Безнастанно йде у нас допит за етноґрафічною картою. На всїляких зборах, по часописях розлягають ся голоси на той темат, ба й устно доводилось менї і у нас і за кордоном чути про пекучу потребу такої карти.
Найбільше потрібна она тому, щоби зміцнити національну свідомість, впевнившись, які реальні завдатки до розвою має Русь-Україна. Безперечно инакше дивить ся в будучність Серб лужицкій, котрого племя живе на просторони кільканацятьох квадратових миль, і то посеред Нїмцїв, — а знов инакше Українець, коли єго нарід займає величезні простори від Карпат до Кавказу, з природи богаті, плідні, живучи поруч з народами або рівної або низшої культури.
Не все разом за величиною занятого простору, за міліонами, до яких доходить якійсь нарід, йде зараз і рівнозначна політична або культурна сила. Земля Данцїв на половину менша від простору Галичини, — числять они всего два міліони, коли нас аж 20, 25 чи як там хто хоче міліонів, але анї політичне анї культурне значінє обох народів не дасть ся нинї порівнувати. Тілько-ж можна на певно, з математичною докладностью сказати, що Данцї не будуть грати уже великої ролї, бо нема природних завдатків до их розвою, коли ще по Українцях можна всего сподїватись, — матеріял то великій і здатний на всїлякі комбінації, на розвій природний дуже значний. Людей більше, трохи лекших, пригіднїйших условин, а витворить ся з нас — так ми надїємось, ба й мусимо бути певними того — важке звено в Европі.
Та поки-що нема в нас точно означеного имени, нема назви постійної. Скажіть, де хочете, за границею, що ви "рускій", "Русин", — всї возьмуть вас за "русского", за Великоросса і богато треба клопоту аби і найбільше интеліґентним людям річ вияснити. Ще як сказати в Россії, що ви Малоросс, то знайдесь споро людей відчуваючих, що десь там на полудни Россії є якісь оріґінальні "хахли", але сохрань Господи назватись Галичанинови "Малороссом", бо надивлять ся на тебе як на неука нетямучого, котрий не знать що видумує. Одна, впрочім дуже интеліґентна дама з Таганрога над Азовским морем повірила менї по довгих короводах, що я "Малоросс", і то повірила більше на слово, як з пересвідченя, але прийшла в страшне здивованє, коли я заявив, що і єї уважаю за "Малоросску"', бо населенє коло Таганрога чисто малоруске. О тім, що коло Таганрога Малоросси, она не знала і прямо заявила: які там Малоросси? та-ж то Новороссія! Она, як і більшість интеліґенції по всїй Россії думають, що Малоросія, а ще лїпше сказати "Хохляндія" — в Полтавщинї, ледви ще трохи в ґуберніях чернигівскій і кіївскій. Навіть межи свідомими Українцями в Россії доводилось менї в розмовах з ними про сю річ стрічати таких, що мають в тім зглядї неясні і запутані погляди.
Отже погляди про те: хто Українцї-Малоросси? як далеко они сягають? — мало ще звістні ширшим кругам, а знанє того потрібне доконче, отже потрібна і карта докладна.
Біда лише з тим, що тою справою мало займали ся, мало матеріялів печатних, і нїяка карта зроблена з нинїшними датами не може претендувати на повну докладність і певність. Трудність збільшує ся дуже часто через се, що ми офіціяльно в Россії не признана нація і при вичисленю Малоросси підпадають в рубрику "русскіе", а також не має ще мало-рускій нарід меж постійних, — усе він розширюєсь, безупинно йде мало-руска кольонізація з компактного рейону україньских земель.
Про Америку нема що говорити, — там наші може зникають серед инших народностей і нїгде, навіть в Шенандорі, не займають третини числа всїх мешканцїв, але маю на думцї головно Кавказ і дальше полуднево-всхідну Россію, Сибір з амурским краєм, куда що-річно богато виселюєсь Малороссів. Хоч як би нові були матеріяли, яких уживаєсь до карт, все не дадуть они вірного образу, а тут ще найчастїйше брак деяких жерел. Случайно можна напасти на якусь звістку. То читаєш у "Вѣстнику Европи", що в Кокчетаві в кирґизскім степу значна кольонія Малороссів, то знов Ковалевскій переїзжаючи з Кальчика через кавказскій хребет, відкрив серед гір несподївано мало-руске село, про котре нїхто не знав. Фільософ россійскій Лесевич оповідав менї, що на ріцї Ингодї, допливі Амуру, заснувалась в Забайкалскім краю нова Малороссія з населенєм чисто мало-руским, — звістна річ і те, що правительство россійске Малороссами кольонізує тепер Уссурійскій край. Все то доривочні звістки, — жерел певних і точних нема, бо нїхто не слїдить, нї не займаєсь тим.
Картоґрафічний матеріял дуже скупий. Карта Михальчука в "Трудах" Чубиньского знана, побіжна, в грубих чертах. Єсть ще карта етноґрафічна Россії европейскої Риттиха, котру Петерман переробив також в своїх "Mittheilungen". В сїй картї визискано дуже совістно всякі можливі жерела, між инчим що-до Бессарабії, ґуберній седлецкої, люблиньскої, також великої части "юго-западнаго края" пійшов Риттих за жерелами поданими Чубиньским, деякі ґубернії подані після дуже докладних даних майже до кождого села з мало-руским а взглядно велико-руским населенєм. Нема у Риттиха частини Бессарабії, котра в часї, коли карта єго виходила [в 1875 роцї] належала до Румунії, неясні або невірні у него означеня в ґуберніях таврійскій, земли войска кубаньского, деякі части астраханьскої ґубернії, і т. д.
