Олександер Шульгин.

 

Посол Української Держави в Болгарії.

 

Послом Української Держави в Болгарії призначено бувшого мінїстра міжнароднїх справ в кабінетї Винниченка Олександра Шульгина. В переїздї до Софії затримав ся пан посол Шульгин на кілька днїв у Віднї і тут дав ся пізнати членам нашої редакції та зробив візиту редакції дня 25/VII. Пан посол Шульгин має біля 30 лїт, але виглядає значно старшим…

 

Походить п. Шульгин з української дворянської родини, з Софини, хорольського повіту на Полтавщинї. Батько його Яків Шульгин належав до визначних українських патріотів минулої доби, був учеником Антоновича й Драгоманова, займав ся питаннями минувшини нашого краю і лишив працї по історії Колїївщини. Син пішов слїдами свого батька і також займаєть ся історією. Скінчив п. Шульгин І київську ґімназію і петербурський унїверситет по історико-фільольоґічному факультету, був полишений при унїверситетї і працював по історії XVIII віку. Відтак віддав ся полїтичній дїяльности, зайнявши визначне місце в партії українських соціялїстів-федералїстів.

 

Цїкаво близче приглянутись до особи п. Шульгина, з огляду на те становище, яке він займав досї в полїтичнім життю України. Приходить нам на поміч в сїм видана недавно у Київі книжка п. Шульгина п. з. "Полїтика", в якій уміщено ряд статей і промов на полїтичні теми та кілька дипльоматичних документів з часу, коли п. Шульгин був мінїстром міжнароднїх справ*).

 

Свої погляди на повстаннє Української Держави виложив п. Шульгин в статї "Fatum історії", передрукованій нами в 31 числї нашого "Вістника". Коротко збираючи висловлені п. Шульгиним думки в сїй справі, в цїлій своїй збірцї "Полїтика", можна сказати, що Українська Держава повстала не так наслїдком свідомої державно творчої волї українського народу, як наслїдком сприяючих обєктивних обставин, витворених війною й революцією. "Влада сама повалила ся на плечі Центральної Ради", говорить в однім місцї п. Шульгин. Всеж головним чинником в творенню української державности було "національне почуттє народу"...

 

Куди-ж се почуттє направлялось провідниками народу? Відповідь на се знаходимо в статї "Третий Ром", в якій автор займаєть ся причинами державного упадку Росії. — До відновлення Росії, на основах федерації, ось в якім напрямку вела ся українська полїтика. Поясняє се п. Шульгин так: "Не через сантіментальність, не тільки через стародавні традиції висовували ми ідею федерації і до останньої можливости тримали ся її... Але більшість українського громадянства рахуючись з труднощами державного будівництва, з труднощами раптового переходу від деспотичного централїзму до абсолютної суверенности, яка вимагає не тільки орґанїзації внутрішнього ладу в державі, а ще й доброї військової сили, складного дипльоматичного апарату, утворення окремих фінансів, — розуміючи, що утворити се відразу, та що й при невимовно тяжких обставинах війни і революції є справа більш ніж тяжка, українські партії і дїячі щиро бороли ся з "самостійниками" і прагнули справжнього федералїзму. "Але історія — признаєть ся п. Шульгин — пішла иншим шляхом, історія примусила нас стати на шлях цїлковитої відокремленности від анархістичної Росії."

 

Так єсть, історія примусила "більшість українського громадянства" стати на шлях цїлковитої самостійности України. Сумне се свідоцтво для тих українських партій і дїячів, що не розуміли ходу історії, не вміли вловити розвойових тенденцій міжнароднього життя і вставляли палицї в колеса історії. А ще сумнїйше, що урок історії не зістав як слїд засвоєний "українськими партіями и дїячами" й вони погодились під примусом обставин на відокремленє України не взагалї від Росії, а тільки від "анархічної Росії". "Инша річ — говорить п. Шульгин — коли Росія прийме "образ человѣческій", коли той величезний масів, який бєть ся тепер в анархії, утворить цїлу низку республїк, котрі зєднають ся в одну федерацію". Такій федеративній Росії п. Шульгин готов "простягнути руку", тільки тепер нема до сього нїяких підстав...

 

Супроти такої орієнтації п. Шульгина на федеративну Росію, не дивний нам і його погляд на міжнародню полїтику України у відношенню до істнуючих двох систем воюючих держав. "Нам — каже він — як молодій державі, не слїд входити нї в той, нї в инший склад держав. Повний невтралїтет — ось наш національний інтерес".**). Писало ся се дня 13 квітня 1918 р., коли в міжнароднім і внутрішнім життю України зайшли такі факти, які звязали її по рукам і ногам з системою центральних держав, а п. Шульгин, мабуть не помічаючи сього, визначав для української полїтики маршруту на невтралїтет... І він певний, що ми "на сьому можемо виграти і здобути свою незалежність фактично." Як можна в наших обставинах, та коли цїлий світ в боротьбі, щось виграти на пасивности, на "невтралїтетї лежачого", сього ми не годні зрозуміти, а арґумент на се, який подає п. Шульгин, що "в нашім істнуванню й добробутї може бути зацїкавленою як одна так і друга сторона", нїкого не може переконати.

 

Одній і другій сторонї мабуть менше залежить на нашім істнуванню й нашім добробутї, як на тім, щоб використати нас для осягнення своїх цїлей. І коли ми свідомо й добровільно не дамо того, чого від нас ждуть центральні держави, з якими нас злучила доля і від яких нам нема де дїтись, то самі нїчого не дістанемо; коли не візьмемо активної участи в світових подїях, при боцї центральних держав, то й з цїлого добробуту нашого нїчого не останеть ся і над самостійністю нашою буде поставлений хрест.

 

*) Повний заголовок книжки такий: Олександер Шульгин, Полїтика, (державне; будівництво України і міжнародні справи), статї, документи, промови. Київ, 1918, стор. 110, цїна 1 карб. 50 коп.

**) Союзники Росії і Україна.

 

[Вістник полїтики, лїтератури й життя]

18.08.1918