Теперішний виховний ідеал.
Професійне (а не фахове!) шкільництво — це продукт нових часів і нових ідей, бо виховний його ідеал і організація дозріли щойно на початку ХХ-го сторіччя. Його завданням задовольнити всебічно наявним потребам і вимогам народнього господарства з узглядненням можливої динаміки його розвитку.
У зв’язку з тим це шкільництво має виховати молодь для безпосередніх завдань сучасного cycпільного життя та підготовити її до активної корисної участі в колективній, але плянові праці всього організованого суспільства, праці, якої від цієї молоді вимагають сучасні глибокі переміни в житті народньої спільноти. Це шкільництво має дати молоді не тільки виховання професійної освіти, працездатности та особистої активности, але також зв’язати її тісно з економічними, соціяльними та професійними інтересами всього суспільства.
Метою професійного шкільництва — це бути промотором всебічного розвитку ремесла, промисловости, торгівлі, сільського господарства, коротко — воно має вишколити потрібні кадри для всіх галузей народного господарства, щоб тільки приспішити й поглибити наш національний розвиток. І тому вихованець професійної школи — це не має бути замкнений у межах своєї власної професії вузький спеціяліст, але технічно здатна, тобто духово самостійна, фізично розвинена, морально й суспільно корисна та повновартісна людина.
Як було за Польщі і за большевиків.
Кол. Польща, щоб не допустити до нашого національного розвитку, ставила непереборні труднощі в організації професійного шкільництва. Тому то за ввесь час її існування вдалося українцям, після важких заходів напередодні її упадку, здобути ледве одну-одиноку на цілу Польщу державну професійну школу: Хліборобський Ліцей у Чepниці. На терені міста Львова вдалося з трудом виклопотати дозвіл на зорганізування таких приватних наших шкіл: кооперативного ліцею, купецької й кравецької гімназій; двох званево-обов’язкових ремісничих (хлоп’яча й дівоча) шкіл, що навчили термінаторів та кравецької школи (Т-ва "Труд"). От і все. Про провінцію вже й не згадувати.
За большевицьких часів зорганізовано, щоправда, 10 державних технікумів з 3-ох річним навчанням, які за пляном відповідали трьом найвищим рокам повної середньої школи (10-ти річки). Ось вони: 1) кооперативний, 2) торговельний, 3) банковий, 4) плоовочевий, 5) залізнодорожний, 6) харчевої, 7) гірничої (паливної), 8) легкої промисловості, 9) комунального будівництва, 10) зоотехнікум. Але ж у цих технікумах на 3.220 дітей, відсоток української молоді був зникаючий, хоч навчання відбувалося в українській мові.
А як за німецької влади.
Щойно з приходом німецької влади професійне шкільництво набрало розмаху й то в несприятливих воєнних часах, так, що сьогодні навіть людина, яка працює в шкільництві, не завсіди визнається якслід в його родах і типах. Що ж тоді говорити про ляїка!
Не будемо говорити про дepжавні українські професійні школи в Генеральному Губернаторстві або в галицькій області. Це завело б нас задалеко і на це не вистарчила б газетна стаття. Але згадаємо тут тільки про професійні школи на терені міста Львова, а вже самий перегляд дасть спромогу зорієнтуватися читачеві про характер цих шкіл взагалі. В це тим більше, що лише декілька шкіл поза Львовом буде різнитися своїм характером від львівських, а всі інші будуть цих всіх типів і родів.
Розбудова професійного шкільництва.
Всі професійні школи у Львові поділяються на три основні ступені: 1) вищого, 2) середнього, 3) нижчого ступеня. Всі вони є надбудовою 7-ми клясів вселюдної школи або відповідної кляси загальноосвітньої школи (гімназії). Після закінчення школи учень переходить або до а) 2-річної званевообов'язкової школи, напр. сільсько-господарської нижчого ступеня, або до б) 3-річної званевої школи середнього ступеня, напр. хлоп'ячої чи дівочої ремісничої школи.
Після закінчення першої 2-річної сільсько-госп. школи нижчого стyпeня переходить учень до 1-річної сільсько-господарської школи середнього ступеня, яка дає право стати завідувачем середнього господарства, або вступити на науку до фахової 2-річної с.-г. школи вищого ступеня (в Черниці), яка вже дає змогу учневі стати завідувачем більшого господарства, волосним чи повітовим аґрономом, або після закінчення педагогічного курсу вчителем с. г. школи, або вступити на аґрономічні студії на високій школі.
