Феномен маршрутки

Першого червня на сайті Київської міської ради небайдужий громадянин зареєстрував петицію №7902 під скромною назвою «Громадський транспорт. Новації». Ідея винахідника проста: «Новизною є відсутність загальних місць для сидіння, окрім одного (одне) і більше місць, враховуючи місце сидіння для водія та місця для соціально захищеної групи населення (кондуктор – якщо передбачено, для пасажирів з дітьми та інвалідів)».

Іншими словами кажучи, громадянин пропонує запустити транспорт, в якому пасажири б їздили стоячи. Переваг автор цієї революційної ідеї наводить дві: «Завдяки відсутності загальних місць для сидіння транспортний засіб має можливість збільшити кількість пасажирів на відповідний відсоток відсутності крісел для сидіння. Збільшення кількості перевезених осіб автоматично дозволить збільшити відсоток прибутку та задовольнить потреби пасажирів».

Та й справді: якщо прибрати зайве з салону автобусів, то пасажирів поміститься більше, значно більше. Відтак зростуть прибутки перевізника (нагадайте мені хоч один випадок, коли прибутки перевізника падали). Найбільше інтригує останній пасаж – бо ж яким чином така новація задовольнить потреби пасажирів? Подібне покращення вже запроваджували комуністи й нацисти, які етапували людей у концтабори у вагонах для худоби. Але навіть їм не спало на гадку назвати це «задоволенням потреб пасажирів».

Врешті не лише пасажири отримують профіт від такого нововведення, виграють також дорожній трафік та вся планета: «Зміниться частково або цілком інтервал руху, залежно від маршруту, що дозволить розвантажити (завдяки збільшенню кількості перевезених пасажирів на один рейс) у години пік дорожній рух та зменшити викиди вихлопних газів, покращуючи екологію місцевості».

Але й це ще не все. Бонуси цього проекту невичерпні: «перевагою також є зменшення кількості пасажирів, які користуються звичайним громадським транспортом, який має відповідну кількість загальних місць для сидіння, які змушені їхати стоячи та додатково користуватись відповідними засобами (поручень), при цьому маючи можливість користуватись місцем для сидіння, сплативши відповідну вартість квитка, у вартість якого входить така можливість, таким чином не кожен користувач має можливість їхати сидячи, користуючись на це правом». Здається, з такими покращеннями можна досягнути й абсолютного результату – зменшення кількості пасажирів до нуля. Люди просто перестануть їздити. Уявіть, яким вільним буде трафік і як відродиться екологія!

Складно не помітити, що утопічність автора межує з мазохізмом. Замість того, аби вимагати нормального транспорту, реформатор пропонує погіршити умови перевезення, що водночас «дозволить збільшити відсоток прибутку» і «задовольнити потреби пасажирів». Мало того, що ці дві цілі в реальності суперечать одна одній – така новація ще й подається як прорив, що здатен змінити життя пасажирів на краще.

Натхненний прикладом небайдужого киянина і його революційної ідеї, я хочу висловити власну пропозицію. Оголосити маршрутки культурним надбанням нашого часу. Так, не транспортним, бо транспортом їх назвати язик не повертається, а саме культурним. Адже маршрутка до певної міри є віддзеркаленням ментальності пасажира, який погоджується на такий тип перевезень. Часто – згадайте всі ці шторки, іконостаси, вимпели футбольних клубів і еротичні фото моделей, музику в салоні – ще й мірилом естетичного світу пасажира, втіленням його духовності.

Маршрутка, це необарокове породження постсовка, є феноменом планетарного масштабу. Зверніть увагу, що навіть слова «маршрутка» не перекладають, воно збагатило собою англійську мову. Як і ще деякі стовпи руского міра – лексеми «pogrom» і «vodka».

Хіба ж можна це втратити? Якщо не маршрутки, то що ми передамо прийдешнім поколінням на згадку про нашу епоху? Тому вважаю, що ЮНЕСКО має взяти маршрутки під захист, оберігаючи їх від покращень. І навіть – усупереч добрій волі небайдужого киянина – погіршень.