Під Його духову опіку

Поклін Владиці

У день народин Високопреосвященного Архієрея, Митрополита Кир Андрея все українське громадянство звертає свої думки до Святоюрської Гори і шле тихий, а вимовний поклін Своєму Архипастиреві.

Дня 20-го липня 1867 року в селі Прилбичі, Яворівського повіту побачив світ Найдостойніший Ювілят у старій графській рідні, що відіграла велику ролю в культурному житті українського народу. Митрополит Андрей, що походить із прадавнього українського роду Шептицьких, має в ньому своїх попередників — славних українських церковних достойників. Один із них був основником храму св. Юра у Львові. Був теж час, коли рід Шептицьких, як багато інших магнатських родів, відчужився від свого народу. Та під кінець минулого століття частина членів цього роду повернулася до своїх. Зробив це наш Найдостойніший Ювілят, тоді талановитий юнак, Роман Олександер граф Шептицький. Маючи тоді вже покінчені правничі й філософічні студії зі ступенем доктора обох факультетів, повернувся на шлях духовної праці для народу й надягнув чернечу рясу та прибрав імя Андрей. Сталося це 1889 року. Десять років пізніше єромонах Андрей став єпископом Станиславівської єпархії (1899), а ще два роки пізніше (1901) митрополитом Галицької Церковної Провінції.

Вибираючи духовний стан, Митрополит Андрей думав про невсипучу працю на церковному й народному полі, щоб піднести рівень духової культури нашого народу. В першому своєму пастирському посланію в 1901 році пише Він: "Бажаю щирою працею та жертвенністю заслужити собі любов у цілого народу." Ці слова стали гаслом Його життя, яке Він завзято й послідовно дотепер переводить у діло, створюючи Собі визначне місце в історії нашої Церкви. Любов до свого народу, праця й жертвенність для нього, зрозуміння для людського горя та нужди і тверда воля усувати їх і так поправити долю українського народу — характерні для цієї великої Постаті нашої історії.

Правда, Митрополитові Андреєві доводилося поборювати важкі труднощі у своїй праці. Треба було спершу усунути серед багатьох українських громадян їхню здержливість, а то й холод супроти Його особи, опісля поборювати ворожі Церкві течії та докладати рук до праці на церковному й громадському полі. Митрополит Андрей умів своїм швидким розумом, глибоким знанням, ерудицією і тактовною поведінкою розвіяти оту здержливість, переконати ворогів Церкви про правдиву вартість віри й релігії і будити до себе довіря та любов. Вже першим виступом у справі українського університету у Львові та галицького краєвого статуту з'єднав собі Достойний Владика майже ввесь нарід Галичини та багато православних українців східних земель. Його громадянська праця це ціла низка жертв і фундацій, як віддача основаного Ним "Церковного Музею" на власність українського народу, дари для "Просвіти" (маєток для господарської школи в Милованні, площа під читальню на Личаківській дільниці у Львові), "Рідної Школи", "Сільського Господаря", оснування з Його почину "Народної Лічниці", "Вакаційних Осель", "Ремісничої Бурси" і багатьох інших гуманітарних установ. Багато завдячує Йому Богословська Академія у Львові й Духовна Семінарія у Станиславові, Мала Семінарія у Львові та у Рогатині (проіснувала до війни), а також ціла громада молодих мистців, що ставлять перші кроки на шляху своєї мистецької карієри.

Довелося Достойному Соленізантові багато перетерпіти за свою працю. Важке заслання в 1914-ому році в глибину Росії, переслідування Його православною єрархією, не зломили на дусі цього Велетня, а навпаки скріпили, додали гарту духа й сил перетривати пізніше важкі часи большевицького режиму в Галичині. Тоді Митрополит Андрей зносив прикрі удари долі цілого народу зі спокоєм і рівновагою святих Христових мучеників, кріпив народ і своєю Особою, своїм прикладом загрівав усіх громадян не упадати на дусі, а мужньо видержати тяжкі хвилини до побідної перемоги Правди над неправдою, Світла над темнотою.

Не зломила теж Нашого Владики і важка недуга, що вже поверх 10 років держить його прикованого до ліжка та фотелю. Він працює невсипучо далі. Теперішнє Його найважніше завдання це унійна праця над з'єднанням українського народу в одній вірі та одній Церкві. За те горнеться до Нього цілий український народ і піддається під Його духову опіку. З вдячности за Його працю увесь український народ просить Всевишнього ласк і міцного здоровя для свого Найдостойнішого Архіпастиря.

[Рідна земля]