Можливо, в деякі з попередніх років українські джазові колективи були представлені на двох відкритих сценах львівського фестивалю потужніше, але саме цьогорічний фестиваль відзначений безсумнівним проривом, який хочетілося б вважати водночас анонсуванням позитивної динаміки.

Брія Блессінг

Якщо йти за хронологією, то відлік виступам українських музикантів на Leopolis Jazz Fest відкрив спільний проект Bria Blessing & ShockolaD – IVASYUK. Це один із тих проектів, що, з’явившись, змушують дивуватись, чому вони не з’явилися раніше. Пісні Володимира Івасюка у джазових аранжуваннях – така ідея рано чи пізно неодмінно мала здійснитися. І цілком природно, що за неї взялися музиканти найкращої, як на мій смак, української етноджазової групи ShockolaD Анастасія Литвинюк (клавішні), Ігор Гнидин (барабани), Андрій Кохана (бас-гітара), яких любов до пісень класика української естрадної пісні поєднала з американською співачкою Брією Блессінг. Виступ на фестивалі – вже не перша спроба представлення цього проекту, який, проте, ще знаходиться у стані розвитку. Від виступу до виступу додаються нові пісні, відшліфовується виконання. Але ще до кінця року проект IVASYUK має остаточно скластися  і бути записаним як альбом. Зі сцени біля Палацу Потоцьких прозвучали пісні «Балада про дві скрипки», «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Над морем», «Пісня буде поміж нас», «У долі своя весна» та інші.

Анастасія Литвинюк

Джазове «прочитання» означає живе ставлення до класики як до музики, що продовжує жити і змінюватися, взаємодіяти з музикою свого часу. В аранжуваннях, які зробили Ігор Гнидин і Анастасія Литвинюк, відчувається закоханість у музичний матеріал, бережливе до нього ставлення і водночас творча сміливість без зухвалості. Якщо завдання полягало в тому, щоб ритмічно збагатити оригінал, відтінити красу основної мелодії підголосками, аби надати їй свіжого, впізнаваного, але несподіваного звучання, то Ігор і Настя чудово з цим впоралися. Загалом інструментальна частина звучить, так би мовити, «темніше» і дещо у сучасному клубному стилі. А вокал Брії Блессінг, яка співає ніби диханням, почасти надає пісням стильове забарвлення соул-музики (тобто музики, що співається душею). Тому, як на мене, в нових аранжуваннях ці пісні нагадують ніби своєрідний внутрішній монолог.

Ігор Гнидин

На фестивальному концерті музиканти зробили акцент на індивідуальних імпровізаціях, тим більше що цього разу проект був підсилений участю польського саксофоніста Шимона Камиковського (тенор- і сопрано-саксофони). Багаті музичними ідеями і водночас невимушені імпровізації Насті та віртуозні соло Шимона стали окрасою концерту. А гра Ігоря Гнидина, як завжди, це окреме видовища упродовж всього концерту. Тож гадаю, що вихід альбому восени стане важливою подією в українському джазі.

Данило Вінаріков (Dark Side Trio)

The Dark Side Trio, або Данило Вінаріков (тенор-саксофон), Михайло Лишенко (клавішні), Роман Гуменюк (барабани) – молоді музиканти, які знаходяться лише на початку своєї музичної кар’єри. Тріо нещодавно створило свій перший альбом Old Bookcase, і можливість представити його на фестивалі такого рівня – успіх і відзнака. Орієнтирами для музики гурту і, зокрема його соліста Данила Вінарикова, ймовірно, є такі виконавці, як Марк Тернер, Шимус Блейк, Джеррі Бергонци. Тріо виконує сучасний постбоп без особливих претензій на оригінальність, шукаючи своєрідності у витриманості камерного стилю і задумливого, рефлексивного настрою. Таке самообмеження й відмова від ефектів, що забезпечують увагу публіки, мабуть, є свідомим вибором, а отже свідчить про позицію й спробу вибору власного шляху.

Ната Жижченко – ONUKA

Здається, жоден концерт на сцені Площа Ринок за весь час існування фестивалю не зібрав стільки публіки, як виступ гурту ONUKA. Лідеркою проекту є співачка і виконавиця на сопілках Ната Жижченко, а її партнерами – Дарина Серт (клавіши, бек-вокал), Марія Сорокіна (барабани), Євген Йовенко (бандура) та виконавці на духових інструментах. І хоча цю музику не можна назвати джазом, але їй притаманна цілком джазова схильність до поєднання різних стилів. Насамперед сучасних поп-ритмів, що справляють гіпнотичний вплив на слухачів, та елементів української народної музики, зокрема мелодійних, а також тембрів народних інструментів. Музиці проекту властиве вміле використання динамічних контрастів, чергування агресивної роботи ритм-секції й духових та тендітного вокалу. Не можна не відзначити також відчуття смаку, що проявляється у певному мінімалізмі й збалансованості засобів, і змістовність композицій. Тож успіх цілком заслужений. Можна додати, що ліва сторона Площі Ринок перед сценою була щільно заповнена слухачами концерту майже до краю, так що не лишилося жодного проходу. Факт вартий того, щоб внести його в аннали фестивалю.

