В рамках 32-го Міжнародного Фестивалю Музичного мистецтва «Віртуози» та днів Кракова у Львові 25 травня у Львівській філармонії відбувся концерт камерного оркестру SINFONIETTA CRACOVIA, який виступав під батутою знаментого польського композитора та диригента Кшиштофа Пендерецького.
Цього року, 23-го листопада, уславленому Маестро виповниться 80 років, тож саме цьому ювілеєві і був присвячений цьогорічний приїзд композитора до Львова. В концерті звучали твори К. Пендерецького: Серенада для струнного оркестру, Концерт для альта з оркестром, Чакона – in memoriam Giovanni Paolo II, а також «Сувенір з Флоренції» П. Чайковського. Слухачі з великим ентузіазмом та теплотою вітали знаменитого композитора. Серед музикантів та меломанів у залі були присутні також і представники численної родини К. Пендерецького, яка проживає на Львівщині. 2013-ий рік у Польщі вважається Роком Кшиштофа Пендерецького. У багатьох містах відбуваються концерти за його участі, але найпотужнішими святкуванням ювілею композитора буде Фестиваль Кшиштофа Пендерецького у Варшаві, який проходитиме з 17-го по 23 листопада. Тому, звичайно, нашу з Маестро розмову ми і розпочали про цей фестиваль та його знаменитих учасників.
Софія Іванова: – Хто був ініціатором цього фестивалю?
Кшиштоф Пендерецький: – Звичайно, ініціатором і організатором цього фестивалю є моя дружина. (Дружина композитора – Ельжбєта Пендерецька – видатний польський культурний діяч, організатор численних конкурсів, фестивалів, фундацій – прим. С. Іванової). Без неї це би не відбулося. Зрештою, хто би так цим зайнявся, як не моя дружина. Знаєте, останні тридцять, навіть сорок років я провів, переважно подорожуючи, а також ми багато жили за кордоном: у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Америці. Завдяки цьому я маю контакти з музикантами з цілого світу, з багатьма дружив. Усі видатні музиканти того часу були моїми друзями. Багатьох вже немає серед нас…Ісаак Штерн, Мстислав Ростропович. Вже не кажучи про диригентів, почавши від Герберта фон Караяна. Ми творили таку міжнародну спільноту. Крім того, усі ці музиканти грали мою музику. І це дуже допомогло моїй музиці, бо я мав найкращих виконавців, яких тільки можна було собі уявити.
С.І.: – На фестивалі, який проходитиме з 17-го по 23-тє листопада, справді виступатимуть найвідоміші у світі музиканти. Зокрема Юліан Рахлін, Лорін Маазель, Юстина Данчовска, Анна-Софі Муттер, Іван Монігетті, Валерій Гергієв. Серед цього зіркового списку я побачила також два прізвища, які є особливо близькими українським шанувальникам музики. Це Ольга Пасічник – уродженка Рівного, а зараз відома у світі вокаліста, солістка Варшавської камерної опери та альтист Юрій Башмет, який, як відомо, дуже міцно пов’язаний зі Львовом, бо саме тут проходило його дитинство і становлення як музиканта.
К. П.: – О, так! Ольга брала участь у прем’єрних виконаннях деяких моїх творів, до прикладу, у Восьмій симфонії. В інших – також. Це прекрасна співачка! Вона має абсолютний слух. Вона справді співає ті ноти, які композитор написав. Бо так не завжди буває з іншими співаками. (Сміється). Зрештою, вона співає фактично все – і класичну, і барокову музику також. Є дуже знаною у світі. З Юрієм Башметом ми також давно знаємося. Ось нещодавно я зробив дві транскрипції для альта творів, які були написані для віолончелі, і він це виконував. Зрештою – і це найголовніше – Башмет брав участь у першому виконанні мого Секстету. Це дуже важливий для мене твір. Так, вони разом із Ростроповичем були у складі прем’єрного виконання . Це було у Відні, у 2001-му році.
С.І.: – Дослівно кілька днів тому, 21-го травня, у Луславіцах відкрився Європейський Центр Музики Кшиштофа Пендерецького. Подія визначна і думаю, що Ви багато років цього чекали.
К. П.: – Чотирнадцять років. Спершу ми створили об'єднання, метою якого була будова цього Центру. Спочатку якось справа не посувалась: не було грошей, постійно змінювались люди. Прискорення наступило лише тоді, коли нас дуже підтримав Міністр культури. Ми отримали гроші з Євросоюзу. Без цього проект був би неможливим. І відтоді все і почалось. А все це – за останні три роки.
С.І.: – Усе будівництво тривало лише три роки?
К. П.: – Ні! Збудували за 16 місяців! Ми мали прекрасну шведську фірму, але виконавці – поляки. Це справді дуже відома своєю професійністю шведська фірма: фактично з нічого, на полі, де до того паслися корови, вони збудували цей Центр. Було забудовано цілий гектар, понад десять тисяч квадратних метрів. У центрі є концертний зал на 650 місць з фантастичною акустикою. Ми мали прекрасного фахівця з Німеччини, який вже у себе збудував кілька подібних залів. Так що то справді був наш вдалий вибір.
С.І.: – Усі матеріали натуральні? Я читала десь, що в основному використовували дуб.
