Свобода слова, мислення і дослідження є розкішшю минулого.
Казати в Німеччині, що недавня мусульманська імміграція принесла країні брутальний антисемітизм і серйозні проблеми з особистою безпекою для жінок, означає казати правду, яку всі знають. Та це правда, що її публічна особа не може виголошувати без наслідків. Це може виявитися так само небезпечно, як стверджувати в Мадриді, що Мадридський гей-прайд, який сприймався добре як одноденний захід, коли усі ставилися до гомосексуалістів з цілковитою повагою, тепер триває десять днів і сприймається як абсолютне безчинство і знущання з мешканців деяких кварталів і закінчується непристойним апофеозом безсоромності і несмаку. Також не йде на користь суспільній і медійній репутації обнародування історичної правди про те, що державний переворот генерала Франко був останнім із декількох в Другій республіці, більшість з яких зорганізувала лівиця. І що він не був спрямований ані проти демократії, бо жодної демократії не було, ані проти конституційного ладу, якого не існувало, а проти терору і більшовицької загрози, що крилася під гаслом «Хай живе Росія!». І серед іншого – відвернув винищення духовенства, зникнення культурного надбання Церкви і, більш ніж ймовірно, першу сталінську диктатуру в Західній Європі.
Це істини, які хочуть зробити морально неприйнятними. В Іспанії прагнуть навіть кримінально їх переслідувати при допомозі того глупства, що ним є Закон про історичну пам’ять, який нав’язали реваншисти від лівиці і ухвалили боягузи від правиці. В ХХ столітті в Європі за правду переслідували немало. Здебільшого – нещадно. Тепер в Іспанії тебе хочуть запроторити до в’язниці на чотири роки, позбавити прав і згубити. Хочуть, аби казати правду було страшно. Для цього є той діяч, який продемонстрував свої досконалі здібності провадити будь-яку кампанію проти правди, що ним є Педро Санчес. Той, хто сказав, що негайно призначить вибори і що Корпорація радіо та телебачення Іспанії отримає нейтральне керівництво.
В Німеччині посилення культурного терору, що його здійснює політична коректність, б’є сумні рекорди. Рольф Петер Зіферле був видатним істориком, що присвятив себе вивченню соціологічних та екологічних явищ, професором кількох університетів Німеччини і Швейцарії. Доки не звернувся до теми імміграції і не написав книжку Finis Germaniae. Затаврований як нацист, відринутий і переслідуваний, у вересні 2016 року в Гайдельбергу він наклав на себе руки. Таких письменників, як Уве Телкамп, котрих раніше прославляли, тепер приставили до ганебного стовпа – за нарікання на наслідки імміграції. Навіть великі Петер Слотердійк чи Рюдіґер Зефранскі стали мішенню зграї церберів політкоректності в мас-медіа. Тепер до ганебного стовпа прикували Тіло Саррацина – через війну з видавництвом DVA, що належить гігантському концерну Bertelsmann. Саррацин не є якимось фріком. Він був впливовим радником державного казначейства міста Берлін, керівником СДП і членом правління Федерального банку Німеччини. Він спричинив скандал книжками, де було викладено контроверсійні думки, та перш за все правду, яку тонкі політкоректні душі вважають неморальною. Погано говорити, що через іммігрантів жінки бояться виходити з дому. Навіть якщо через іммігрантів жінки бояться виходити з дому. Є правда, яку треба подавити, щоб залишитися взірцем громадянина. Видавництво DVA продало півтора мільйона (така-от дрібниця) примірників його попередньої книжки «Німеччина самоліквідовується». Тепер це видавництво не хоче видавати його нову працю під назвою «Ворожа окупація». У ній йдеться про те, як мусульманська імміграція паралізує прогрес і загрожує суспільству. Попри те, що це прибуткова справа, видавництво не наважується. Усмерть налякані передовиці: «ця книжка могла би посилити критичне ставлення до ісламу в німецькому суспільстві». Моральний претекст для цензури є таким категоричним, що звучить, як ватиканський декрет епохи Відродження.
Hermann Tertsch
Las verdades inmorales
АВС, 10.07.2018
Зреферувала Галина Грабовська