Після кількамісячних змагань з онкологічним захворюванням в неділю помер Томаш Станько, один з велетнів світового джазу.
Народився 11 липня 1942 року в Ряшеві. Мав кілька років, коли сім'я перебралася до Кракова. Батько, статечний суддя, захоплювався музикою. Томек вчився грати на скрипці і фортепіано, про музичну кар'єру, однак, не думав. Був несмілим юнаком, перспектива публічних виступів його паралізувала, а не спокушала. Думав про те, щоб малювати, писати.
Його поглинуло харцерство зі своїми правилами і дисципліною. В дружині він єдиний контактував з музикою, тому його поставили грати на сурмі. Це йому мусило сподобатися, бо попросив батьків купити справжній інструмент, а через кілька років закінчив краківську Державну вищу музичну школу яко дипломований трубач.
Лік на самотність
Джаз позбавив Станька від гнітючої самотності. Як і стимулятори — але про то пізніше. Ночами слухав радіо, найбільше любив програми Вілліса Коновера в "Голосі Америки", вечорами шукав вражень в клубах Кракова. В джазі йому подобався бунт, свобода. Бачив в нім опозицію до школи і безпеки рідного дому. Сценічно формувався на танцювальних імпрезах, але організатори його не цінували, а він не пропадав за халтурами. Хотів грати джаз, найліпше — сучасний.
В 1962 році заснував першу групу — Jazz Darings, зокрема з контрабасистом Яцком Осташевським (пізнішим лідером Osjan) і піаністом Адамом Маковічем. Мали проби і концертували в Геліконі, найважливішому джазовому клубі Кракова. Швидко їх зауважили старші колєґи. Весною 1963 року його запросив спільно заграти Міхал Урбаняк, який, у свою чергу, розповів про здібного трубача Кшиштофу Комеді-Тжцінському. Той після "Ножа у воді" вже був зіркою.
"День добрий, прошу пана, називаюся Томаш Станько" — замельдувався він піаністові, якого зустрів в кулуарах варшавського фестивалю Jazz Jamboree 1963 року. Почув у відповідь: "Проба завтра" і три дні по тому грав вже на фестивалі в ансамблі Комеди. Здається, не доїхали данці, які мали виступити, тому почалося заміною, але в кар'єрі Томаша Станька це був ключовий момент.
"Відразу ми злапали зв'язок. Я став надвірним трубачем Комеди, він брав мене всюди. Я записував його стрічки, ми виїжджали на фестивалі, — згадував потім в книжці-інтерв'ю "Десперадо" Рафаїлові Ксєнжикові. — Нічого не казав, а все було ясно. (...) Транслював цей свій тип інтенсивного пережиття, і це людям передавалося. Мені здається, що це основне, чим я скористався біля нього, бо музично я йшов дещо іншим кроком".
Природжений лідер
В 1965 році Станько брав участь в сесії до платівки "Astigmatic", мабуть, найважливішої в історії нашого джазу. В той час він концертував та записувався з квінтетом Анджея Тжасковського. Але не збирався перебути мистецьке життя в тіні навіть таких видатних особистостей. Він сам був природженим лідером.
Коли Комеда виїхав до Штатів, його трубач вже мав власний квартет. В ньому грали саксофоніст Януш Муняк, контрабасист Ян Ґонцярчик (потім Броніслав Суханек) і ударник Януш Стефанський. Після приходу скрипаля і саксофоніста Збіґнєва Сейферта колектив перетворився в Tomasz Stańko Quintet, з чи не найгарячішим складом Європи. Записали три платівки, серед них видатну "Music for K", але через кілька років Станько шукав нових вражень в Німеччині, США чи Індії.
Співпрацював серед інших з Сесілом Тейлором, Доном Черрі, Ґарі Пікоком, Едвардом Весала, Александром фон Шліпенбахом та іншими тузами джазу, сучасної музики і авангарду. Імпровізував, шукав, змінював звучання. Вже в 70-х роках нав'язав співпрацю з німецьким лейблом ECM, щоб через двадцять років стати однією з його зірок. Його пізній стиль — повний стриманості, але також і меланхолії та латентного неспокою — досконало, зрештою, відповідав каталогу фірми.
Джаз дав Станькові життя. Не тільки звільнив його від комплексів, дозволив подолати сором'язливість, а також відкрив можливість розвивати інші зацікавленості. Надихався літературою (від Кафки, Шульца і Віткація до Шимбоської), кіно, живописом, цікавився філософією, перш за все екзистенціалізмом. Не пробував переносити ці ідеї до свого джазу, бо в музиці подобалося йому власне те, що є чистою формою. "Музика не розповідає — говорив Ксєнжику. — Вона не потребує ні питань, ні слів, ні висновків".
Станько мав довершене відчуття стилю. Йому імпонувало те, що джазмени одягалися оригінально, виклично, особливо як на сіро-бурі реалії ПНР. Перевершив всіх. Усвідомлював, що люди слухають музику не тільки вухами, що поєднання елегантності з екстравагантністю помагає кар'єрі.
Важке кохання
Але джаз також і майже вбив Станька, бо з музикою, з ночами в клубах і готелях прийшли стимулятори. Спочатку алкоголь, бо в Польщі тоді багато пили, а в мистецьких середовищах ще більше. А коли перед краківським трубачем відкрився світ, то з'явилися інші можливості і спокуси. Зупинився, балансуючи на краю власної могили, на початку 90-х років, залежний не тільки від алкоголю, а також і від героїну та гашишу.
Мало бракувало, щоб цей некролог ви читали значно раніше. І був би він значно коротшим, бо коли Станько впорався із залежністю, то його кар'єра розквітла. Відкрив, що стимулятори не помагають творити, натомість саме їхня відсутність дала більше часу на музику.
Заслужено визнаний одним з найвидатніших джазових трубачів світу, грав як хотів і з ким хотів. Засновував колективи, змінював склади — на зразок Майлза Девіса або Комеди оточував себе молодими, амбіційними музикантами. Концертував, записував платівки, творив для кіно і театру, був директором артистичного фестивалю "Джазова осінь" в Бельсько-Бяла. Коли його запитали про плани на пенсію, говорив щось про спокусу ніц не робити в Подкові-Лесьній, але застерігав, що поки що не має на це часу. І хіба бажання.
Ще у березні зіграв на урочистості з нагоди сторіччя ZAiKS у Варшаві. Фото зі студії звукозапису суґеровали роботу над наступною платівкою, до продажу надійшли квитки на квітневі концерти з New York Quartet. Однак в кінці місяця поїздку скасували. Пліткували, що це запалення легенів з доволі паскудним перебігом. На жаль, виявилося, що це значно гірше.
Jarek Szubrycht
Samotny ekscentryk jazzu
Gazeta Wyborcza, 30.07.2018