IV. АНАКСИМЕНЕС
Ци булисте на Веснарці?
Єк не булисте, то йдіт.
На Веснарці перед роками ватагував мудрагель,
єкий знавси зи Йвасьом Пластуняком,
ясінським Анаксимандросом, а навет казав до него «вуйку»,
а називавси не Анаксименес,
єк то пишут, але попросту
Лесьо Лінивчук
З Веснарки
Ἀναξιμένης
Уни оба здибалиси, єк верталиси з міста з ярмарку. А до Ясіня тогди ходилоси коло води. То вни сідали собі над водов, а єк їм хтілоси їсти, то лапали рибу, пекли на вогни, і фурт самі себе питали: «Шо то було на почєтку?» Єк Йвась Пластуняк повів, шо «пустка», то Лесьо му перечів: «Ніколи на світочьку, вуйку, не є то пустка, бо з пустки може взєтиси йно само нічьо». Тоди Анаксимандрос, таки Йвась Пластуняк, на тото: «Ну то шо?»
Лесьо, гейби Анаксименес, виснував так: На почєтку був дух. З духу беретси в-дих, ви-дих, від-дих. Єк дих си скупчіт, то родитси душа. Душа тримає чьоловіка вкупі. Бо єкби не тримала, то бесте розлетілиси, на амен.
Дих усєлєко дує. Єк війдеш на верх Веснарки, то го добре чюєш. Чюєш, єк тепла днина любесенько обчіпає світ. А єк узлоститси, то Сусе Христе тай Божя Мати! Пере зимов, січе дожжєм, ломит дерева, хати переносит з місця на місце. Божя сила. Єк дих розрідитси, то з того повстає огень. Видите го? Йкий є рідкий, вин робитси горєчий і тікає д’небу. І з того повстают зьвізди. А єк загусне, то стаєтси вітром, а єк шє май бирше загусне, то робитси хмара, а з хмари летит вода – бо вода то такіж повітрєний дух іно шо мокрий. Мокрий дух прочурає в земню і родит камінє. А витак то вже єв’єїтси ціла решта.
Всьо гусне і рідіє, изнов затугає і зріджуєси. Сказав бес, шо пульсує. Єк та кров. Ту є почєток.
Йвась Пластуняк не дав си переконати. Був старший і не пасувало вступитиси менчому. І так си розходили: їден зи своїм повітрєним дихом, а инчий зі свойов пустков. Але після Леся Лінивчука, верховинского Анаксименеса, й таки шош си лишило. Бо вин до того всего був музикою. Шо роб’є музики? Музики рєдют вітром. Хапают повітрєний дух в смичьки і перекладают го на струни. А йграют так. Прим грає нуту: «Віє вітер, віє буйний, та й із Чьорногори…», а секунд йму вторує: «А-не-пустка, а-не-пустка, а-не-пустка…» І в тотій музиці чюти, єк над потоком Лазішшіна, ниподелеку відтив, де вин вчурає в Тису, в погідну літну днину нипают по ярмарку Лесьо-Анаксименес із Йвасьом-Анаксимандросом.
Переклад Олеся Герасима
