Не часто бувають поминки нашого поета, такі сильні своїм змістом, такі багаті незатертими вражіннями, як те свято, що пройшло минулої неділі в Оперному Teатpi у Львові. Свято розпочалося традиційним відспіванням Стеценкового "Заповіту" та промовою директора В. Радзикевича, яка, ніде правди діти — у відношенні до сучасної музики, і до самого характеру виконаного після "Кавказу" Шевченка-Людкевича, була надто лірична у своєму заложенні: змальовання містерії української ночі в творах Шевченка. Зате не можна було зробити кращого вибору твору під сучасний момент, як саме "Кавказу" С. Людкевича, тієї "симфонії-кантати", в якій композитор перетопив на музичну мову початкову, найбільш суттєву частину Шевченкової поеми.
Зрозуміти і перетопити на таку монументальну музичну мову геніяльну Шевченкову поему міг тільки той, хто до глибин своєї душі відчував гнітючий тягар незавидної долі свого народу, хто своє творче перо мачав у крові власного серця. "Кавказ" Людкевича є одним з насильніших доказів, яке далекосягле і глибоке значіння мав поет на розвиток нашого національного і культурно-мистецького добра. Без нього годі уявити собі Лисенка, цього найбільш всебічного музичного інтерпретатора Шевченкової поезії.
"Кавказ" Людкевича займає зовсім вийняткове місце не тільки у самій творчості Людкевича, але й у цілій українській музичній літературі. Цей твір має для нас таке значіння, як напр. для чехів симфонічний цикль "Моя батьківщина", чи торжественна опера"Лібуша" Ф. Сметани, що їх чеський нарід уважає "музичним євангелієм", заповіддю кращого майбутнього своєї нації. Твір Людкевича не новий, його початки сягають ще перших poкiв цього сторіччя. Чули ми його і пoодинокими частинами і навіть у повному виконанні; тa все слухаємо його як твір, що заєдно викликує могутнє вражіння великої сили і рідкої краси. Не хочу і нема змоги переводити тут точну аналізу музичної інтерпретації композитором поодиноких частин Шевченкової поеми. Та слід відмітити, що в цьому творі, немов в одному вогнищі сконцентровані усі багатобічні, найкращі прикмети творчости Людкевича.
З надзвичайною глибиною творчої інспірації зображує композитор ті яскраві і протилежні різниці виразу, що їх у такій кількості висуває сам словний текст. Візьмім під увагу тільки деякі з них, як напр. маєстатично-понурий вираз теми гір "хмарою повитих, засіяних горем, кровію политих", у відношенні до соняшно-ясної мельодики і гармоніки теми, "вoно знову оживає і сміється знову" у першій частині, якy автор назвав: "Прометея". Як гарно доповняють себе в другій частині, "Молитві", тони насичені "кривавим потом і сльозами" тонами надії і віри, що "встане правда, встане воля"! З якою непереможною, конгеніяльною силою виразу створена найсильніша, 3-тя частина цього твору "Хортам, гончим і псарям", те свого роду демонічне скерцо, яке сміло зачислити можна до вершин не тільки нашої української творчости, а й загально світової літератури! "Кавказ" Шевченка-Людкевича — це твір, у якому змальований увесь трагізм терпінь і змагань нашого народу. Але цей трагізм не вироджується тут у негативізм. Навпаки — у першій і другій частині перетворюється в оптимізм, але не той наївний, а той, що зроджується в муках і видержливості та після поражаючої своєю стихійною силою грози третьої частини лунає звуком переможних фанфар. І тому цей твір має для нас таке важливе, просто епохальне значіння, як твір надзвичайних мистецьких прикмет, як твір наскрізь глибокого українського характеру і духа, як невичерпне джерело тих життєдайних сил, що у важких хвилинах нашого націoнального положення гартують нашу волю і видержливість, зроджують надію на перемогу, на краще майбутнє.
Виконання цього твору в сьогоднішніх умовах треба назвати справжнім подвигом, якого pеалiзацію могло зродити тільки збірне зусилля, тільки такий оптимізм, який ляг і в творчу основу самого твору. Мені важко було б вичислити yсіх тих, які своєю, повною самовідречення, працею довели до такого успішного її висліду. Тут треба би мені назвати поіменно усіх, почавши від ініціяторів програми цього свита, до поодиноких членів хору та оркестри, які, перевантажені працею в театpi, не жалували часу і сил на виснажливий труд вистудіювати цей гігантичний твір. Тому то нe тільки слова найвищого признаня, а й почування глибокої дяки належаться усім тим, хто причинився до реалізації цього великого діла, в пеpшy чергу головному мистецькому керманичеві цієї імпозантної імпрези, знаменитому диригентові Льву Туркевичеві, що виведенню цього твору надав таке знамените мистецьке оформлення, як також його музичній армії, злученим хорам "Львівського Бояна", Оперного Театру й"Сурми" та всім тим, хто був помічним при розучуванні вокальних партій твору, далі оркестрі Оперного Театру, як також проводові У. Ц. К., дирекції Оперного Театру, правлінню Спілки праці українських музик, дирекції Інституту Народньої Творчости та всім тим, які в будь-який спосіб помагали в цьому ділі. А для співтворця поеми нашого національного ґенія Тараса Шевченка — Станислава Людкевича, найкращою нагородою є і буде те, що про його твір пишуть, а те, що його твір записує у глибині людських душ та почувань, витискаючи сльози зворушеня з очей слухачів та викликуючи почуття гордости у кожного свідомого українця.
[Краківські вісті]
15.04.1943