Тайтаке

​

Деякі простори існують на мапі, проте поза нею про них відомо вкрай мало. Декотрі локації існують лише в уяві, натомість так вдало виходять за її рамки, що видаються реальнішими за все найсправжніше. Деякі замішані з настільки суперечливої інформації, що годі уже зрозуміти, як вони існують та з чого живуть. Декотрі просто не можуть сидіти на місці, тому встають та ідуть.

Галичина давно вже подорожує країною й світом не лише при помочи місцевих мандрівників та заробітчан, а й у формі різних легенд, ідей, концептів, «горнят» і «карафок», «бамбетлів» і «канапок», міфів а запахів, ритуалів й смаків.

Вона все більше існує на словах та в словах, в чиїсь пам’яті, забутті та пригадуванні, ніж як реальний єдиний простір. Од того суть її теж можна зрозуміти й пізнати якраз через слова. Оскільки культура її дуже замішана на ритуалах, здебільшого релігійних та сімейних, але частіше хатньо-городних, то й слова ці нерідко сказані ритуально, ніби примовки.

Галицьке «тайтаке» – фраза на всі випадки життя. Локальне несвідоме, що звучить ніби назва якоїсь тайської забігайлівки, але ніц в ній аж такого екзотичного немає. Се той випадок, коли не треба розбивати фразу на слова і шукати сенсу в її одиницях. Тому правильно «тайтаке» вживати саме злито, як єдине ціле, мов священний союз галицьких дерев і галицького вапна.

Ця чудова фраза вмістила в себе всі важливі елементи галицької розмовної дійсности і може передати їх в залежности від інтонації чи й зовсім без неї. Або й не передати, як принциповий заєць із «задньої площадки» за проїзд.

Вам треба заповнити незручну паузу, оте саме «між», котре скріплює собою розмову, котре єднає непоєднувані частини. Котрим намагаються втримати співрозмовника, коли нема слів – прошу, тайтаке до ваших послуг. Вам потрібен рятівний місток, котрий спускають на воду, аби ви могли виборсатися – тайтаке тут-як-тут. Коли незручна ситуація – тайтаке. Картатий фінішний прапорець, котрий дає вам шанс вийти із бесіди – тайтаке. Натяк, котрим намагаються збутися співрозмовника, коли більше нема чого сказати чи більше нічого не хочеться чути. Тайтаке.

А ще тайтаке – це коли все проговорено, але відчуваються недомовки. Це коли ображаєшся, але не можеш сказати прямо. Це коли нудно, але й балакати більш неохота.

Це коли дуже кортить похвалитися, але так, бігом, не подаючи виду, ніби то не фест важливо.

Це коли треба применшити важливість промовленого.

Це коли хочеш уникнути відповіді на незручне запитання.

Це наче «кажишешось» і «заткнипельку» завели собі дитину.

Це коли застілля вичерпало себе, вже подали чайкавукапучіно, загорнули пляцки, випили на коня, за коня, під коня, за всіх кобил і лошат, двох поні, всю далеку родину коня і родичів гарбузових поіменно, але гості все одно ще чогось чекають, стоять в дверях у шубах і пальтах і не розходяться, мов золотоординці, хоча вже нема чого ні їсти, ні пити. Та й кому пити. Та то таке.

Тайтаке – це коли вже сказано більше, ніж треба, але всі ще чогось чекають, ніби приходу якого Годо.

Це заголовок до свіжих пльоток і прохання підтвердити підозри. Стратегія вести бесіду, видобувати інформацію та поширювати її, мовляв, ну, спитай ще щось раз, і я видам тобі все, як на Страшнім суді.

Тайтаке – це галицьке якосьтовонобуде. Це прохання пожаліти й підбадьорити. Іноді просто коан, котрий не потребує ніякої реакції, навіть ще одного тайтаке у відповідь.

Це чергова невизначеність. Галицька загадковість. Словесна ритуальність. Таємничість й байдужість. Сигнал. Гасло, універсальний код, аби розпізнавати своїх і могти їх здихатися.

Від цього тайтаківства Галичина така недомовлена й таємнича. Суцільний детектив. Од того така тяга до міфологізації всього довколишнього. Відчуття загадковости навіть там, де її нема. Пошук контекстів й підтекстів приїжджими, котрі не розуміють, що це просто специфічна метода артикуляції думок, а не якийсь натяк, підказка чи напускання пелени.

З тієї ж причини Галичина нездатна належним чином сформулювати свою думку. Донести її. Прояснити. Зайняти чітку позицію в діалозі, бо вона ніби й в нім, а ніби й поза процесом. Десь в черговому між. На своїй хвилі. В своїх проблемах та широтах, де простір повниться містом-кораблем, містом-портом, містом-ні-про-що, містом-інтровертом і т.ін. містами незримими. Прекрасна. Відірвана. В дорозі. В незакінченій розмові з собою.

Та таке во шось.