Люблю паперові газети за їхню непередбачуваність. Бо коли читаєш сайти чи гортаєш стрічку фейсбуку, то отримуєш інформацію, яка під тебе заточена – ти ж ці сайти додавав у закладки, ти сам цих юзерів френдив.
Інша справа з газетою, з якої можна отримати інформацію справді непередбачувану. Рецепти, скандали, гороскопи, кримінальна хроніка, вітання й некрологи, культурний дайджест (курва, і це вони вважають культурою!), спортивні сторінки, які завжди перегортаю, інтерв’ю й анекдоти в телепрограмі. І моє улюблене – рубрика під умовною назвою «цікаві факти звідусіль».
Цього разу на горішній полиці поїзда, який везе моє втомлене фестивалем тіло з Полтави до Львова, я читаю про француза Бенуа Лекомта, який хоче за півроку переплисти Тихий океан. Кожного дня він плистиме вісім годин, долаючи за цей час чергові 48 кілометрів. Поруч з ним завжди буде катер, на якому плавець відпочиватиме.
Крім геростратової мети – потрапити в історію – француз має й шляхетну ціль: привернути увагу до забруднення нашої планети. Саме для цього він збирається плисти через так звану Велику тихоокеанську сміттєву пляму – водоверть пластику площею (за даними газети) в 1,6 млн кілометрів квадратних.
Що ж, не знаю, як щодо решти світу, але мою увагу до проблем екології плавцеві привернути вдалося: засинаючи під стукіт коліс, я уявляю собі цей велетенський острів сміття на океані, через який можна не лише плисти, а й просто ходити по ньому пішки, творячи тим самим чудо, як у відомій історії.
Сильно вигадувати мені не доводиться, бо я рибалю, тож час від часу потрапляю на човні в такі сміттєві загати, що утворюють на наших річках різнокольорові плеса з пластику, мотлоху й гілляччя.
Згадуються у цьому контексті й новини. Наприклад, квітнева: у прибережній зоні міста Мурсія на півдні Іспанії було знайдено труп 10-метрового кита. Під час розтину вчені виявили в його шлунку 29 кілограмів пластику: пакети, каністру, мотузку й сіті. Ясна річ, травна система кита не впоралася з таким «харчем».
А ось новина зовсім свіжа, тижневої давності. Цього разу з Таїланду. Там на берег викинуло дельфіна, який сплутав пластикові пакети з їжею – й отруївся. Вчені й лікарі боролися за його життя п’ять днів, але безуспішно.
Найостанніша новина – про боротьбу з усім цим жахом. Лідери країн «Великої сімки» домовилися до 2030 року «забезпечити переробку 100% усіх пластикових відходів, а також продовжити дослідження щодо очищення води від мікропластику». Віриться в такі гарні слова слабо. Навіть якщо вдасться за дванадцять років побороти проблему пластику, то я впевнений, що людство, одержиме безумним самовбивчим інстинктом, вигадає якесь нове гівно, ще страшніше й небезпечніше.
Уже десь між Миргородом і Лубнами, поринаючи в сумну й тривожну дрімоту, я ще намагався витягнути з пам’яті вивчену колись на уроці географії цифру, яка б давала уявлення про площу України. 603,6 чи 606,3 тисячі кілометрів квадратних? Байдуже, бо кожна з цих цифр означає, що Велика сміттєва пляма в Тихому океані більша за мою країну майже втричі.
Зрештою, їх, ці плями, слід не порівнювати, а додавати. Бо не лише посеред Тихого океану, а й посеред Європи є Велика сміттєва пляма. Україна.
Кожного разу, коли йду в ліс чи на риболовлю, у мене виникають два бажання: (1) голосувати за партію зелених, а поки вибори далеко й такої партії в нас нема ‒ (2) сховатися десь у кущах із сокирою і відрубувати руки всім, хто після себе залишає ці тонни пакетів, обгорток, скляних і пластикових пляшок, бляшанки з-під пива й енергетиків, презервативи, пробки, фольгу, запальнички, одноразові виделки й стаканчики.
Сучасний Довбуш мав би не грабувати багатих, а бити тих, хто засирає природу. І, мабуть, теж потрапив би якщо не до Книги рекордів, то принаймні в газету.
27.06.2018