Голос українського Стрільця.
Містимо сей голос для характеристики настрою стрільцїв, хоч здаєть ся нам, що автор помиляєть ся, приписуючи погляди деяких одиниць загалови. — Ред.
Моїм щастєм, або радше нещастєм було те, що я був свідком усїх останнїх подїй в Київі. Я бачив "вибір" і "коронованє" "гетьмана", бачив перед тим світовий скандал — арештованє членів Центральної Pади в українськім парляментї, бачив болючий — прямо потрясаючий епізод, зложенє зброї Сїчовими Стрільцями, чув голоси народу як в Київі, так і на провінції проти накиненої власти і т. п. Словом, не чув я нїколи, щоби хтось відносив ся приязно в розмові до нового правительства України.
Але якеж було моє розчарованє, як я приїхав в Галичину. Читаю львівські часописи і хапаю ся за голову. Деякі з них зовсїм явно одушевлють ся самедержавцем України — гетьманом! Говорю на сю тему з людьми, а вони в очі менї говорять, то справа незвичайно корисна для нас, що аж тепер Україна стане правдивою державою. Так як ще перед двома тижнями хвалили Центральну Раду, так тепер плюгавлять її найпоганїйшими славами. Божеволїєш прямо, як слухаєш сї нерозважні слова. Може сих кілька слів нарозумлять декого.
Скажіть ради Бога, батьки — галицькі Українцї, не соромно вам одушевляти ся ганебними подїями в українській державі тодї, коли цїлий український нарід проти них? Ваші сини, Сїчові Стрільцї, які не хотїли повинувати ся накиненому самодержавцеви, за нїякі гроші не дали себе купити і чесно зложили зброю. Ваші сини, що творили ґвардію правдивого українського правительства! Ви не можете представити собі того страшного моменту зложеня зброї. Слухайте! Цїлий полк за хвилю зложить зброю. Герої остануть з пястуками. І в сїй хвилї вириваєть ся з чотирох тисяч молодих грудий грімкий клич: "Нехай живе Українська Народня Peпyблика!" І по сьому оклику на землю скидають зброю, а самі ховають молоденькі личка в долонї і плачуть, ридають як на похоронах. А ви батьки тих вірних синїв-гренадирів, кричите тепер що сили: "Нехай живе Скоропадський!" Так! Для вас однаково! "Нехай живе Скоропадський!" — кричите на основі московських ґазет, обявляєте всему народови, що він "свідомий Українець". Вам здаєть ся, що він свідомий Українець, бо — обголив голову і лишив на нїй круглий чуб, як колишні гетьмани.
Та спитайте ті тисячі салдатів, що служили ще в царській армії в дивізії Скоропадського! Спитайте, хто їх катував за те, що вони читали українські книжки, спитайте, кого били і держали у війскових тюрмах за те, що говорили українською мовою? Теперішний "гетьман всієї України!" А ви кричіть: "Нехай живе гетьман Скоропадський!"
Тільки затямте собі, що український нарід за кордоном думає про вас так, як про ваших синів-героїв. Тож не кричіть бодай на схід, щоб не долетів ваш крик за Збруч. Гетьман зі своєю ґвардією, чорною сотнею, яка говорить не від сьогодня, що нема нїякої України, перешле вам незабаром вдячний поклїн... Тільки уважайте! Як переможе ідея Української Народної Републики, які ви тодї станете?!...
А ваші сини Сїчові Стрільцї як повернуть, то що вам скажуть?!
Та покищо ви не тямите, тож кричіть: "Нехай живе гетьман Скоропадський!" як дізнаєть ся про се "ясновельможний пан гетьман", то спокійнїйше буде спати, бо доси кричить йому тільки чорна сотня такі "славословія".
Львів, 10. мая 1918.
[Дїло]
11.05.1918