Серед полїтичних домагань, що виринули на обрію міжнароднього громадського життя у звязку з війною та під ЇЇ все розїдаючим і все аналїзуючим впливом, не-аби-яке місце займає постулят демократизації дотеперішньої дипльоматії та зроблення прилюдною закордонної міждержавної й міжнародньої полїтики взагалї.
Зайво доказувати, яке незвичайпо актуальне й невідложне се домаганнє. Чейже в жадній иншій сфері громадського життя не грішило ся більше й гірше проти основних засад новочасних демократичних прямувань нїж саме в области довоєнної дипльоматії й заграничної полїтики, котрі спочивали цїлком на сутофевдальних і абсолютистичиих принципах "старого ладу", який віджив ся.
Саме всесвітня воєнна катастрофа, яка вже пятий рік лютує над нещасною людськістю, — її повстаннє, поширеннє, неможливість її зльокалїзувати, обмежити, не кажучи про її лїквідацію, все се є страшенним і крівавим актом оскарження проти дотеперішнїх антидемократичних метод старої таємної дипльоматії та проти февдально-абсолютистичного ведення закордонної полїтики взагалї.
В пошукуванню головних винуватцїв сеї світової траґедії досї вже відкрито та здемасковаио чимало злочинної захланности дипльоматичного махерства в обох воюючих таборах, що однаково надуживали гарних гасел і принадних засад для замасковання свого імперіялїстичного глитайства й хижацтва.
Щоб не ходити за иншими прикладами, характеристичним є під сим оглядом зробленнє миру Австрією з Румунїєю й "виправленнє границь" своїх коштом сеї останньої, себто загарбаннє румунських лїсів у загальній вартости біля 3 мілїярдів корон.**) І все се при формальнім признанню революційного гасла "без анексії й контрибуції", до якого бувший австро-угорський мінїстер закордонних справ гр. Чернїн нераз прилюдно й навіть зовсім офіціяльно зголошував ся!
Взагалї імперіялїзм осереднїх держав виявив ся досить виразно й було-б цїлком зайвим якось спеціяльно його дошукувати ся. Так само стоїть справа з антантою, котра змонополїзувала нахабно найдемократичнїйші засади й гасла нашого часу й неначе справдї воює за їх переведеннє та здїйсненнє. Тому, що Нїмеччина фактично є втїленнєм антидемократичного монополю в справах державно-полїтичної й національної ідеольоґії і що й під історично традиційним оглядом держави антанти (Франція й Анґлїя) мають в культурнім світї величезний кредит яко каменярі демократично-громадського поступу, тимчасом, коли осереднї держави (Прусія й Угорщина) не без причини уважають ся (особливо після повалення царизму) останнїми твердинями державного та громадянського реакціонізму, не диво, що майже всї народи в часї сеї війни дістали ся до антантської гіпнози й зовсїм не добачають за демаґоґічною її фразеольоґією також справжнїх імперіялїстичних її замірів і прямувань.***)
Тому виданнє большевицьким правительством Росії деяких таємних документів з архиву російського мінїстерства закордонних справ****) є вельми актуальною знадібкою під сим оглядом, яка позволяє заглянути трохи за кулїси антантської дипльоматичної алхимії й демаскує де в чім заборчість державно-полїтичних прямувань сього табору. Комісар для закордонних справ Троцький в передмові до їх публїкації таким робом схарактеризував "таємну дипльоматію й таємні договори": "Приступаючи до оголошення секретних дипльоматичних документів з области зовнїшньої полїтики царизму й буржуазно-коалїйційних правительств за перших місяцїв революції, виповнюємо те зобовязаннє, яке ми взяли на себе, коли наша партія знаходила ся в опозиції. Таємна дипльоматія се необхідне знаряддє в руках посїдаючої меншости, котра змушена опанувати більшість, щоб підчинити її своїм інтересам. Імперіялїзм, з його світовими заборчими плянами й хижацькими союзами, довів систему таємної дипльоматії до найвищого розвитку. Боротьба проти імперіялїзму, який обезкровив і зруйнував народи Европи, означає заразом боротьбу проти капіталїстичної дипльоматії, яка має чимало причин побоювати ся дневного світла. Російський нарід, а заразом народи Европи та всього світу мають довідати ся документальну правду про ті пляни, які таємно кували фінансїсти та промисловцї поруч зі своїми парляментарними й дипльоматичними аґентами. Право на сю правду народи Европи оплатили безчисленними жертвами й загальним господарським зруйнованнєм. Скасуваннє таємної дипльоматії є найпершою умовиною народної чесности, справдї демократичної зовнїшньої полїтики... Робітниче та селянське правительство касує таємну дипльоматію з її інтриґами, шифрами та брехнею. Ми (себто працюючий люд) не маємо чого скривати..."
