Безпрецедентні за масштабом матеріальні, людські й політичні втрати. А все тому, що три роки тому Захід не зважився на інтервенцію
Не знаю, що би могло статися, якби три роки тому британський прем'єр Камерон по-дурному не провалив у Палаті громад голосування щодо питання інтервенції в Сирії. Може, вдалося б виграти голосування, якби він присвятив цьому питанню більше уваги, якби зробив враження більш зацікавленого цією справою і якби сказав колеґам, щоб ті повернулися з відпусток. Може, тоді би відбулася інтервенція. Може, це помогло б завершити конфлікт — або ні.
Цього ми ніколи не дізнаємося. Однак знаємо, що сталося натомість. Велика Британія не підтримала місію, яка мала стримати застосування сирійським диктатором Башаром аль-Асадом хімічної зброї. Президент Обама, настрашений голосуванням у Палаті громад, також змінив думку.
Вранці 30 серпня 2013 р. держсекретар Джон Керрі закликав: «В історії повно було лідерів, які застерігали проти бездіяльності, проти байдужості, а найперше — проти мовчання, коли йшлося про найважливіші справи». Однак наступного дня президент США задекларував, що будь-які плани діяльності там зупинені.
Французи, заскочені, не хотіли нічого робити самі й також — з жалем — цофнулися. «Це було зовсім неочікувано, — сказав прем'єр Франції Джеффі Ґолберґу з Atlantic Monthly. — Думаю, що якби ми здійснили заплановане бомбардування, то нині справи виглядали б інакше».
Повторюю: може, інтервенція США, Великої Британії і Франції закінчилася б катастрофою, і сьогодні ми б жалкували про її наслідки. Інколи, однак, мусимо жалкувати про наслідки відсутності інтервенції. Три роки опісля ми точно знаємо, до чого призвела її відсутність.
ВБИТІ. Оцінки жертв війни сягають від 155 тис. до 400 тис., залежно від того, кого рахувати. У серпні сирійська Обсерваторія з прав людини зареєструвала загалом 14 711 вбитих дітей. Від часу, коли Ісламська Держава створила свій каліфат у Сирії, оцінюється, що ця група стратила 2 350 цивільних. Середня тривалість життя в Сирії впала з майже 80 до 55 років.
БІЖЕНЦІ. За даними Верховного комісара ООН у справі біженців на 16 серпня 2016 р. було зареєстрованих 4,8 млн сирійських біженців; ще 2 млн еміґрантів залишаються в Сирії, але мусили покинути свої будинки. Три чверті втікачів — це жінки і діти. Більшість не мають нічого, крім одягу на собі. Внаслідок воєн у Югославії на початку 90-х років було 2,3 млн біженців; їх число визнано за найбільшу кризу біженців за 40 років. Сирійська криза принесла втричі більшу кількість.
МАТЕРІАЛЬНІ РУЙНУВАННЯ. Стародавні міста Алеппо, Босра і Пальміра безвідновно зруйновано. Серйозно зруйновано Дамаск. Зруйновано інфраструктуру — дороги, мости, фабрики — по всій країні. Лише за останній місяць сирійський уряд бомбардував чотири тимчасові лікарні і банк крові в Алеппо.
ДЕСТАБІЛІЗАЦІЯ В РЕҐІОНІ. Переважна більшість еміґрантів перебуває в Туреччині, Лівані, Йорданії, Іраку та Єгипті, що є для цих країн величезним економічним та політичним навантаженням. Одна п'ята мешканців Лівану — біженці з Сирії. Це може порушити крихку там політичну рівновагу. Почалися заворушення в таборах для еміґрантів у Йорданії. В Туреччині одним з побічних наслідків війни в Сирії є посилення напруги у відносинах з курдською меншістю та іншими групами всередині країни, а також зростання злочинності, контрабанди і неспокою вздовж кордону. Туреччина, член НАТО, глибоко втягнута в конфлікт; якщо Ісламська Держава атакуватиме Туреччину, то, може, буде необхідна реакція Альянсу.
ДЕСТАБІЛІЗАЦІЯ ЄВРОПИ. Частково внаслідок війни у Сирії сотні тисяч біженців старалися дістатися до Європи човнами через Середземне Море або пішки через Балкани. За розрахунками УВКБ ООН (Управління Верховного комісара ООН у справах біженців), лиш за травень 2016 р. втопилося понад 2 тис. людей — з Сирії та Африки — більше, ніж у травні 2015. Острови біля узбережжя Греції та Італії переповнені. Небажання Європейської Унії опанувати цей наплив людей чи неможливість це зробити стала додатковим чинником підриву довіри до її інституційної спроможності.
НАРОСТАННЯ КСЕНОФОБІЇ НА ЗАХОДІ. Вигляд сотень тисяч пішки чи вплав мандруючих до Європи людей викликав безпрецедентну хвилю ксенофобії. Спрямована проти еміґрантів риторика частково вплинула на результати виборів в Австрії і Польщі; вона теж відіграла певну роль і у випадку британського голосування щодо «Брекзіту». Ультраправі й націоналістичні партії в Угорщині, Франції, Німеччині та Італії, щоб здобути підтримку, ефективно використовують побоювання щодо сирійських біженців. Так само є і у випадку виборчої кампанії Трампа.
Підсумовуючи: безпрецедентні за масштабом матеріальні, людські й політичні втрати; загроза безпеки; ознаки відродження фашизму. Може, це все краще, ніж альтернативні дії, які британському парламенту і президентові США здавалися такими важкими для перетравлення. Але годі це визнати за особливий успіх.
Anne Applebaum
Syryjska katastrofa to także nasza wina
Gazeta Wyborcza, 3.08.2016
Переклад О.Д.
05.09.2016