Знову після закінчення другої, тобто 3-річної ремісничої школи, учень одержує право на самостійне виконування своєї професії на державній службі, або відкриває своє власне підприємство. Якщо учень бажає продовжувати своє навчання, то вступає до дворічної фахової школи вищого ступеня. Він одержує після її закінчення диплом техніка, хеміка і т. п. на самостійну державну або приватну працю, або, якщо бажає спеціалізуватися, вступає на одну з високих шкіл. Отже повне навчання аж до вступу на високу школу триває 12 років (7+2+1=10+2) або (7+3=10+2) подібно, як у загальноосвітній школі (гімназії), де навчання триває також 12 років (4+8).
Різниця поміж гімназією а професійною школою така, що гімназія, після її закінчення, не дає ніякого права на виконування якогонебудь професійного звання, зате кожна професійна школа дає це право і то аж двократно: перший раз, у меншому маштабі, після закінчення професійної школи середнього ступеня, якої роки навчання рівняються зaкінченню 6-ти кляс гімназії, другий раз, у ширшому маштабі, після закінчення 2-річної фахової школи вищого ступеня, якої закінчення рівняється рокам 8-ми кляс навчання в гімназії. Крім того закінчення фахової школи кожного типу дає вступ на студії в високих школах, до яких учні фахово краще підготовані, в гімназії. Німецька влада піддержує передусім професійне шкільництво, залишаючи на дальшому пляні загально-освітнє навчання (гімназії), бо загальна опінія вважає гімназію малощо не залишкою сереньовіччя, хоч закінчення 6-тої кляси гімназії дає право вступу до 2-річних фахових шкіл усіх типів.
(Докінчення буде)
[Краківські вісті, 12.04.1943]
(Докінчення)
Підчеркуючи значіння професійного шкільництва, розглянемо тепер всі типи професійних шкіл, що находяться в місті Львові.
А. ПРОМИСЛОВІ І ТОРГОВЕЛЬНІ ШКОЛИ.
І. Державні фахові школи вищого ступеня.
Цих зорганізованих шкіл у Львові маємо шість. Вони ось які:
1. Державна Технічна Фахова Школа — вул. Зиґмунтівська 17. Вона має 5 відділів: а) машино-будівельний, б) електротехнічний, в) підземного будівництва, г) землемірний, д) залізно-дорожний.
2. Держ. Коедукаційна Хемічна Фахова Школа — вул. Зиґмунтівська 17. Ця школа має відділи: а) аґрохемічний, б) текстильно-фарбярський, в) технологічно-ропний.
3. Держ. Коедукаційна Мистецько-промислова Школа — вул. Снопківська 47. Відділів 4; а) декоративно-малярський, б) скульптури, в) графіки, г) текстильний, д) мистецької фотографії, е) внутрішнього устаткування (два останні відділи спільні з польськими).
4. Держ. Коедукаційна Торговельна Фахова Школа — вул. Угорська (Куркова) 14 з трьома відділами: а) загально-торговим, б) банковим, в) кооперативним.
5. Держ. Жіноча Фахова Школа Суспільної Опіки — вул. Личаківська (Остштрассе) 37.
6. Держ. Фахова Школа Жіночих Звань — вул. Миколая, 16.
7. Держ. Медична Фахова Жіноча Школа — вул. Піярів з 3-ма відділами: а) гігієністок; б) піклувальниць хворих; в) повитух (школа в стадії організації).
ІІ. Державні званеві школи середнього ступеня:
Таких у Львові зорганізованих шкіл маємо вісім:
1. Держ. Коедукаційна Музична Школа — вул. Одеонштр. (Шашкевича) 5. Школа має 4 відділи: а) фортепіяновий, б) орхестральний, в) вокально-оперний, г) диригентський враз з теорією музики й гармонії.
2. Держ. Гарбарська Школа — вул. Вінерштр. (Городецька) 5, з 3 відділами: а) гарбарським, б) шкіряно-взуттєвим, в) римарсько-сідлярським.
3. Держ. Хлоп'яча Реміснича Школа — Шумлянських (Штернштр.) 16. Відділів 4: а) шлюсарсько-механічний, б) електротехнічний, в) оптичний, г) годинникарський.
4. Держ. Дівоча Реміснича Школа — вул. Миколая 16 (покищо з 1-им відділом кравецько-швальним).
5. Державна Школа Домашнього Господарства для дівчат — Розенштр. (Длуґоша) 1.
