50 років тому розпочалося вторгнення Совєтської армії та деяких її союзників до Чехословаччини. Згадуючи цю дату, важливо пам'ятати, як усе починалось – як було заплановано та яким чином виконано. Адже, як відомо, диявол ховається в деталях.
Хронолоґія подій нагадує сценарій до фільму – такого собі голівудського блокбастера, де озброєні бойовики-терористи захоплюють аеропорт, беруть персонал та пасажирів у заручники, але з ними остаточно дає раду одинокий та позитивний супергерой. У фіналі – традиційний гепі-енд, добро перемогло, зло традиційно покарано.
Можливо, такий фільм колись зʹявиться. Однак у серпні 1968-го ніщо не нагадувало фільму, не кажучи вже про гепі-енд.
Отже, все починається з незапланованої посадки літака Аерофлоту на празькому летовищі Рузинє.
20 серпня ввечері, о 21:52 год. цивільний літак радянської авіакомпанії Аерофлот марки АН-12 (бортовий номер СССР-11604) просить дозвіл на непередбачену посадку в Празі. Контрольна вежа дозволяє посадку, літак приземляється о 21:53. Після приземлення борт ставлять на стоянку, передбачену для рейсових літаків Аерофлоту, однак ніхто з літака не виходить.
Трохи раніше, о 21:05 год., на летовищі Брно-Турьжани приземляється інший цивільний літак авіакомпанії Аерофлот АН-24. На борту перебувають 20 пасажирів в уніформах працівників авіакомпанії. Насправді це переодягнені офіцери КҐБ.
Згодом, о 22:20, до Праги прибуває наступний радянський літак – також цивільний борт Аерофлоту, ІЛ-14 (бортовий номер СССР-67242) зі Львова. Цього разу пасажирів безпосередньо на стоянці особисто зустрічає представник авіакомпанії Аерофлот в Празі – товариш Макаров. Двадцятьох п'ятьох людей у цивільному одязі відразу після виходу з літака зустрічає конвой автівок, котрі належать празькому представництву Аерофлоту та мають необхідні перепустки для в'їзду на перон летовища. Частина «гостей» від'їжджає в напрямку центру міста, решта залишається в аеропорту, в офісі Аерофлоту.
Тимчасом о 23:00 у центральному управлінні служби безпеки ЧССР StB (чеськ. Státní bezpečnost) відбувається екстрене засідання, на котрому зачитується звіт з відділу прикордонного контролю в Циновці про перетин кордону іноземними військами. Одночасно надходять подібні новини з інших прикордонних пунктів. Однак незабаром всі з'єднання перериваються. У той же час серед працівників StB починає діяти диверсійна група колаборантів.
У цьому місці варто нагадати, що наприкінці робочого дня – о 17:00 – працівники бюро чехословацької інформаційної аґенції ČTR (чеськ. Česká tіsková kancelář ) в Будапешті отримують анонімне телефонне повідомлення про те, що опівночі розпочнеться військова окупація Чехословаччини. Анонім просить негайно передати цю інформацію військовому аташе посольства ЧССР. О 18:10 посол Чехословаччини в Угорщині Пучік повідомляє про це Прагу.
Годину перед приземленням першого літака, о 20:00 (14:00 за часом Вашинґтона) посол СССР в США Анатолій Добринін відвідує президента Ліндона Бейнза Джонсона та інформує його про прийняте рішення щодо вторгнення військ СССР та країн Варшавського пакту до Чехословаччини. Джонсон скликує позачергове засідання Ради національної безпеки США.
О 23:00 командир літака АН-12, котрий досі стоїть на стоянці, просить дозволу на запуск двигунів у тестовому режимі, начебто з метою їх випробування та ремонту. Насправді йдеться про використання двигунів зокрема як джерела енергії для механізмів автономних навіґаційних систем. Майже одночасно влаштовано масову сигнальну атаку на радари летовища, через втручання сильного стороннього сигналу вони перестають діяти. Сигнал настільки потужний, що його фіксують радари в сусідній Австрії.
23:00 – міністр національної оборони ЧССР генерал Мартін Дзур розмовляє по телефону з міністром оборони СССР Маршалом А.А. Гречком. Останній в ультимативній формі застерігає генерала не чинити збройний опір інтервенційним військовим частинам.
23:00 – група радянських офіцерів прибуває до Генерального Штабу ЧССР (це здебільша «пасажири» АН-12, котрих привозить представник Аерофлоту Макаров) з метою запобігти можливому координуванню збройного опору інтервентам з боку Чехословацької Народної Армії (ČSLA).
23:21 - ІЛ-14 відлітає з Праги, згідно з наданим планом польоту – до Львова.
Після цього диспетчери контролю авіаруху отримають наказ тимчасово закрити повітряний простір та не приймати літаків.
