Як він це робив?

Віктор Шендерович

Станіслав Єжи Лєц приголомшливо вільний зухвалою готовністю жертвувати всім во ім'я правди. Звикло гіркої, бо "сатирик, на жаль, помиляється рідко".

З біографією Станіслава Єжи Лєца мало XX століття немало клопоту. Син австрійського шляхтича і польської єврейки, випускник євангелістської школи у Львові і автор лівацького літературного кабаре, в'язень фашистського концтабору і дисидент в "радянській" Варшаві. До того ж еміграція в Ізраїль і повернення на нову батьківщину, за свободу якої боровся з фашистами в партизанці. Можна сказати, що справі свободи присвятив життя. Свободи рідної Польщі і свободи особистої.

Видані в 1957 р. „Myśli nieuczesane” ["Непричесані думки"] зробили з нього класика світової афористики і передвісника польської — і не тільки — незалежності. В Радянському Союзі вони, моцно "підчесані", з'явилися в 70-х роках, і як струмінь свіжого повітря швидко розійшлися по країні, циркулюючи яко народна творчість у формі часто анонімних цитат. З'явилися також і в другому виданні, передруковувані і переписувані вручну — ось найвища честь для автора!

В афоризмах Лєца метафора вибухає потужною фразою, поезія змагається з глибиною, невинна оболонка баналу ховає спасенну їдь іронії, а летка думка, перевтілюючись в стрічку Мебіуса, проникає в розум читача із зворотної, парадоксальної сторони. «Чи брак ілюзій записувати в графі "крéдит"?». Ти стоїш з роззявленим ротом, усміхаючись радісною спантеличеною усмішкою — як він це робить?

Секрет полягає не стільки в літературному куншті, скільки в мистецькому практикуванні свободи — тої, власне, свободи, якої ж "не можна симулювати!". Лєц нахабно, приголомшливо вільний свободою думки, зухвалою готовністю жертвувати всім во ім'я правди. Правди, як правило, гіркої, бо "сатирик, на жаль, помиляється рідко."

Можна тільки здогадуватися про ціну, яку заплатив за зльоти духу. "Болючими є пологи людини, особливо коли вона сама себе народжує в дорослому віці" — писав, без сумніву, маючи на увазі власну біографію.

Справи життя і смерті не були для Єжи Лєца жодною абстракцією. Есесівця, що вів на страту, вбив лопатою, якою мав перед тим копати власну могилу. Ці поняття знав не з чуток.

Гідність людини була для нього мірою всякої ідеології. Не дався змішатися із жодною з них, як не змішується олива з водою, хоч мав справу хіба зі всіма, що з'явилися в його сторіччі. Кажучи точніше, не дався змішатися з жодною, крім однієї — ідеологією гуманізму, яку очорнювано, висміювано і змішувано з болотом в двадцятому і кожному іншому столітті.

Для Лєца натовп був завше джерелом презирства, а окрема людина — шансом на тріумф розуму.

Лєц, котрий починав від студіювання Євангелія, зрілою людиною дивився на людство песимістично. Однак його в'їдлива іронія походить напряму від Джонатана Свіфта, а суворість моральних вказань можна визнати як свідоцтво оптимізму.

В його афоризмах крутяться карлики та тирани, боюни та людожери, але чи ж не сам він, Станіслав Єжи Лєц, написав: "Дуймо самі в наші вітрила!" І чи не прожив власне життя так, як прожив?