Ланґдон вистежує Львів

Даріуш Новацкі

П'ять років тому колишня львів'янка, а нині краківська письменниця Жанна Слоньовська виступила на шпальтах реномованого тижневика «Tygodnik powszechny» з розгромною критикою Винничукового «Танга смерті», що закінчувалась прогнозом "не думаю, щоби хтось в Польщі коли-небудь брався за переклад цього роману». Та ба, корінні поляки вважали інакше і за переклад взявся сам Богдан Задура, найтитулованіший мабуть польський перекладач, а також поет, прозаїк та критик. Про результат свідчить хоча б ця рецензія в наймасовішому щоденнику «Gazetа Wyborcza»

Роман «Танґо смерті» Юрія Винничука: літературний шедевр про довоєнну магію Львова.

У вражаючому «Танґо смерті» давній Львів постає солодко-гіркавим міфом. Однак, його довоєнну магію і окупаційний жах Юрій Винничук воскрешає в нетиповий спосіб. Разом зі своїм головним героєм він вважає, що давній Львів «занурився в глибини часу як Атлантида». Каже: «Лишилося тільки каміння, а все інше – люди, мова, культура – зникло і стало сном».

Професор наче від Дена Бравна

Не без причини головний герой Мирко Ярош є дослідником мертвих мов, професором, що спеціалізується в реконструюванні стародавніх літератур, – і що важливіше: фіктивного народу країни Арканум. Професор Ярош, що народився й живе у Львові, відкриває в певний момент, що «Львів – то його Арканум». Він небагато знає на тему минулого міста 1920 – 1930-тих років. Але з'являється нагода нестачу цих знань поповнити.

Розповідь розвивається в двох часових планах. У актуальному світі (більш-менш початок нашого сторіччя) ми бачимо Яроша, який наче Роберт Ланґдон, пробує зламати код арканумської «Книги смерті». Поєднання з героєм Дена Бравна є настільки очевидне, оскільки й неминуче – Винничук з великою вправністю грає поп-культурними тропами, хоча більше, напевно, запозичує в Умберто Еко і Борхеса.

З сенсаційної літератури безперечно походить тема спецслужб: СБУ також цікавиться цією книгою, яка начебто містить в собі інструкцію, як досягти безсмертя. Цікавиться настільки інтенсивно, що починає маніпулювати особистим життям професора.

Четверо приятелів ідуть на смерть

Історичну площину становить рукопис Ореста Барбарики, українця, який не тільки описав своє бурхливе, повне уленшпіґелівських пригод життя, але перш за все сотворив барвисту, хвилюючою розповідь про чотирьох хлопців зі Львова, приятелів на смерть і життя. Крім Ореста до компанії належать поляк (Ясьо Білєвіч), єврей (Йосько Мількер) і німець (Вольф Еґер). Хлопців об'єднало те, що їхні батьки віддали життя за самостійну Україну в 1921 р. Вдови по вояках, розстріляних більшовиками, затоваришували на «радість дітям».

З числа чотирьох культур чи національних тотожностей одна виявилася упривілейована і представлена домінуючою чи скоріше найпривабливішою для хлопців зі львівської ферайни. Як легко здогадатися, українська. В кінці німецької окупації чотири приятелі зі Львова – всі як один, без жодного вагання – вступають в ряди УПА. Оточені в бункері екаведистами в самогубному жесті вони підриваються гранатами.

Дивом вижив один з них – єврей Мількер, оскільки у бункері стояв трохи збоку і грав на скрипці «Танґо смерті». То магічний твір, зашифрований в згаданій «Книзі смерті», врятований середньовічними єврейськими містиками, відомий також деяким мешканцям довоєнного Львова. Під час Голокосту, кажуть, грали цей твір євреям, що йшли, на смерть, забезпечуючи їм безсмертя: кожен, хто його почув, здобував пам'ять про своє попереднє життя, якою міг тішитися в новому втіленні.

Гумор і жах

Два тимчасові плани перехрещуються в момент, коли Ярош завдяки своїй студентці (спочатку нареченій сина, а пізніше коханці) спілкується з Мількером, а той передає йому рукопис Ореста. І тут варто зазначити, що львівський професор охоче романсує зі своїми студентками, що також можна взяти за поп-культурний топос, відомий хоч би з сучасної американської літератури.

Ну і власне: «Танґо смерті» – то незвичайний літературний коктейль. Маємо тут містику і мелодраму в поп-культурному опрацюванні, чимало – так би мовити – сюжетного документу (інколи хронікарський опис найважливіших моментів з життя міста), безліч сюжетів з довоєнного Львова, з особливим врахуванням міського фольклору (субкультура батярів), а окрім того – нагромадження метафор і символів, майже поетичну піднесеність (виразний патронат Бруно Шульца). Трагізм поєднаний з безцеремонністю, істинно грабалівський гумор сусідить тут з пронизливим жахом (випадки з часу совєтської і гітлерівської окупації Львова).

Найважливіше те, що літературність чи умовність цієї ефектної розповіді не маскована. Під пером Юрія Винничука давній Львів має бути тим, чим є – стародавньою, загиблою країною, багатозначним, складним, солодко-гірким міфом, більше витвором фантазії, аніж ефектом «реконструкції», підпорядкованої прагненню «повернути минуле». І саме на цьому полягає новий для польського читача, мабуть, дещо несподіваний підхід до Львова.

Що тут багато балакати – читати обов'язково!

Jurij Wynnyczuk «Tango śmierci», przeł. Bohdan Zadura, Kolegium Ewropy Wschodnij, Wrocław – Wojnowice