В сїй передмові Троцького отже виразно й катеґорично виставлено домаганнє абсолютної прилюдности закордонної полїтики й заразом слушно висловлено рішучий засуд дотеперішнїм таємним дипльоматичним махинаціям, які народи мусїли час від часу оплачувати потоками крови й господарськими крахами. З щоденної преси відомий зміст сих поодиноких (загалом 32) документів, в яких мова майже про всї актуальні полїтичні й міжнароднї справи у звязку з війною та з приводу війни (а саме про константинопольське й дарданельське, малоазійське й перське, ельзас-льотаринзьке й австрійське, італїйське, румунське, грецьке й загалом балканське й, що особливо цїкаве, про дуже своєрідне й мало делїкатне відношеннє демократичної антанти до революційної нової Росії, яка еманціпуєть ся від авторитарного її протекторату).
Далї йде загальна характеристика таємної дипльоматії й закордонної полїтики на основі сих документів. "Відхиленнє завіси над таємною дипльоматією — каже автор цитованої статї — виявило всю злочинність, цинїзм і лукавство імперіялїстичних правительств, які нацькували народи у війну, змусили стїкати кровю всї найбільші нації Европи, без краю протягають вигубленнє й руйнуваннє людськости в імя інтересів невеликої купки королїв, тяжкої індустрії та фінансової олїґархії. Велика республиканська Франція, бороняючи ся перед нїмецьким імперіялїзмом, виторгувала у крівавого самодержця "всея Руси" згоду на таку "самозахистну" програму, як поворот Ельзас-Льотаринґії, загарбаннє лївого берегу Рену й Сирії. Задля народнїх мас — високопарна деклямація про "утиск братів, що стогнуть в чужім ярмі", а в дипльоматичнім листуванню без зайвих фраз і жалїсних слів дїлові розговори про лїсопромислову область Льотаринґії та про всю вугільнопромислову область долини Сари... Шляхотна Анґлїя, яка виступила на оборону малої героїчної Бельґії, умовляєть ся про включеннє нейтральної зони Персії в "анґлїйську сферу впливів", про признаннє "прав" Анґлїї та Франції в азійській Туреччинї й т. ин. В заміну Росії обіцяєть ся "в результатї теперішньої війни" Константинополь, західнє побереже Босфору, Мраморного моря й Дарданелї, південну Тракію, острови Мраморного моря й кілька грецьких островів. Союзні Держави "по приятельству" полишають одна другій "повну свободу" щодо установлення меж з Нїмеччиною й Австрією.
Повторюємо, у всїх сих "ґешефтах" людською кровю нема нїчого несподїваного й зовсїм нїкого не здивує, що царська дипльоматія в конкуренції міжнародньої злочинности побила всї рекорди. Так п. Сазонов (друге виданнє Мілюкова), "зокрема обстоював" виключеннє польського питання "зi справ міжнароднього обговорення" й усуненнє "всяких спроб поставити майбутність Польщі під ґарантію й контролю держав". Навіть мова мінїстрів Романових відзначаєть ся виїмковим цинїзмом і ми читаємо в телєґрамі сьогож Сазонова про "нові принади для підбадьорення Румунїї до оружного виступлення"...