6. Держ. Школа Вихованиць дитячих садків — Розeнштp. 11.
7. Держ. Коедукаційна Торговельна Школа — вул. Угорська (Куркова) 14. з відділами: а) торговців-продавців, б) торговців-бюровців.
8. Держ. Зуботехнічна Коедукаційна Школа — вул. Академічна 24.
ІІІ. Прилюдні званево-обов'язкові промислові школи нижчого ступеня.
1. Званево-обов'язкова Хлоп'яча Промислова Школа — вул. Вінерштр. (Городецька) 5. з групами: а) метальовців, б) поліграфів, в) годинникарів, г) залізничників, д) трамваярів, е) групи одягово-взуттєвої, є) харчево-смакової ітд.
2. Званево-обов'язкова Дівоча Промислова Школа — вул. Миколая 16.
3. Званево-обов’язкова Коедукаційна Купецька Школа — вул. Угорська 14.
Дві перші школи відбувають навчання без відриву від виробництва у майстернях і випускають професіоналістів на челядників і майстрів; третя на торговців.
Б. ХЛІБОРОБСЬКІ ШКОЛИ.
І. Державні сільсько-господарські школи вищого ступеня.
1. Держ. Хлоп'яча Школа городничої культури (Ґартейбаушулє) — Зомерштр. (Замарстинівська) 167 з одним відділом городництва.
ІІ. Державні сільсько-господарські школи середнього ступеня.
1. Держ. Хлоп'яча Городнича Школа (Ґертнершулє) — вул. Замарстинівська 167.
2. Держ. Хлоп'яча Молочарська Школа — вул. Ґловацького 19.
3. Держ. Хлоп'яча Садівнича Школа — в Скнилові (організується).
III. Прилюдні сільсько-господарські обов'язково-званеві школи нижчого ступеня:
1. Брюховичі, 2. Малехів, 3. Рудно, 4. Винники, 5. Укр. відділ в Жиравці, при польській с.г. школі в Сихові, 6. Скнилів (в стадії організації). Як бачимо то українських промислових й торгових шкіл міста Львова маємо 17, які охоплюють молодь обох полів цифрою 3.373 дітей з 148 клясами (відділами) і 287 учителями, знову ж хліборобcьких шкіл маємо сім, які охоплюють молодь цифрою 1445 дітей з 40 клясами і 37 учителями, так, що разом усіх українських професійних шкіл під цю пору у Львові є 24, з 4818 молоді, з 188 клясами і 324 учительськими силами.
Коли ж до цього додамо 33 українські вселюдні школи з 6824 дітьми, з 177 клясами та 127 учителями, а далі дві (2) спеціяльні українські школи (глухонімих і сліпих) з 64 дітьми і 11 клясами та 5 учителями, а крім того дві українські державі гімназії з 1.033 дітьми 19 відділами та 30 учителями і вкінці одну українську державну учительську семінарію з 260 дітьми, 5 відділами і 14 учителями враз із захоронкарською семінарією з одною клясою і 30 дітьми, — то загальне число усіх українських шкіл всіх типів і родів є: — 63 школи, 13.029 молоді, 401 кляс (відділів) та 500 учителів.
При цьому треба завважити, що крім дітвори вселюдних українських шкіл, всі інші наші школи охоплюють молодь не тільки самого Львова і території Галицької области, але й поза ними.
Порівнюючи українське шкільництво з польським, впадає в очі замітна перевага дітей, відділів (кляс) і учителів у польських школах над українськими. Є це наслідком цього, що польська cycпільність звернула пильну увагу на підбудову для професійних шкіл, тобто на семиклясову вселюдну школу. Тимчасом у нас надалі залишилися головно одно- і дво-клясові народні школи. Тому крайня порa звернути в нас увагу на 7-клясову вселюдну школу. А повинні це зробити в першу чергу тямущі учителі й шкільні референти УДК так, щоб діти не просиджували по 6 років у школі, закінчували її з другою, або в найкращому випадку сетвертою народньою клясою. Вони повинні так зорганізувати у себе шкільне навчання, щоб діти за всяку ціну закінчили 7 кляс вселюдної школи і могли продовжувати своє навчання у професійних школах.
Усі ці школи адміністраційно підлягають Львівському Міському Шкільному Урядові (Штадтшульамтові при вул. Гіршштр. (Фредри) ч. 8 через окремих шкільних інспекторів.
[Краківські вісті, 13.04.1943]
13.04.1943