Огриця пасмонога.

До язв, які сего року навістили наших хлїборобів, належить також дрібненька, бо менша від комаря мушка, котра в станї личинковім [яко черв] вивівши ся в несчисленім множестві в збіжю, а именно в пшеници, ячмени і оркиши [часом і в житї] значно ущупляє полон политої потом працї селянина. Малесенька тота мушка зове Огриця пасмоногa (Chlorops taeniopus, Bandfussiges Grunauge, Weizenverwusterin, по польски niezmiarka paskowana).

Бавивши ceгo лїта в околици Добромиля, Ферштина, Болозви, Торчинович, Старої Соли, Ваньович... чув я скарги селян, що пшениця зле зародила ся, бо трохи не всюда "в тулїйках". Осмотривши лани пшеницею засїяні, я і справдї побачив спустошенє велике: декуда 3/4 засїяної пшеницї не виголосило ся [не висипало ся], як слїд, а колось скиртавілий і набрясклий, мов наглий, ледви що виглядав из горїшної піхви листної, котра єго обнимала дїйстно мов тулїйка. В першім ставци стебла під колосом мож було в той час [при кінци липня, з початком серпня] стрінути куклу згаданої шкідницї. Именно пшениця яра богато утерпїла; озима же була майже ненарушена. Огриця пасмонога не лише в Галичинї, але також в многих других краях Европи остатними лїтами викупила яко нищителька пшеницї. Стоїть протоє познакомитись близше з огрицею, котра собі дрібненькою і неоказною мушкою, таки набавляє наш край діймаючих страт, в однім жниві нераз на цїлі сотнї тисяча золотих.

Огриця пасмонога єсть майже о половину менша від звичайного комаря [котрого довгота на 6 мілім.] — буває бо лише на 3—4 міліметри довга. Хоть така маленька, має будову тїла отислу, присадисту. Єсть світло-жовта, по плечах з трьома блестячими чорними пружками; на кадовбї примітні чотири середні врїзи означені чорними впоперек идучими перевязками; щитець (scutellum, Schildchen) і ноги жовті; передні стопи чорні, у самчика з жовтою обручкою в серединї; крила склисто-прозорі, намїстки (Sсhwinger, halleres) бїлі.

Огриця пасмонога явить ся звичайно двичи до року: [при кінци цвітня і в маю] та в лїтї [в серпни]. При сприяючих обставинах може инколи єще і третє явитись поколїнє в осени, котре однакож буває числом слабше. В станї спїлім т. є. яко муха не єсть огриця шкідною, бо живить ся лише солодощами з цвітів, именно осїдає часто на цвітах морона (сиріток Bellіs реrennis), кульбаби (Таrахасum officinale), козельця (Ranunculus acris) — а пізнїйше в лїтї і в осени на цвітах окружкових, именно на борщївнику або так званім пуку (Heraсleum sphondylium), морхві, кминї, дудві і инших. Самочки зносять поєдинци яйця на 11 мм. довгі, бруднобілі, вздовж зарубчасті на листю або на стеблах ростин збіжевих. З яєць тих вилягають ся по 3—4 тижднях личинки безножні (так звані черви, Madеn). Именно сприяють розродови огрицї вохкі лїта, в котрих наслїдком спізненого росту пізно пшениця і друге збіже колосить ся. Личинка поколїня весняного свіжо виповзла вгризує ся в листок обнимаючій піхвою колос пшеницї єще не висипавшій ся, а відтак в нижну часть веретїнця і в стебло до першого колїнця де творить ся набренїлість, в котрій личинка вигризає бїлий мякиш так, що наслїдком того сугка під колосом не розвиває ся належито, а і весь колос спинений в ростї боком протискає ся через побряклу піхву листну, котра прибирає вид тулїйковатий. Понеже часть стебла підколосова єсть вигризена, то і віджива колоса не може нормально звершатись, тому весь колос марний і хиренний, а й зерно потом щупле, ненамолотне або зовсїм пусте. Колоси не можуть оцвисти, як слїд, тож і витворити дорідного зерна, бо хоть і нераз колос — мимо ушкоди огрицею заподїяної — успїє горї підрости, так много зерен хибує именно по вижолобаній сторонї стебла наслїдком того, що черв поперегризував стовпики під час зацвиту або небавом опісля. В ячмени инакше личинка поводить ся, бо вгризує ся в тутковатий звій молоденьких листків і справлює, що ростини ячменю, набрякаючи в підгризених частях, нидїють і корявіють та ледви піднимають від землї, подібно як на весну пшениця озима, в котрій личинка огрицї перезимувала. Дорослий черв буває на 6 міліметрів довгій, просвітчасгий, бїлавий, дрібку чорноротий. По трьох тижднях від вилягу осягає слушного росту, вглубляє ся в стебло по-над колїнцем і лежить кілька днїв смирно, по чім єго скора твердїє і личинка перемїняє ся в куклу, так звану боклагівку (pupa coarctata, Tоnnchenpuppe), котра буває на 4 міліметри довга, ясно брунатно жовта, лосняча а вмощена в тїснім ярку вигризенім в стеблї і стиснена мов зашкарупїлою, зжовклою піхвою листною. Кукла в стеблї має все положенє головою горі звернене. Муха совершенно ляже ся з кукли в три тижднї.