З документів післяреволюційного періоду — каже згаданий московський публїцист — на окрему увагу заслуговують телєґрами Терещенка про демарш трьох союзних послів (Франції, Анґлїї й Італїї) в область внутрішньої російської полїтики. З огляду на багато разів опублїковані "спростовання" пп. дипльоматів, які гнївно відкидали "наклепні чутки" про їх втручуваннє у внутрішні справи Росії, твердженнє Терещенка про "тяжке вражіннє", яке зробила "на нас" колєктивна заява трьох послів, і вислів "подяки" Лансінґови за те, що Америка не брала участи в сїм кроцї", — набуває особливого значіння і сенсу. Характеристична відповідь Керенського могучим протекторам Росії: він передовсїм запевнив їх, що "поробить заходи задля того, щоб інтервенція їх не набула в громадській думцї країни інтерпретацією, яка могла-б викликати роздратуваннє проти союзників", а далї широко "виправдуєть ся" з роблених Росії закидів і наприкінцї через стиснуті зуби зауважив, що Росія "всежтаки є великою державою".
Сей стосунок демократичної антанти до революційної Росії влучно зясував в сїйже самій часописї инший російський публїцист В. Керженцев (пор. його статю: "Россія и союзники"), кажучи: "Ми нераз показували, що Росія з її багатомілїоновою армією уважаєть ся союзниками найчастїйше, як наємний нїмецький жовнїр в давнїйших часах, котрого засоблюють грішми та припасами, щоб він воював на славу імперіялїстичних забаганок міжнароднього капіталу. Симпатії союзників до Росії були просто пропорціональні до поводжень її армії. Тільки російське гарматне мясо високо коштувало на лондонській і паризькій біржі... Що обходить імперіалїстів внутрішнє положеннє Росії, її перша боротьба в імя демократичних і суспільних реформ! — вони хотять від нашої батьківщини лише салдатів, салдатів і салдатів. Вони не хотять бачити зруйновання, до якого привела війна Росію, та її фізичної нездатности вести далї боротьбу; вони потребують від Росії лише воєнної підмоги, а Росії вони готові дати грошей і товарів не для внутрішнього оздоровлення, але лишень яко платню за кров".
Ми не будемо тому наводити їх тут і обмежимо ся їх характеристикою, зробленою російським публїцистом Р. Григорєвим на сторінках opґaнy Горького "Новая Жизнь"*****), в якій влучно зясовано справжнє хижацьке обличчє не лише антантського, але й новочасного великодержавного імперіялїзму взагалї. Згаданий автор, слушно звертаючи увагу на подекуди сензаційний характер большевицького опублїковання сих документів і не менш слушно зазначуючи, що здебільшого й загалом зміст їх для тих, котрі добре орієнтують ся в світовій полїтицї, не є жадною несподїванкою, додає: "Одначе не зважаючи на се опублїкованнє офіціяльних документів, які цїлком потверджують ту оцїнку справжнїх цїлей і двигунів світової бойнї, котру увесь час відстоювали при оповіданню байок з боку буржуазних шовінїстів і соціял-патріотів інтернаціоналїсти всїх країн, — має величезне полїтичне й моральне значіннє".
Ми навели сї довгі цитати, які характеризують відношеннє антанти до Росії (й особливо до нової революційної Росії), бо саме в нїм найяскравійше проявляєть ся вся захланність її імперіялїзму й капіталїстично-буржуазний характер її полїтики взагалї, в який давнїйший демократизм давно вже втопив ся в болотї глитайського новочасного плютократизму.
Одначе вертаємо ся ще раз до вище цитованої статї Григорєва й наведемо з неї ще один уступ, який загально характеризує сей полїтичний плютократизм сучасної капіталїстичної суспільности. В нїм мова про міжнародню конференцію фінансїстів у Бернї, яка офіціяльно рішуче заперечувала ся заінтересованими державами. "Виходить, — пише російський публїцист, — що банкові інтернаціоналїсти обговорювали базу порозуміння на ґрунтї повернення Ельзас-Льотаринґії Французам, "задоволення" Італїї та "компенсацій" центральних імперій "на сходї" — на рахунок Росії. Впливовий анґлїйський фінансїст висловив ся в тім дусї, що Анґлїя "може прийняти" вигідне для Нїмеччини відокремленнє від Росії кількох малих держав, тим більш, що на випадок ослаблення Росії Анґлїя одержить свободу рук в Азії". А далї: "В розшматкованій Росії нїмецький промисл і торговля надовго знайдуть для себе працю. Конкуренція Америки з Нїмеччиною на ґрунтї російського ринку для Анґлїї навіть вигіднїйша нїж перевага там одної з них".
