Тимофій Гаврилів

Трумен Капоте. Інші голоси, інші кімнати. Переклад з англійської Єлени Даскал. – Харків: Vivat, 2017. – 224 с.

 

 

Капоте увірвався в літературу блискавично. У рік, коли зʼявилися «Інші голоси, інші кімнати», письменнику виповнилося двадцять чотири роки. Вік – не дивина в письменстві. Коли вийшов «Диявол у тілі», його автору, французу Раймонові Радіґе було двадцять, а Артюр Рембо в такий вік уже завершив карʼєру поета.

 

Дивно читати назву збірки «Останні вірші», якщо автору лише вісімнадцять. Втім, після «Останніх віршів» був ще «Сезон у пеклі». Чи варто вважати Рембо «зрадником» мистецтва? Можливо, він просто сказав усе, що хотів, міг, мав? Чи врівноважать написані ним вірші ту іншу шальку терезів, яку тягнутиме донизу продана екс-поетом зброя? На схилку віку поезія Рембо, якому всього-на-всього тридцять пʼять, прибрала іншої подоби – мандрів географічним простором. Мандри – інша форма поезії, її різновид. Який так само спалює. Cпалює не менше, ніж запалює. Зрештою, хіба не вбиває слово? Спершу летять кулі слів, за ними – свинцеві.

 

З прозою все, звісно, дещо інакше, ніж з поезією. З великою прозою суттєво інакше. Вона передбачає особливе відчуття часу. Прозаїк – той, хто володіє ним, вміє його видовжувати і стискати, розріджувати і загущувати. Вірш існує поза часом і простором, не поза історією, хоча є в найкращому разі історією почуттів автора, його внутрішнього світу, тоді як проза щойно започатковує час і простір; вона наче перетворює крапку вірша у чотиривимірний світ. Перше речення роману – містерія народження часопростору. Авжеж, можемо згадати Целяна, в якого вірші – шифрограми подій, закодована історія, приватна і світова. Від збірки до збірки Целян шифрує її рафінованіше й рафінованіше, називаючи кристалами подиху. Навчений «Фугою смерті», поет пильнує, щоб не було ахілесової пʼяти. Його пізня поезія не має вразливих місць – вразливим залишився її творець.

 

Капоте належить до ранніх, він почав писати у вісім років, «ні з того, ні з сього»: «До сімнадцяти я був сформованим письменником». В сімнадцять Капоте працює в «Нью-Йоркері». Творчість Капоте почалася, як він сам зізнавався, з довгих дослівних звітів про підслухані розмови. Митець мов сорока: краде у життя цікаве, яскраве, блискуче і видає його за своє. Пробує зробити щось, як дитина з подарованих кубиків. Втім, такий автор, як Капоте, майже повністю усуває з художнього простору авторське «я»: найвіртуозніше це зроблено в новелі «З холодним серцем». Автор мовби розчиняється і зникає; слова творять текст, що наче самотужки розповідає історію. Велика проза неодмінно розповідає її, навіть якщо це коротке оповідання. Навіть коли автор – аванґардист й експериментатор, яким Трумен Капоте не був. Перший роман Капоте, що приніс йому славу, ще найекспериментальніший. Письменник бавиться з можливостями готичної прози, однак найближчі «Інші голоси, інші кімнати» таки до європейського модернізму першої третини двадцятого сторіччя. В цьому творі Капоте – його запізніле відлуння. Це не означає, що одне внеможливлює інше. «Інші голоси, інші кімнати» перегукуються з «Кульбабовим вином» Рея Бредбері. Всі твори про подібний вік і з подібною оптикою перегукуються між собою.

 

Проза ця намацувальна. Вона апробовує сюжети, придивляється до характерів, як приміряють ґардероб, пробує говорити у пошуках того неповторного і ні з чим несплутного бриніння, яке робить тебе тобою. Художник – той, хто спромігся на власний голос. Це – його уродини, день появи митця. Більшість талантів відходять, так і не народившись.

 

В «Інших голосах, інших кімнатах» віддзеркалилася ситуація самого Капоте, з цього погляду роман можна вважати автобіографічним. Потому як розійшлися батьки, Трумена усиновив кубинський бізнесмен. Від заможного вітчима хлопчина отримав іспаномовне прізвище, ставши Труменом Ґарсією Капоте. Виростав у родичів в провінційному містечку. Провінційність – фірмовий знак багатьох творів письменника, проте не їхнього стилю. Освіту Капоте здобував у школах Нью-Йорка і коннектикутського Ґрінвіча.