Не маючи особисто спроможности робити дослїди в поодиноких краях, мусїв я провірити: о скілько вірні дати в картї Риттиха до поодиноких країв, непевні або невірні части поправити, позбирати на скілько можна нові дані, а декуда розпитувати знакомих [н. пр. из Таврії] або і переписувати ся з деякими статистиками що-до місць непевних. Новими вийшли в ново виготовленій картї Кубаньска і Терекска область на північнім Кавказї, етноґрафічні відносини на Ергенях в Астраханьскій ґубернії, Таврійска ґубернія і північний берег долїшного Днїпра, частина ново прилученої Бессарабії, устє Дунаю в Добруджі, увзглядненє деяких мазурских кольоній у всхідній Галичинї, взагалї значні зміни в проведеню етноґрафії сеї части, по трохи зміна границї межи Ясьолдою а Нарвою, і пр.
З місцевостей увзгляднювано головно ті, що етноґрафічно цїкаві; також не занедбувано историчних і в иншім взглядї важних місцевостей. Назв треба було нераз підбирати більше народних-неофіціяльних. Часом треба було змінити дїйстну нинїшну назву на задавнену. І так: ріка Кальчик, доплив Кальмідеа, названий Калкою, бо Калку всї знають из погрому татарского а про степову річку Кальчик нїкому не цїкаво. Градижск зовуть Городище, Новоград волиньскій — Звягель; Микитин Перевіз з Запорожских часів переименовано офіціяльно в Никополь, і т. и. Але нераз треба було ще задержати офіціяльну назву супротив народної. Геленджик над Чорним морем в Чорноморскім окрузї перекрутили Малоросси в Зеленчук, але нїхто на картї Зеленчука не дошукавсь би.
Що-до ентноґрафічних відносин, постійности их, дасть ся малоруска земля або лїпше сказати: земля, де Малорусси живуть або куди розселюють ся, подїлити на кілька частей:
1. Землї з давен-давна малорускі: Майже вся австрійска Русь, часть малоруска в привисляньских ґуберніях, Волинь, Поділє, північна часть Бесарабії [хотиньскій повіт], Чернигівщина, части ґуберній гродненьскої і миньскої, Полтавщина, Кіївщина. Тут населенє постійне, великих змін етноґрафічних бути не може. Правда, на Волини поосїдали на паньских добрах Нїмцї, по-трохи Чехи, але то загального характеру дуже не зміняє. Що-до тих країв, — то всїлякі карти годять ся і різниць межи поодинокими, бодай значних, бути не може. Правда, що може бути різниця в поглядах, де н. пр. брати границю межи Мало- і Білорусами — чи на ріцї Припети, чи на граници волиньскої і миньскої ґубернії? чи причислювати населенє мглиньского і суражского повіта, чернигівскої ґубернії до Малорусів, чи нї? що робити з многими уніятами в околици Пряшева в Угорщинї: чи уважати их Словаками, чи Русинами? У нас навіть домагають ся, щоби Мазурів-уніятів коло Ярославля, Ряшева зачисляти до Русинів і визначувати на картї, — лїпше-ж буде зрезиґнувати з их рускости і звернути увагу на численних латинників-Русинів у всхідній Галичинї, котрих найчастїйше Поляками уважають. Все то будуть зміни в поглядах, а не в населеню.
В першій групі впадає в очи велике число Жидів і значний взглядно процент Поляків.
2. Землї населені за пізнїйших польских часів і в початках россійского панованя: Слобідска Україна, Катеринославщина, Херсонщина, земля Доньского войска [о скілько она малоруска], Чорноморє, деякі Саратовскі та Астраханьскі оселї і полуднева Бесарабія.
Тут Жидів нема або мало, велика примішка всїляких народів, головно Великороссів на всходї, Румунів на заходї. Богато нїмецких кольоній, болгарских і др. В тій ґрупі стрічають ся також найчистїйші малорускі країни, а то: Чергоморє і міускій округ Доньскої области.
3. Недавно заселені або й нинї ще кольонізовані области на Кавказї, в Таврії, у всхідно-полудневій Россії, на Сибіри, в Амурскім краю, в Туркестанї.
Важною подїєю єсть еміґрація Черкесів і Абхазів з Кавказу, Татар кримских з Криму, Ногайцїв з північної части Таврійскої ґубернії [з ногайского степу].
Взагалї треба нам звернути увагу на широку нинїшну кольонізацію, реєструвати пильно факти і доповнювати, що знаємо в тім взглядї. Можна лише зазначити, що Українцї зискують безнастанно на просторі, з виїмкою може границї мазурскої, де елємент наш подає ся. На всходї закладають ся безупинно кольонії, супротив котрих такі оселї, як Керестур, Куцура в полудневій Угорщинї, зовсїм незначущі.
[Дѣло, 18.03.1893]
18.03.1893