Мухи поколїня лїтного несуть яйця на озимини — а виляглі личинки часто нищать молоді нїжні ростинки єще перед зимою. Часть одна червів — именно вчаснїйше виляглі — успїють иногдї переобразитись єще в осени — часть же личинок зимує і переобразує ся доперва на весну слїдуючого року.

Коли-ж черви огрицї не заморять доразу молодих ростинок, то все-ж спиняють значно их розріст: колос буває марний, схирілий — а й солома не дорідна, послїдуща, мов згарнашена, листки зжовклі і присуховаті, піхва самого горішного листка мов-би напухла, тулїнчаста.

Огриця пасмонога єсть, як сказано, комахою вельми шкідною; тим сумнїйше протоє, що доси нема довідного середника гублячого тую шкідницю. Вправдї в книжках господарских подають численні способи, котрі мають нищити огрицю або запобігати надто сильному єї розмноженю: та більша их часть невеликої або сумнївної стійности. Досвід оказує, що пшениця сїяна пізно і на грунтах пліхших, низинних і тому підмакаючих, зимних або на північ положених найбільше виставлена на опустошеня огрицї. Тому радять вчасно засївати зерно здорове і добірне на грунтах добрих, досонечних, сухих, одвітно навожених, дренованих і свіжо вапнених. Поручають також сїяти усачку (Bartweizen), яко твердшу і пшеницю банатску, яко ранше колосячу ся, а понехати пшеницю голу (голицю, гольку, стрижачку, пшеницю куцу, unbegrannter Weizen), котра єсть нїжнїйша і для всякої хробачнї приступнїйша. Хоть пшениця гола далеко поплатнїйша, нїж усачка, все-ж ся послїдна здорово доспівши принесе більше хісна, нїж гола огрицею навіщена. Понеже огриця переважно заподїває діймаючі шкоди в пшеници ярій, так радять понехати хоть на якійсь час управу ярої, а лише сїяти пшеницю озиму. Передовсїм запопадний господар повинен старати ся о одвітне прочищенє рілї, чи то через дренованє, чи через копанє одвітних ровів і проведенє відпливів води затїчної та старанне виорюванє борозд. При справлюваню треба именно бачити на рівномірне розпростиранє навозу на поли, именно по-над бороздами загонів, бо досвід учить, що власне там, де збіже слабше і рідше, там залюбки оселяє ся огриця. Впрочім мож огрицю на цвітах сидячу сїтками виловлювати, до чого однакож треба мати дрібку вправи і терпеливости. Може також бути що на парканик з дощок збитий, а свіжо бїлим лякером помазаний дало би ся богато огриць зловити, котрі усївши на мазкій стїнї прилипали-б до неї і гинули. Господарі захвалюють також вириванє ріжних ростин окружкових, як борщївнику, дикої морхви і тим подібних хопт близ пшеничиска ростучих, щоби тим способом відняти огрици [в лїтнім поколїню] спромогу виживи. Многі дораджують посипувати посїви спорошкованим вапном або ґіпсом, попелом з звичайного дерева опалового, попелом з угля камїнного, нафталиною — або скраплювати мазею, лугом, омачкою (баґою) з чубука розпущеною, вимоками тютюновими і т. и.

Велико прислужають ся господареви менші птички комахоїдні котрі, окрім инших комах, ловлять також і огрицї — передо всїм же вигубою тих шкідниць стають пожиточні певні дрібненькі роди так званих ятрунів (Iсhneumonidae, Schlupfwespen). Самочки тих галапасних болончаків виглядують в колосю черви та кукли огрицї, і зносять в их тїла яйця. З тих яєць виляглі личинки живлять ся товщію огричних червів або куколь, на послїдку заподївають смерть шкідницям і згодом вилїтують з трупів своїх живителїв яко совершенні болончаки. Поміч тих ятрунів, комах дуже дрібненьких, але і дуже множних, єсть над сподїванє довідна, а що нераз огриця по рокови, в котрім дуже численно явилась і страшенне починила в засївах спустошенє, — відтак никне майже зовсїм і через кілька років не загрожує більше ланам пшеничним — се дїло тих то дрібненьких, неоказних болончаків, ворогів огрицї.

[Дѣло]