З сього останнього уступу цїлком ясно видко, на яких хитких, беззасадних і лише хижацько-егоїстичних підвалинах спочиває сучасна закордонна полїтика, фактично опанована верховодами фінансово-промислових капіталїстичних кругів, а офіціяльно ведена аристократично-феодальною дипльоматією без якої небудь громадської контролї при замкнених дверях.
Під сим оглядом стоять в обох воюючих таборах однаково погано й в центральних державах, де полїтичний абсолютизм і февдалїзм законсервували ся сильнїйше й де нема таких демократично-конституційних і парляментарних традицій, як в антантї (Франція і Анґлїя), і в антантї куди ще гірше й анахронїстичнїйше.
Ясне одно: як що світ не має на будуче бути знову затягнений до такої крівавої катастрофи; коли народи не мають бути здесятковані та зруйновані під маскою патріотизму задля необмеженого хижацтва капіталїзму й національної захланности, а доля і життє поодиноких народів і країн не мають надалї бути видані безконтрольному пануванню таємної дипльоматії, звичайно трактуючої їх як безсловесну якусь отару, котру після свого схочу може роздїлювати або злучувати, — в такім разї конче неминуча основна реформа як дотеперішньої дипломатії, так і метода зовнїшньої полїтики взагалї. Ся війна більш, нїж треба, переконала світ в тім, що дотеперішнї таємні методи дипльоматичного мистецтва та вся система закордонної полїтики небезпечні та шкідливі в своїй основі. Затоплений в крови світ має право домагати ся абсолютного скасовання таємної дипльоматії й загальної демократизації та прилюдности закордонної полїтики. Його гаслом хай буде: геть з тайними умовами за спинами народів! Геть з дотеперішньою дипломатичною алхимією! Майбутнє міжнароднє життє хай буде основане на демократичнім і прилюднім порозумінню поодиноких держав і народів. Инакше й без сього людськість нїколи не спекаєть ся крівавого привиду війни, а міжнароднїй мир все ще лишить ся романтичною утопією полїтичних мрійників.
*) Порушена в сїй статї справа таємної дипльоматії се одна з тих справ, які винесла на денне світло російська революція, як і соціялїзація землї й инші большевицькі теорії, що не рахують ся з твердою дїйсністю життя. Поки нації живуть у замкнених і відмежених від себе державних орґанїзмах і змушені кождого часу боронити не тільки своєї території, але й свого відмінного, витвореного історичними обставинами та природним положеннєм полїтичного, культурного, економічного й суспільного життя, поти існуватиме таємна дипльоматія. Статю автора містимо яко вислів зрештою цїлком слушних змагань до поправи відносин у дипльоматичних зносинах. Ред.
**) За "виправленнє меж" коштом Румунїї з боку Австро-Угорщини Румунїя аж надто винагородила ceбе загарбаннєм Бесарабії, нерумунська більшість якої рішуче опротестувала проти злуки з румунським королївством. Ред.
***) Під сим оглядом вельми цїкавою знадібкою є розвідка голяндського публїциста R: Europa ander de politiсke hypnose van Groot Brittanje, 1915 (Европа під полїтичною гіпнозою Великої Британїї. Порівнаннє поміж сучасною величезною боротьбою та Наполеоновими війнами), в якім дуже плястично зясовано імперіялїстично-заборчий характер анґлїйської полїтики у XIX ст.
****) Книжкою вийшла в Берлїнї під заголовком "Тайные документы изъ архива Русскаго Министерства Иностранныхъ Дѣлъ".
*****) Пор. його статю: "При открытомъ занавѣсѣ" — "Н. Ж.", 1917, ч. 178.
Вістник полїтики, лїтератури й життя
14.07.1918