Участь у ній взяли тисячі українців з Польщі і Галичини.
Цьогорічне Свято національної пам'яті розпочалося Літургією в Катедральному храмі УГКЦ св. Івана Хрестителя в Перемишлі.
Після Служби Божої понад півтори тисячі учасників процесії з Польщі та української Галичини пройшли пішою ходою Перемишлем по вул. Словацького на військовий цвинтар у селі Пикуличі, щоб вшанувати пам'ять похованих там українських героїв. Тут спочивають вояки Армії Української Народної Республіки, Української Галицької Армії та Української Повстанської Армії.
На жалобні церемонії з України прибули голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка та голова Львівської облради Олександр Ганущин. З польського боку в заході беруть участь не тільки етнічні українці, а й відомі активісти та громадські діячі, зокрема Іза Хруслінська, Данута Куронь, Гражина Станішевська тощо.
Безпеку процесії, після ексцесів 2016 року, забезпечено силами поліції, відзначають, що цього року її було менше, аніж минулого.
(знимки Лукаша Сольського)
Після 1918 року три об'єкти біля казарм Перемишльської фортеці почали використовувати як табір для військовополонених, здебільшого українських вояків УГА, але також і інтернованих союзників Польщі в боротьбі проти більшовицької Росії — армії УНР. Табір діяв до весни 1921 року, до весни ж 1920 року померлих (а бували дні, коли смертність сягала сотні ув'язнених) ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян для поховань вибрано місце старої австрійської порохівні на південній околиці Пикуличів. Участь у впорядкуванні цвинтаря взяло близько 10 тисяч волонтерів, сюди перезахоронили останки із сусідніх полів у Пикуличах, у Бакончицях і на теренах Засяння — всього близько двох тисяч безіменних жертв.
Через кілька років цвинтар обгородили і на кургані, насипаному на одній зі спільних могил, встановили 8-метровий пам'ятник (авторства Олени Кульчицької) у вигляді хреста з написом: «Борцям за волю України».
Починаючи з 1921 року і до 1946-го щороку 1 листопада, а потім і на Зелені свята на цвинтарі проходили масові панахиди, що перетворювалися на релігійно-патріотичні маніфестації українців Закерзоння, а також і прибулих з інших українських етнічних територій. Після Другої світової війни цвинтар і хрест були знищені.
З ініціативи та при фінансовій допомозі перемишльського підприємця Ярослава Сидора в 1989 році цвинтар був відбудований. Відновлено також і традицію спільного молебню польської та української влади на цвинтарі. 2000 року цвинтар збільшено і перенесено туди прах 47 бійців УПА, що загинули 1946 року в Бірчі і Лішній.
