Тепер – а це тепер триває майже двісті років – вже нікого у наших горах не цікавить, яким насправді був Довбуш, що він насправді робив, що його насправді вело, чого він добивався. Емоційних свідків і потерпілих не залишилося. Ні структуралізм, ні фемінізм, ні постколоніалізм, ні марксизм, ні навіть історія звичаїв не можуть підважити Довбуша ніяк. Хоч він був майже досконалим, але цілком невдатним. Нічого з його старань не вдалося, самі лиш страждання тих, кого він хотів порятувати. Але це не має жодного значення. Довбуш – герой з героїв. Тому що показуючи, що з можливого є неможливим, показав, що з неможливого можливим може бути. Може вважатися. У що можна вірити тому, хто взагалі до нічого би не додумався, якби не Довбуш, тобто переказ про Довбуша.
Спочатку було слово. І воно все є спочатку усіх початків. І слово є кінцем кожного початку і конечним початком усього того, що буде, що станеться, відбудеться, але не здійсниться в інакший спосіб як легенда. Як спори, які дозрівають, але не проростають, але дозрівають знову, несучи у собі мрію про ріст.
І так зі всіма нашими героями. Тими, які були значно пізнішими від Довбуша, тому їх ще хтось хоче аналізувати. Щось говорять про чин і вчинки, замість того, щоби розуміти, що герої – це тільки слово, спора віри, котра передається з надією на то, що герої врешті перестануть бути непотрібними.
Українські герої – незважаючи на їхнє відверте антихристиянство – дуже християнські за схемою. Починаючи від Христа, котрий величну перемогу здобув у страшенній, незрозумілій більшості, поразці, включно зі всіма мучениками, чия земна кончина ніяк не укладається у розуміння військової звитяги. Українські герої не можуть слугувати практичним взірцем у всіх вимірах, окрім запалу і стійкості у вірі у царство небесне. Вони – чисті герої, у тому сенсі, що передовсім забезпечують тривання епосу. Міфології, яка, як ритуал, не дає забути про таки не цілком втрачені можливості. Українські герої – як ортопедія, яка не дає зневіритися каліці у прямоходінні. Азимут, а не дорожня карта. Слово, яке можна передати. Дім буття, а не креслення своєї хати.
Тому їх досить пам'ятати. Не робити культу, не заперечувати, не відкидати. Уявити себе на їхньому місці і усвідомити усю безпорадність і неймовірність такого героїзму.
Оскільки найбільшим виявом українських героїв є не пройдений шлях до нездійсненної мети, то саме ця омріяна мета, а не перипетії на шляху, є тим захованим скарбом, який герої заповіли нам у вигляді фальшивої мапи із зашифрованими позначками. Шукати важливіше, ніж знайти. Стукайте, і вам не відчинять.
Що казковіша мета, то потрібнішим для переказу може бути герой. Адже вони і так програють, тож суттєвим є не так від кого, як за що.
Шкода, що в нашому іконостасі досі нема Михайла Колодзінського. Справжнього героя, військовика, візіонера. Він дуже рано зрозумів дві речі. По-перше, українцям потрібно вчитися і вміти воювати, бо без того неможливо змагатися з тими, хто хоче тебе завоювати і звоювати. По-друге, українцям, щоби не дати себе розтоптати, потрібно стати імперською нацією, побудувати українську імперію на завойованих землях. Вічний захист – навіть вдалий, а не такий, як вдається, – не може вічно підживляти величну героїку. Потрібно стати метрополією, змінити акценти в епосі, який є дійсною реальністю.
До того ж у тридцятих роках Колодзінський був найвиразнішим опонентом Гітлера, націонал-соціалізму і Німеччини. Він попросту вважав, що не німці, а українці призначені для здобуття життєвого простору на Сході. Геополітичний аспект його української військової доктрини накреслював східні межі української імперії на Тянь-Шані. Казахстан мав би стати східною провінцією України, бо в Казахстані – вважав Колодзінський – нема жодної людини, яка спромоглася би творити власну державу.
Попри далекосяжні плани, Колодзінський ще вивчав військову справу. Був навіть інструктором у хорватів. Спочатку керував штабом Карпатської Січі, а після мадярської офензиви став командором. Намагався організувати партизанку у Карпатах. У нерівному бою потрапив у полон і був розстріляний. Програв, вигравши епос. Вигравши казку про можливу мрію, про імперію.
31.05.2018