Зареєстрований у США портал mail.com, де я користуюся поштовою скринькою, вже кілька днів поспіль вивішує оглядовий матеріал під назвою «Топ-10 найнебезпечніших країн світу». Побачивши цей заголовок уперше, я чомусь відразу подумав, що без України не обійдеться. Та навіть і подумати не встиг – просто щось таке блиснуло в підсвідомому, а вже Україна тут як тут. Щоправда, з десяти найгірших вона найкраща, бо перебуває на останньому, десятому місці топу.
Ще небезпечнішими за нас вважаються: Єгипет (дев’яте місце), і далі – відповідно з восьмого по перше: Гондурас, Кенія, Сальвадор, Колумбія, Венесуела, Ємен, Нігерія, Пакистан.
Що Україна потрапила в аж таке гідне товариство (в якому особисто мені все ж не вистачає направду небезпечних Сирії, Афганістану й Сомалі), автори публікації пояснюють «тривалим військовим конфліктом у східній частині країни, внаслідок якого загинули (гинуть досі) тисячі мирних жителів, руйнується інфраструктура». Далі ці ж автори демонструють і дещо глибшу обізнаність: «Незважаючи на відсутність військових дій і відносно спокійну ситуацію на решті української території, ступінь мілітаризації суспільства і високий рівень злочинності не ґарантують безпечного перебування в цій країні».
Як на мене, то справді комічним у цьому антирейтинґу здається наше найближче сусідство – Єгипет. Бо ж саме туди українці ледь не наймасовіше злітаються на відпочинок. Свої до своїх, небезпечні до ще небезпечніших. Відвідини Єгипту в багатьох українських родинах уже стали незмінною щорічною традицією. Як можна жити й не бувати в Єгипті? Навіщо тоді жити?
А Нігерія? Чи не звідти найбільше студентів-африканців у наших вишах? Майбутні лікарі, програмісти, нафтовики. Як нам до них не тягнутися – ну хоч би в антирейтинґах?
Втім, зацікавлений темою, я розшукав у мережі ще й «Топ-20 найнебезпечніших країн світу на 2018 рік»
і не без легкої зловтіхи зауважив у ньому деякі незле розвинені держави зі сильними економіками. Наприклад, Ізраїль (20) і Туреччину (18). Росія посідає 13-те, протиснувшися між Пакистаном (12) і Північною Кореєю (14). Тобто з Пакистаном усе не так і зле, як у попередньому рейтинґу. Але Північна Корея і Росія – чим не символічне сусідування?
Насправді подібного штибу рейтинґів існує не один і не кілька. Один із найоб’єктивніших, напевно, ось цей: «Global Peace Index».
Його укладають зі 163 незалежних держав (більше ніж 99,7% усього населення планети), які оцінюють за шкалою від 1 до 5 на основі 23 показників. Серед найголовніших – загальний рівень безпеки в суспільстві, ступінь мілітаризації, масштаби внутрішніх і міжнародних конфліктів. Згідно з цим рейтинґом ми вже на цілі дві позиції кращі, тобто поза першою десяткою. Наша базова проблема – «дуже низький рівень миру». Тільки от мені здається, що насправді в укладачів не зовсім коректні критерії. Бо ми потрапляємо на всі їхні топи винятково через війну на Сході. Хоч насправді заслуговуємо потрапляти до них і з багатьох інших причин. Одним із наслідків яких є, до речі, й та ж таки війна.
У наших ДТП щодня гине в рази більше людей, ніж на східному фронті. Скажімо, цьогоріч за неповні півроку в автомобільних аваріях загинуло 988 осіб.
Травмованих у ДТП – 10 146. Ви тільки уявіть собі цю людську тілесну масу: майже тисяча загиблих, десятки тисяч покалічених – і всього за півроку.
Прикметно, що найнебезпечнішими щодо автомобільних аварій протягом січня-травня 2018 року є Івано-Франківська та Луганська області. І як тут не крикнути «Нарешті Схід і Захід разом!»?
А наші водойми? У них уже з початку т. зв. купального сезону віддали духа понад 500 осіб. Іншими словами, сам факт відпочинку на воді несе для пересічного українця неприродно високий відсоток смертельного ризику.
Кого не візьме вода – забирає вогонь: пожежі, в яких гинуть і діти, й дорослі. У таборах відпочинку та на складах боєприпасів.
До речі. Неосяжний і ніким не обліковуваний масив незареєстрованої зброї та вибухівки, наслідком чого перша-ліпша банальна п’яна сварка в першому-ліпшому кабаку мирного міста завиграшки перетворюється на криваву стрілянину з метанням бойових гранат.
А є ж іще отруєння – грибами, рибою, м’ясом, злоякісним алкоголем та всякою іншою шаурмою. Всім, чим лише вміють отруїтись українці. Вдома, в закладах харчування, у школах, війську і дитсадках. Під час літніх застіль-весіль – катастрофічно часто і масово.
І це лише деякі головні, так би мовити, напрями національного самознищення.
Мимоволі складеться враження, що цю країну всуціль населяють істоти вкрай недбалі, вкрай неуважні до життя – свого та інших. Якісь абсолютні епічні пофігісти, для яких не існує жодних цінностей і які живуть нехлюйно, дико, абияк.
Пішов скупатися до місцевої калабухи з жабуринням – витягували вже водолази.
Поласував улюбленими грибочками – віддав кінці в реанімації.
Заснув з цигаркою – згорів живцем.
Зазирнув до клубу розслабитися – застрелили.
Сів за кермо, набрав номер коханої, розігнав тачку, а гальманути не вийшло – двоє загиблих, п’ятеро борються на межі.
Така от нація порушників. Де лише можна (а можна фактично всюди) обійти правило, норму, закон, припис, іґнорувати знаки, зрізати кути, халявити, намахувати, обважувати, не пристібатися і сторчголов стрибати з берега в місцях, де не тільки купання, але й рибальство заборонено.
А вдруг пронесе, проканає, прокатить – і всьо буде норм?
03.08.2018