29-го липня виїхав Стешенко з своїм сином з Київа до себе на село в "Чернечий Яр" на Полтавщинї, де він гадав готувати ся до професорської дїяльности. Приїхавши пізно з ночі на полтавський вокзал і не знайшовши там візника, обидва пішли пішки по Кураківській вул. Було коло пів до першої години ночі.
Раптом з якогось двору несподївано вискочило двоє розбишак і скомандували "Руки вверх!" Стешенко лапнув рукою за кишеню, бажаючи вихопити свого револьвера. Се й було причиною, що злочинцї почали стріляти, тяжко поранивши Стешенка двома вистрілами в голову. Син Стешенка з несподїванки впав. Злочинцї, нахилившись над пораненим Стешенком, хотїли приступити до рабунку, але зачуло ся наближеннє мілїції, і злочинцї кинулись навтьоки. Тим часом син Стешенка побіг на вокзал за допомогою, а міліція, принявши його за злочинця, вистрілила по ньому, на щастє куля пролетїла мимо.
Скрівавленого Стешенка за допомогою мілїції відправлено в лїкарню. Він ще був живий і зміг сказати своє призвище і що він приїхав з Київа, після чого знепритомнів. Почалась аґонія. О 1-й годині дня Стешенка не стало.
Стешенко народив ся в. 1873 р. в Полтаві, в полтавських школах побірав і початкову освіту, яку закінчив р. 1896 в київськім унїверситетї на історично-фільольоґічнім факультеті. Писати небіжчик почав ще на шкільній лаві: вже на початку 90-х років у галицьких виданнях "Зоря" та "Правда" почали друкувати ся його переважно поетичні твори під псевдонімом Ів. Сердешний ("Сонети" й "Росинки" в "Зорі", переклад "Метаморфоз Овідієвих" та драма "Мазепа" в "Правдї" і т. ин.), які потім видано в Київі двома збірничками "Хуторні сонети" (1898) та "Степові мотиви" (1901). Пробував себе також небіжчик і в белетристицї (повість "На заводі" в "Л.-Н. Вістнику"). Але більше уваги присвятив Стешенко публїцистичній та науковій дїяльности. Готуючись до професури, Стешенко працював у сфері славянознавства і коли з полїтичних причин його наукова карієра зробилась неможливою, направив свою увагу на дослїди українського письменства. Першою його працею на сїм полї була монографія про Котляревського, надрукована спершу в "Київскій Старинї", а потім випущена окремою книжкою — "Поезія И. П. Котляревського (1898); до Котляревського вертав ся небіжчик не раз і потім, давши його критичну біоґрафію та редаґуючи його твори. Инші свої наукові працї Стешенко містив у "Записках" львівського та київського наукових товариств, в "Українї" і ин. виданнях (про Олексу Стороженка, "Історія української драми", про Шевченка то-що). Брав участь Стешенко і в деяких російських виданнях, як от: "Образованіе", "Кіевскіе Отклики" тощо, містячи там статї і замітки переважно на українські теми. Публїцистичні працї небіжчика до останнїх днїв друкували ся в "Робітничій Газеті".
Поруч інтензивної лїтературної дїяльности, Стешенко рано почав і чисто полїтичну роботу, знов ще в студентських гуртках початку 90-х років. Між иншим він був, разом з Лесею Українкою, одним з піонерів соціял-демократії на Українї і потім не раз жартом називав себе "соціял-демократом першого призива". В 1897 р. Стешенка арештовано і по всяких тюремних пригодах вислано з Київа, куди він зміг вернути ся вже згодом, коли в повітрі зачувалось наближеннє революції. Поруч лїтературної роботи, публичних відчитів, з яких його добре знає київська публіка, Стешенко ввесь час брав живу й горячу участь у полїтичних справах (Всеукраїнська орґанїзація до 1905 р., потім партійне життє і т. ин.). Коли почалась орґанїзація державного життя на Українї, то Стешенка покликано на посаду ґенерального секретаря, потім мінїстра народньої освіти в кабінеті Винниченка і сю посаду він займав до большевицького повстання в Київі. Спіробітником мінїстерства освіти був Стешенко до останнїх днїв, працюючи тут як комісарь.
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]
18.08.1918