Президент Росії Владімір Путін на переговорах під час боїв за Дебальцеве погрожував Президентові України Петрові Порошенку розчавити українські сили.
Про це у книжці спогадів "Уроки влади" написав колишній президент Франції Франсуа Олланд. У мемуарах він на кількох сторінках згадує про перемовини у Мінську в лютому 2015 року, котрі завершилися підписанням відповідних угод, переказує українська журналістка з Франції Алла Лазарєва для видання Тиждень.ua.
"Як не згадати ту довгу ніч із 11 на 12 лютого 2015 року, що минула у великій бездушній залі Палацу незалежності в Мінську, у Білорусі?" – пише колишній президент Франції.
"Наміри Владіміра Путіна були цілком очевидними. Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони та максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою", – пригадує він.
Західні переговірники сподівалися "припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України". Але, розповідає Олланд, конференція на першому поверсі тривала нескінченно й була безрезультатною: це, власне, відповідало цілям російської сторони, котра продовжувала накопичувати сили довкола Дебальцевого.
"Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніше, щоб дати змогу сепаратистам оточити українську армію та завоювати додаткові позиції", – розкусив Олланд.
Відтак спільно з канцлером Німеччини Анґелою Меркель він запропонував відновити переговори "у вужчому форматі" – "відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи".
Колишній французький лідер зауважив, що канцлерка Німеччини не боїться Путіна і "його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити". Путін натомість, згідно зі спостереженнями Олланда, ніколи не втрачає нагоди настрашити Меркель, "змішуючи погрози, компліменти та спогади".
Здається, що канцлерка Німеччини виявилася придатнішою до перемовин. "Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також – це здається неймовірним – майже не потребує сну", – похвалив Олланд. Натомість президент Франції зізнався, що відмова від вечері стала для нього "неприємною, але необхідною жертвою". Парламентерів посадили за "незручний низький круглий стіл" і нагодували "жахливими бутербродами".
Першу чернетку майбутньої "мінської угоди", згідно зі спогадами, писала Меркель. "Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди. Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна", – пише Олланд.
"Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки", – пригадав Олланд.
"Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих територій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки негнучким, що заперечував свій прямий зв’язок із ватажками сепаратистів, казав, ніби не може за них вирішувати, вимагав, щоб із ними проконсультувалися", – йдеться у спогадах.
Переповідаючи перебіг переговорів, колишній французький лідер наголошує, що просувалися вони дуже повільно, із купою заперечень, які було непросто узгоджувати.
"О сьомій ранку, після безсонної ночі, Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше. Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, затим – відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію територій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили", – розповів Олланд.
Затим володар Кремля пішов, а Меркель, Олланд та Порошенко трохи задрімали в кріслах. О дев’ятій ранку стало відомо, що сепаратистам угода не підходить. Меркель та Олланд мусили поспішати, бо квапилися до Брюсселя. "Цього разу нам терпець урвався. Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним... Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми..." – обурився Олланд.
"Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, – розповідає Олланд. – Той завагався та все шукав, як виграти час... Його мета – максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил".
"Путін виходить подзвонити, – продовжив Олланд. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти – ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, – згідні".
Олланд зазначає, що війну Росії з Україною часто визначають причиною нової холодної війни між Росією та Заходом. "Це не зовсім так. Звичайно, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені", – певен Олланд.
Відійшовши від великої політики, президент Франції робить висновок: "Компроміси, що їх ухвалюють під гарячу руку, необхідні, але вони не вирішують суті проблеми: крихкий мир встановлюється, нав’язані росіянами реалії стають нормою. Війну вдається вповільнити, але домінування вкорінюється. Путін залякує, щоб зручніше вести переговори. Він не завойовує, а відкушує території, ковток за ковтком".
31.08.2018