем Мирослава Скорика. Ти мимоволі втягуєшся в це її «шаленство» і раптом з сумом усвідомлюєш, що вже час прощатися. Співачка дуже уважна не тільки до звучання голосу, вона вміє шанувати мову. Її англійська не втрачає імпровізаційності, але зберігає всі текстові смисли. Свій концерт почала піснями того, який повірив у її талант – Богдана Янівського. На жаль, композитор надто скоро відійшов, згодом син і дружина. А в нашому світі збереження пам’яті про митців переважно опирається саме на активності родини. Цей обов’язок залишився сестрі композитора, яка багато зробила для того, щоб у Львівській обласній філармонії відзначили 75-ліття Янівського. Любов Аргатюк тоді ще жила в Німеччини, але приїхала до Львова і зазвучало «Не забудь», хоч і без Дусанюка…
Цього разу на Камерній сцені цей гімн любові не прозвучав, бо Любові таки бракує голосу Валерія… Але концерт розпочала музика Янівського, звучала Ліна Костенко: «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба/о, скільки слів/і скільки снів/мені наснилося про тебе!». Присвяти не було, але чомусь ввижалась саме постать Богдана Янівського. А далі знову він на поезію Миколи Ільницького «А ти зі спогаду туману». Не знаю, чи пише тепер один з найкращих українських літературознавців поезію і чи довірив би свою поезію якомусь композитору. Та Любов шукає нових авторів, які відчувають світ так, як вона. Однодумницею співачки та композиторки стала Лариса Петрів. Її поезія «Диво-птах» – присвята пам’яті Юрія Шаріфова – легендарного львівського музиканта, музикознавця, композитора і педагога, одного з перших рокерів України. Звучали й власні пісні Любов’ю Аргатюк. «Осінній блюз» повернув у 1980-ті, в часи «Шоколадки», куди було за щастя пробитись, щоб почути Любу Аргатюк, яка вже тоді вміла охопити своїм голосом і маленьку пивничку, і великий філармонічний зал. Вона не втратила своєї юнацької чарівності, лише в голосі додалося міці та смутку, бо «поміж нами, поміж нами/ Дороги, гори і міста,/ А поміж нашими човнами/Чиїсь літа, чиїсь вуста…»
Партнером співачки в програмі цього виступу став Сергій Зеленський – гітарний естет, який з радістю приходить на допомогу: співпрацює з акторками Першого театру Лесею Шкап’як та Оленою Криловою, з художницею Вікторією Ковальчук. Здається, що гітара – його alter ego, тож здатна відтворити думки. В концерті звучав його «Погляд», гітара заворожувала.
PS. От не може в нас без ложки дьогтю… Ще не відлунали оплески, а працівник філармонії брутально почав зганяти розчулену публіку з крісел. На контрасті згадався світлої пам’яті пан Глас, який і в 90-річному віці зустрічав навіть найменших глядачів Театру юного глядача шляхетним поклоном. Але такі дрібні прикрості забудуться, а от тепло повернення голосу Люби Аргатюк тепер зі мною надовго.
