Енн Аппельбаум

 

Стратегія і тактика дезінформації Росією Заходу вважається інформацією важливою, бо стосується нас самих і президента США. Вона обговорюється в топі медіа. Значно менше уваги ми присвячуємо пропаганді, яку веде російський уряд у себе в Росії, бо це робиться далеко від нас та іноземною мовою. Але вона позначиться і на нас – і, може, швидше, ніж ми думаємо.

 

Трансформація в російських медіа не сталася в один день. В 2010 році інтернет в Росії був живим, в ньому дискутували люди з різними поглядами. Певний вплив мали незалежні медіа, можна було почути незалежні погляди. З'являлися критичні голоси про західний світ, але були також і позитивні.

 

Після восьми років – коли Владімір Путін повернувся на посаду президента і запровадив різкі зміни в інформаційній стратегії уряду – ситуація стала іншою.

 

Росія не стала знов Радянським Союзом, тоталітарною державою з однією тільки газетою. В Росії нині існують численні джерела інформації: є телеканали, багато з яких мають розважальні програми високої якості; є ціла гамма газет, деякі високопрофесійної якості; є елітарні і популярні журнали та інтернет-сайти.

 

Але видимість різноманіття є ілюзією. Хоч стилі дуже відрізняються, більшість медіа належать державі або афілійованим з державою фірмам, і презентовані ними тексти є дуже подібними. В телебаченні, яке є для більшості росіян головним джерелом інформації, картина Заходу категорично темна і негативна.

 

Проведений недавно аналіз трьох головних російських телеканалів дав чітку картину того, що росіяни чують про Європу. Дослідники проаналізували новини і політичні дискусії від літа 2014-го до грудня 2017 р. Вони визначили, що негативна інформація про Європу з'являлась на цих трьох каналах з середньою частотою по 18 денно. Пропорція негативної і позитивної інформації про європейські країни становить 85 до 15; відносно деяких країн Європи це відношення ще більше спотворене. Найчастіше в негативних категоріях зображували Францію – мабуть тому, що в останніх президентських виборах Марін Ле Пен, виразно проросійська кандидатка, програла з проєвропейським кандидатом.

 

Більшість текстів, від повідомлень про події першорядного значення до вбивств і чистих вигадок ("німецький уряд відбирає в сімей дітей і віддає їх гомосексуальним парам"), вибудовують певний наратив: щоденне життя в Європі жахливе і хаотичне – європейці слабкі, їхня моральність зникає, вони не мають жодних спільних цінностей; тероризм паралізує людей страхом; криза з емігрантами весь час посилюється; санкції, накладені на Росію, з тріском провалились і тепер підривають європейську економіку та знищують соціальну державу.

 

Росії в описуваній тут версії світу соціальна держава не потрібна, бо її громадяни є значно витривалішими.

 

Ці дослідження є відображенням попередніх аналізів, в тому числі і минулорічних, в яких також показано, як часто Європейський Союз подається російськими медіа агресивним та інтервенціоністським, таким, що задумує використати Україну як звалище ядерних відходів чи змушує своїх членів приймати русофобські стратегії.

 

Не важко здогадатися, чому подають таку інформацію. Явно не в інтересах російської держави, щоб її народ не захоплювався Європою через її демократію чи верховенство права, і особливо не через її високий рівень життя.

 

Пам'ять протесту на Майдані в 2014 році – коли молоді українці протестували в Києві, розмахуючи європейськими прапорами і вимагаючи припинення корупції, – ще досить жива, щоб викликати жах у Москві. Якщо режим Путіна зможе підважити ідею "Європи" і зробити її непривабливою для росіян (більшість з яких давно вже ототожнює себе з європейцями), то усуне джерело надії і можливої моделі змін.

 

Якщо Європа божевільна, покалічена, небезпечна і вмираюча, то, безумовно, що росіянам краще живеться в їхній скорумпованій авторитарній системі.

 

Однак може існувати зловісніша мета цих невпинно поганих повідомлень — як і так само різко негативного відображення США і України. Якщо Росія передбачає або планує якогось плану конфлікт з Європою – дипломатичний, економічний, політичний чи навіть збройний, – то це є саме така стратегія, яку мали би використовувати російські лідери: показати сусідів Росії водночас агресивними і слабкими, декадентськими і небезпечними; представляти Європу як спільноту, яка сильніша, краща Росія могла би – і мала би – без проблем розчавити.

 

Можливо, це є надто песимістичний погляд. Але важко знайти іншу причину, нащо Москві завдавати собі стільки всього цього труду.

 

 


Anne Applebaum
Rosyjskie wiadomości
Gazeta Wyborcza, 14.05.2018
Переклад О.Д.

 

14.05.2018