Тріо Олексія Боголюбова

В анонсах я вже відзначав, що відсутність на фестивалі до цього року піаніста Олексія Боголюбова – дивний казус, оскільки це один із найкращих джазових піаністів країни. Виконавська манера Боголюбова увібрала в себе стилі найвизначніших джазових піаністів: Білла Еванса, Кита Джарретта, Кенні Баррона, Гербі Генкока та інших, – і продовжує збагачуватися. (До речі, декілька його програм були саме присвятами видатним піаністам минулого й сьогодення.) Тому кожна нова програма Боголюбова –віха, але не тільки музичного, але й особистісного розвитку, ніби підведення підсумку життєвого досвіду. У цьому сенсі його музика – це реакція на світ і справді спосіб його осмислення.

Олексій Боголюбов

Новий диск піаніста (який вийшов буквально за декілька днів до концерту) і програма, представлена на фестивалі, мають дуже характерну назву «Траєкторія настрою» (Trajectory of Mood). Ї записано і зіграно з давніми партнерами Боголюбова Олександром Ємцем (контрабас) та Алексом Фантаєвим (барабани). Справді, відчуття траєкторії, тобто цілісності й спадкоємності. Власне, спадковість, наступність, наступництво, властиве музиці Боголюбова як загалом, так і в кожній окремій композиції. Динамізм, багатство гармоній, відчуття неперервності розвитку музичного й емоційного – ці якості піаніста вповні виявили себе впродовж концерту, а ще дар мелодиста і лірика. Гадаю, ті, хто прийшов на концерт попри дощ, отримали  чудову винагороду.

Balog & New Brain Trio

Одразу слідом за тріо Олексія Боголюбова на сцену біля Палацу Потоцьких вийшли львівський саксофоніст Михайло Балог та київський гурт New Brain Trio, у складі якого Олег Пашков (клавішні), Єгор Гавриленко (бас-гітара) та Сергій Балалаєв (барабани). Слід додати, що Сергій Балалаєв – харків’янин, учасник відомого гурту Acoustic Quartet (що брав участь ще в першому львівському фестивалі, а також, нагадаю, саме вони грали разом з Джамалою позаминулого року). Співпраця музикантів почалася близько двох років тому. Їх поєднали спільні пошуки у напрямку відмови від традиційних форм та імпровізації без попередніх домовленостей, так що ті виступи, які мені доводилося чути, виглядали як музичні перформанси. Утім, цього разу виступ складався з кількох окремих композицій з певною, хоча й доволі вільною структурою. Цій музиці нелегко дати однозначне визначення: електронне звучання, переважно динамічні ритми, створення атмосферного ефекту, на тлі якого звучить розщеплений, завдяки електроніці, голос саксофону Михайла Балога. Щось про інші світи.

ELE

Незаплановано на фестивалі виступів ще один український гурт. Лише за декілька годин до концерту стало відомо, що виступ французького гітариста Тома Ібарра на Площі Ринок не відбудеться, оскільки рейс, на якому він мав летіти, було скасовано. Організаторам фестивалю довелося шукати заміну, і врятувала ситуацію команда молодих музикантів ELE: Михайло Остапенко (саксофон), Андрій Остапенко (бас), Борис Кузьменко (клавішні), Сергій Юзвик (барабани). Хлопці грали енергійний фьюжн, і, здається, не залишили слухачам ані шансу, аби занудьгувати.

Лаура Марті

Розповідь про виступи українських музикантів на Leopolis Jazz Fest була б неповною без згадки про синтетичний захід – джазовий концерт і фешн-показ водночас – що став результатом творчої співпраці співачки Лаури Марті й дизайнера Ольги Стельмахової, засновника бренду OSTEL. Ідея поєднання джазу і моди втілилася у шести вбраннях з портретами видатних джазових музикантів (самі портрети створені художницею Інною Комендант). Щоправда, цей захід мав закритий характер, проте один зразок можна було побачити на Лаурі під час виступу з Ларсом Даніельссоном, а її оригінальні пісні невдовзі (начебто восени) мають бути записані на диск. І, судячи з чотирьох виконаних, це має бути новий крок у творчості співачки і потужний альбом.

Артем Менделенко

А щодо прориву, про який було згадано на початку, то йдеться про спільний проект одного з хедлайнерів фестивалю контрабасиста Ларса Даніельссона та симфонічного оркестру INSO-Львів, в якому також взяли участь Лаура Марті й саксофоніст Артем Менделенко. Детальніше про сам цей концерт – у наступному матеріалі, присвяченому хедлайнерам, але не можна не відзначити, що це перший за вісім років виступ українських джазових музикантів на одній сцені з хедлайнерами. До речі, сам Ларс Даніельссон дуже високо оцінив своїх українських партнерів. Коли я поцікавився його думкою про їхній рівень, він запротестував, відповівши: «Я не думаю про це як про рівень. Те, що вони роблять, прекрасно. З першого моменту ми відчули, що ми просто двоє музикантів».

Лаура Марті і Ларс Даніельссон

Фото Андрія Оліфіренка (Facebook: офіційна сторінка Leopolis Jazz Fest)​