00:00 – згідно з отриманим наказом, летовище офіційно не приймає та не випускає жодних рейсів.
Опівночі Австрія закриває кордон з Чехословаччиною. Австрійський уряд отримує інформацію щодо радянського вторгнення до сусідньої країни та побоюється можливих провокацій на австрійсько-чехословацькому кордоні.
Опівночі 21 серпня танкові загони Прикарпатського військового округу Радянських збройних сил порушують кордон Чехословаччини зі сторони Закарпаття та починають марш у напрямку Кошиць – першого великого міста республіки.
До Праги надходить повідомлення про першу смерть серед цивільного населення – смертельно поранено Петра Фрідріха (Petr Frіdrіch), котрий у місті Усті-над-Лабоу намагався своїм тілом перешкодити руху танкової колони.
Чехословацьке радіо транслює наказ військового коменданта Праги генерала І. Велічка про встановлення комендантської години в Празі від 22:00 до 05:00.
Близько першої години вночі на летовище повертається представник Аерофлоту тов. Макаров, конвой автівок, зареєстрованих на празьке представництво авіакомпанії, привозить групу неідентифікованих людей в цивільному.
Невдовзі після цього, незважаючи на офіційну заборону авіаруху, на празькому летовищі приземляється військовий транспортний літак Радянських військово-повітряних сил АН-12 (без дозволу, використовуючи навіґаційний сигнал, котрий надає автономна система, задіяна персоналом АН-12 зі стоянки). Цим літаком прибувають штабні офіцери високого ранґу та технічний персонал ВПС СССР, їхнє завдання – забезпечити технічне функціонування захопленого аеропорту та координування наступних етапів виконання спеціальної операції.
О 02:00 два наступні транспортні літаки AН-12 у супроводі винищувачів МІГ-21 без жодного дозволу порушують повітряний простір Чехословаччини та приземляються на летовищі Прага-Рузинє. «Пасажири» цих літаків – 180 десантників з 7-ої Гвардійської дивізії ВДВ – займають повністю територію аеропорту, пасажирський термінал, адміністративні будівлі, транспортні ангари тощо.
02:15 – персонал та пасажирів, котрі на той момент перебували на території аеропорту, беруть у заручники. Відтоді і до закінчення спецоперації вони перебувають під постійним наглядом озброєних бійців.
Працівників аеропорту заганяють до приміщень контрольної вежі, розділяють на групи, окремо відділяють чоловіків від жінок, забирають особисті речі. Солдати діють грубо, застосовують силу, в деяких жінок озброєні вояки, погрожуючи, відбирають прикраси.
Акцією захоплення терміналу керує особисто військовий аташе СССР, акредитований в Празі генерал-полковник Трусов (він прибув на летовище в конвої автівок Аерофлоту). Присутній також представник Аерофлоту Макаров.
Совєтські військові контролери авіаційного руху, котрі переймають вежу контролю, координують переліт та посадку 5 ескадрилей літаків АН-12. Цими літаками до Праги прибувають бійці вище згаданої 7-ї дивізії, бронетехніка, танки, артилерія (зокрема зенітна) тощо. Літаки приземляються в Рузинє щохвилини, загалом до Праги прибуває 220 (двісті двадцять) військових транспортних літаків.
Повітряний простір над Чехословаччиною захоплюють та контролюють 150 (сто п`ятдесят) винищувачів МІГ-19 та МІГ-21, над летовищем постійно кружляють літаки, обладнані спеціальними заглушувачами, вони блокують будь-які радіо- та інші сигнали.
Орієнтовно о 03:00 празьке летовище Рузинє повністю контролюється совєтами. Паралельно захоплюють менші летовища та аеродроми в таких містах та місцевостях, як Градец Кралове, Намєсті над Ославоу, Пардубіцах, Слатині, Жатеці та Братиславі.
Далі події розгортаються ще швидше. Впродовж наступних двох нічних годин прибулі спецпідрозділи під керівництвом офіцерів КҐБ пересуваються з летовища у центр міста, де насамперед захоплюють Градчани й заарештовують Александра Дубчека. Під збройною вартою його незабаром перевозять на летовище, звідки вдень відправляють до Москви одним із літаків.
04:00. ТАСС надсилає офіційну заяву про те, що війська СССР та деяких країн Варшавського пакту (Польської Народної Республіки, Угорської Народної Республіки, Народної Республіки Болгарії та Німецької Демократичної Республіки) увійшли до ЧССР на прохання партійних та державних службовців республіки. Подібним чином публікується офіційна інформація інших держав, залучених до вторгнення. Переважна більшість світу, включаючи комуністичні партії багатьох европейських країн, згодом засудять окупацію.