К. П.: – Не тільки. Наприклад чимало використовували і даглезію. Вона росте у Канаді (різновид хвойного дерева - прим. С.І.). Це така чудесна деревина, дуже пахуча. Має дуже гарний, коричнево-помаранчевий колір. Назовні є такі стовпи – власне з даглезії. Але найбільше нам вдався сам зал. Бо можна робити розрахунки, а потім виявляється, що – нічого не звучить. А тут все вдалось так, як має бути. Зал великий, у висоту має 14 метрів. Увесь дерев’яний – і підлога, і стеля. Має вишукану форму. Зал справді «здав іспит».
С.І.: – Зрозуміло, що у Вашому Центрі відбуватимуться концерти. Але, мабуть, не тільки. Чи передбачені якісь майстер-класи?
К. П.: – Звичайно. Саме тому ми отримали гроші на будівництво, а не тому, що Пендерецькому заманулося мати свій власний зал (сміється). Ми відкрили Центр кілька днів тому. Я власне дуже хотів, щоби не відкривати якимось великим симфонічним оркестром, бо це кожний може запросити такий оркестр. Я вирішив, що це мають бути діти. Дитячий оркестр. Діти з цілої Польщі у віці від семи до дванадцяти років. Щоби вибрати кандидатів, у Варшаві провели конкурс. Всі учасники є стипендіатами міністра культури. Вони прекрасно грали, і саме це було моєю метою: продемонструвати, для чого ми створили цей Центр. Щоби виховувати і допомагати молодим талановитим музикантам. Звичайно, курси майстер-класів будуть також. У Польщі надто мало займаються талановитими дітьми. Так що ми будемо старатись допомагати молодим музикантам у їх кар’єрі. І це, звичайно, будуть діти не тільки з Польщі, адже це – Європейський Центр культури. Викладачі також будуть з різних країн. До речі, я запросив до викладання і Юрія Башмета також, а він – пообіцяв, що приїде.
С.І.: – Ваш ювілейний Фестиваль, про який ми говорили на початку нашої розмови, звичайно, буде дуже урочистим, зрозуміло, що вшанувати Вас приїде чимало видатних особистостей. Чи не було у Вас альтернативного бажання: сховатись і відсвяткувати свій день народження з рідними десь далеко від цивілізації, наприклад, на якомусь острові, де можна просто у тиші та спокої насолоджуватись краєвидом? Чи це вже така доля публічної людини – бути на людях в такі моменти життя?
К. П.: – Напевно, доля… Зрештою, цей фестиваль організувала моя дружина, яка має прекрасні організаційні здібності. У неї справжній талант. Як відомо, вона є директором Бетховенського фестивалю, і не тільки. Якщо би не моя дружина, то навряд чи би мені хтось у Польщі це робив. Звичайно, кожна філармонія у Польщі цього року має концерти з моїми творами і так далі, але то не те саме, як зібрати впродовж одного тижня стільки видатних музикантів і виконати стільки мої творів – і хорових, і камерних, і симфонічних. А відповідаючи на ваше запитання, то, звичайно, я би волів бути на якомусь острові зі своїми найближчими друзями. Під пальмою сидіти… Але в певному моменті того, що робиться навколо тебе, уникнути не можна.
С.І.: – Якщо би Ви так озирнулись назад, на усі свої композиції, чи можете назвати якісь твори, особливо для Вас важливі чи цінні? Якщо, звичайно, так можна вибрати…
К. П.: – Я написав вже десь сто композицій. Важко вибирати. Так само, якби би ви спитались, яке дерево у моєму парку є найважливішим? Немає такого. Але є твір, який ввів мене у світ. Властиво, два твори. Це «Трен жертвам Хіросіми», який тепер, через 50 років після написання, знову зробив кар’єру, і – «Страсті за Святим Лукою». Але, наприклад, якщо вибирати з тих менших творів, то я вчора закінчив концерт Чаконою для камерного оркестру, яку написав після смерті Іоана Павла Другого. Це теж дуже близький мені твір.
С.І.: – Про що сьогодні мріє композитор Кшиштоф Пенедерецький?
К. П.: – Завершити ті твори, які би я хотів ще написати. До циклу дев’яти симфоній мені бракує дві. Хоча написав вже Восьму, але Шостої – не завершив. Отже, маю ще написати дві симфонії. Маю кілька оперних тем. Всіх, звичайно, вже не встигну написати, але зо дві опери я би ще хотів. І багато музики: камерної і a capella. На початку своєї творчості я почав компонувати великі твори – наприклад, Страсті – наче змагався з таким гігантом, як Бах. Перед тим я писав тільки короткі твори на вісім-десять хвилин. Ці свої великі твори я вже написав. Мені здається, що надто мало писав камерної музики і а капельної. Тож я постійно пишу музику a capella. То є найважче, але мені здається, що саме це є мені найближче.
С.І.: – Сподіваюсь, що львів’яни зможуть якнайшвидше почути Ваші нові твори.
К. П.: – Наступного разу я би хотів приїхати з хором. Навіть не мушу диригувати – це завжди краще зробить хормейстер. Маю багато хорової музики. Це, мабуть, найважливіша музика, квінтесенція музики.
Розмовляла музикознавець Софія Іванова.
31.05.2013