І грюк махін, і тупіт важкостопий,

І клекіт сурм, і блиск і брязкіт лез, —

Мутніє сонця вогнеярий жезл,

Відбитий у кривавому розтопі.

А за тобою — звалища Европи;

В чадних фантасмагоріях пожеж

З твоїх скарбів, будинків, книг, одеж,

З речей земних — лиш недотлілий попіл.

Так догоряє в вирі завірюх

Матерія. Лишився тільки дух

У тілі впертім, ранами покритім.

Коли ж мине година чорних змор,

Ми вийдем знов на бойовищах з нор

Земне обличчя наново різьбити.

[Наші дні]