 

Герой роману «Інші голоси, інші кімнати» – тринадцятирічний підліток Джоел. Втративши матір і живучи якийсь час у тітки, одного дня він отримує лист від батька, якого ніколи не бачив і навіть не має уявлення, який у того почерк. Джоел вирушає в зазначений у листі маєток – у світ, в якому ще ніколи не був, залишаючи позаду звичний. Твір працює на розривах, адже це й вік, у який рветься нитка дитинства і починається юність. У протагоніста вона збіглася з переїздом, новим досвідом, незвичними пережиттями і неабиякими відкриттями.

 

Капоте вривається у світ читача неймовірною зрілістю поетичних конструкцій та соковитою образністю, але поступово поетика розтринькується. Бракне дихання витримати її до кінця, до останніх частин і речень. «Інші голоси, інші кімнати» захрясли на півдорозі між автобіографією і фікцією. І, радше за все, це стало б недоліком, якби автор не зумів обернути особливості матерії на переваги оповіді. З вразливих місць Капоте зробив концепцію, так народилися незавершені епізоди; жодне життя, жодна фігура, жодний характер до решти не виписаний, вони лише мовби принагідно зашкіцовані, тоді як характер протагоніста і не може бути виписаним: Джоел щойно формується. «Декотрі життя – не більше, ніж низка незакінчених епізодів». Voilà.

 

Капоте варто віддати належне – його любов до художнього письма та чуйність до персонажів, позитивних і неґативних, центральних і марґінальних, чорних і білих, роблять написане ним переконливим. «Інші голоси, інші кімнати» – книжка без кінця, текст з відкритою опцією, так само, як не має кінця шлях, яким вирушає протагоніст: його життя щойно по-справжньому починається.

 

Хоча візиткою Трумена Капоте вважають «Сніданок у Тіффані», який прекрасно надається для кінематографічного опрацювання і радіочитань, вершиною творчості письменника став твір In Cold Blood (в перекладі українською – «З холодним серцем»), історія двох психопатів, що вирізали в Канзасі фермерську сімʼю. Сюжет твору на девʼятдесят девʼять відсотків ґрунтується на дійсності, Капоте шість років їздив Канзасом, збираючи матеріал – відвідуючи місця подій, опитуючи свідків й убивць. Один відсоток письменник приберіг на композицію.

 

На думку критики, після «Холодного серця» Капоте не створив нічого вартісного – принаймні, нічого такого, що перевершило б цей шедевр. Капоте – дуже близький до життя, надто міцно привʼязувала його пуповина до матінки-землі, до буденних речей, до світу навколо нього. Саме тому документалістика посідає в його доробку таке помітне місце.

 

 

Гомосексуаліст, алкоголік і наркоман, який у віці пʼятдесяти девʼяти років помер від цирозу печінки, Трумен Капоте, можливо, не так вплинув на американську літературу, як став її невідʼємним представником – митцем, прізвище якого неодмінно спаде на гадку, якщо доведеться спонтанно назвати з десяток американських прозаїків двадцятого сторіччя. Він – один із них. Капоте – референційна фігура, до того ж не лише для Гарпер Лі, з якою його поєднувало походження, з тих періоду і широт, про які йдеться в «Інших голосах, інших кімнатах». З тих, що дають підстави зараховувати Трумена Капоте до представників «південної школи» в американській літературі – туди, де й Фолкнер.

 

Українська капотіана не така вже й убога. Детективна новела «З холодним серцем» побачила світ тисяча девʼятсот сімдесятого року у перекладі Володимира Митрофанова і була перевидана сімдесят сьомого разом з оповіданнями «Лугової арфи» і романом «Сніданок у Тіффані», всі твори в перекладі того ж Митрофанова. Втретє українською бестселер «З холодним серцем» вийшов вісімдесят пʼятого в збірнику повістей та оповідань американських письменників під спільною вивіскою «Постріли в ресторані Сірано», запозиченою в Реймонда Чандлера. «Сніданок у Тіффані» перевидано дві тисячі шістнадцятого в новому перекладі Тараса Бойка. В «Американській новелі», опублікованій сімдесят восьмого, Капоте представлений оповіданням «Діти в день народження», невеличким майстер-класом оповідної прози в перекладі Мара Пінчевського. Капоте демонструє, як можна розповісти так, щоб найпростіше зазвучало небанально. Письменник володів цим рідкісним даром, умінням розповісти, і хоча користався ним не так часто, зате щоразу вдало – навіть тоді, коли не здобував публічного успіху.

03.04.2018