III. АНАКСИМАНДРОС
Ци виділисте царинки на Довгім Ґруни, через єкий
колис вела одинока дорога з Галичини до Ясіня?
Є на нему роздорижє Білі Хрести,
відків добре видко Говерлу, Пієтрос і Близницу.
Нидалечко, у Верб’єжівскій Перії
жив перед віками мудрагель,
шо називавси по грецки Анаксимандросом, а так направду
не був то ніхто инчий іно сам
Йвась Пластуняк
з Ясіня
Ἀναξίμανδρος
Той допіру шпекульував! Люди гонили за бацулями, гарували при сіні, крутилиси коло маржини, а вин – шпекулював. Виходив досвіта за ґражду, дививси, єк неґура д’небу з земні йде, вітер вид Близници д’Чьорногорі кєгне і дивувавси світу. Хто си дивує, той си видивує. Йвась Пластуняк з Ясіня сам себе питавси: шо було напочєтку? І найшов! На почєтку була пустка. Єкбис сидів на Довгім Ґруни, то бис так само вогорив.
Ни знаю, ци знаєте, шо то є «пустка»? Пустка то єкби напівнічьо. То си кєгне і кєгне і не кінчєєси. Єк ті царинки помежи Лазішшіною і Квасами. Пробуй хапнути косу і косити. Йдеш ручка за ручков, а ни менчитси. Перше гмреш, єк докосиш допослідку. Пустка то єкби тоти цекоти на Ребрах у Чьорногорі. Ребро при ребрі, з одного боку такі білаві, з инчего чьорнєві а всі єкіс такі нивидєчі й глухі. Кау вам – пустка, напівнічьо. Пустка – то єк чєсом і старий для баби. Наколи старий бабі допече, то баба до него: «ти напівнічьо!» Ци з такого може війти шош добре? Може си шош уродити? То доперва питанє!
Але Йвась Пластуняк з Ясіня відав, шо з пустки родиси сама несправедливіст. Бо най буде, вродитси камінь. І уже той камінь пропихаєси і розпихає, ліктєми робит, шоби инчі камені вид себе відпихати і йно самому бути на тім світі. Або от єкби вродит си трава. Вже та одна трава инчу траву вид себе відпихає, шоби роси їй не випила. Най си народит ґудзуля, на тот приклад павук. Вже тот павук сіть натєгає, шоби муха до сіті трафила. Най си вродит єгнє. Вже на то єгнє чєкає воук. Розбійницке право рєдит світом. Єгнє їст траву, вовка жерут блохи, а над усим висит пустка. Світ стоїт на розбійницкім праві.
Памнєть про думки Йвася Пластуняка з Ясіня є водно жива. Нарид забуває, хто вповів, але знают шо вповів. А майбірше сидит їм у голові та пустка, тото напівнічьо, ніц, нич. Михасеви Янощуку, котрий жив сто двайціть и шість років, а нєньо котрого видів Довбуша, показалоси тото в флєшці. Повім бірше: в’но війшло з флєшки. Хлопи при горівці мидитовали, шо би то мало бути, то «нічьо». Михась їм повів: «то є півлітра на двох».
Думки мудрих людий жиют вічьно.
Переклад Олеся Герасима