05:00 на летовище Рузинє прибуває член Політбюро ЦК КПСС тов. Мазуров, відповідальний за політичне управління інтервенцією, та генерал Павловський – військовий очільник групи військ вторгнення.
Паралельно розгортаються події біля будівлі Центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини, в центрі міста. Операційна група совєтських спецназівців оточує будівлю, блокує всі можливі виходи, а потім захоплює будинок. Всіх, хто перебуває всередині, заарештовують.
Станом на 06:30 майже всі головні адміністративні урядові будівлі в Празі захоплені совєтськими спецпідрозділами.
Лишаються незахопленими ще телецентр та будинок чехословацького радіо. Близько 07:00 совєтські вояки обстрілюють фасад Національного музею, переплутавши його з будинком Чехословацького радіо. Біля будинку радіо та неподалік на Вацлавській площі відбуваються перші сутички окупантів з цивільним населенням, проте совєти вже практично переймають контроль над містом.
Всього через 9 годин після «аварійної» посадки, котру здійснив цивільний літак авіакомпанії Аерофлот АН-12, мету досягнено. Зухвало та грубо порушуючи міжнародні правила авіаперевезень, норми цивільної авіації, підступно використовуючи правила авіаційної безпеки заради своїх цілей.
Exіtus acta probat – мета виправдовує засоби.
Празький аеропорт залишається захопленим до закінчення спецоперації. Впродовж усього того часу заручників утримують у будинку терміналу під наглядом озброєних десантників. Вранці, коли все закінчується, заручників просто виганяють з будинку аеровокзалу, підштовхуючи прикладами автоматів. Автобуси не їздять, люди мовчки дивляться на колони танків і бронетехніки, що сунуть у напрямку центру Праги. Вояки глузують з людей, котрі перебувають у стані шоку, дехто радить їм іти до Праги пішки – адже радянські люди так ходять, то й вони можуть.
Невдовзі совєтські танки з першої наземної групи вторгнення з'являться в Празі, залишаючи за собою по дорозі перших убитих жертв серед цивільного населення першого чехословацького міста, до котрого вони увійшли – Кошиць.
МІХАЛ ГАМРАК (MІCHAL HAMRÁK)
ЯН ГАТАЛА (JÁN HATALA)
ЙОЗЕФ КОЛЕСАР (JOZEF KOLESÁR)
ЯН ЛАСЛО (JÁN LÁSZLÓ)
ЛАДІСЛАВ МАРТОНІК (LADІSLAV MARTONÍK)
ІВАН ШМІДТ (ІVAN SCHMІEDT)
— ці мешканці Кошиць загинули від рук радянських окупантів у центрі свого міста. Разом із Петром Фрідріхом з Усті-над-Лабоу це були перші жертви совєтської окупації Чехословаччини. В той же час близько 57 людей поранено.
У Празі день, котрий настав після подій вище описаної ночі, приніс насилля над цивільними мешканцями, свавілля радянських вояків на вулицях міста. Лише у цей перший день кількість жертв серед цивільного населення сягнула 48 людей.
В операції по вторгненню до Чехословаччини (котра отримала криптонім «Дунай») було задіяно близько 500 тисяч військовослужбовців збройних сил СССР, Польської Народної Республіки, Угорської Народної Республіки, Народної Республіки Болгарії та Німецької Демократичної Республіки та 6500 одиниць бронетехніки.
Пролог.
Сьогодні авіакомпанія з цією ж назвою, як згадано вище, виконує чимало щоденних прямих рейсів із міст країни-правонаступниці Радянського Союзу до столиці Чеської Республіки. Пасажири цих рейсів складають чималу частину від загального потоку колишнього летовища Рузинє, яке сьогодні носить імʹя Вацлава Гавела.
Пасажири, посміхаючись, проходять до нового сучасного терміналу, де ніщо не нагадує драматичних подій далекого серпня 1968 року. Забирають свій багаж, бачать, що деякі валізи прикрашають так звані «георгієвські» стрічки. Їхні власники, сповнені передчуття магічного духу Праги, з нагоди закордонної подорожі частенько вдаються до патріотичного, на їхню думку, підкреслення свого слов'янського єства та великої особливої духовності. Позаяк, на їхню думку, їм є чим пишатися. Найчастіше це проявляється у футболках з радянською символікою або всім уже добре відомими написами типу «Дєди воєвалі» або «Можем повторіть».
Звісно, можуть, чому б і ні?
20 серпня 2018
За матеріалами:
Ústav pro studіum totalіtních režіmů
„Za každým stál voják se samopalem.“ Jak začala okupace na ruzyňském letіštі
“Rudé hvězdy nad Československem 1968–1991 Část 1
„Odtajněný archіv StB: 518 mіnut, které rozhodly – zrada přіšla z nebe“
20.08.2018