Україна і Славяни.

Кілька історичних пригадок на часї

Львів, 11. марта 1918.

Першу війну, яку нова, републиканська, ultra-соціялїстична Росія видала після заключеня перемиря з дотеперішними своїми ворогами, видала вона Українї.

Перші воєнні демонстрації, які потрясли недавно цїлою відновленою, ембріонїстичною ще Польщею, були демонстрації, звернені проти відродженої Української Держави (на виповідженє війни — по приміру Росії — в Польщі руки за короткі поки що).

Перша обида, яка зустрінула Українську Народну Републику за границею в особі офіціяльного її представника, була обида з уст представника чеського народу у віденськім парляментї.

Так "привитали" воскресенє держави українського народу після більш чим півтисячилїтного неістнованя її "братя" Славяни, найвизначнїйші представники їх на сходї, півночи і заходї — Москалї, Поляки, Чехи!..

Чи треба згадувати ще про "симпатії" до нас решти Славян (крім одних Болгарів!), всї надїї яких були звязані з царською Росією й для яких упадок царської імперії і визволенє України чи не рівнозначні (в їх розуміню!) з національною катастрофою?

Та таке відношенє "братів" Славян до України в нинїшній історичній хвилї для нас, — нїяка несподїванка. Навпаки! Для нас, що знаємо історію відношеня сього за цїлий період історичного істнованя українського народу, несподїванкою було би як paз щось противне.

Пригадаймо кілька історичних фактів.

Отже передовсїм факт найважнїйший: поваленє старої української держави — се-ж дїло коханих наших західних славянських "братів" — Поляків, тих самих Поляків, які нинї на дїло се покликують ся вже як на свої "історичні права" до українських земель. Роки 1340, 1385, 1569 — се головні етапи руйнованя могучої колись держави Володимира, Романа і Данила, се етапи поневолюваня українського народу одним із "братів" Славян — Поляком. Історія сего поневоленя загально відома, а так само боротьба українського народу за своє визволенє з під панованя Польщі зараз від першої хвилї упадку української держави.

І в половинї XVII ст. українському народови вдало ся було відбудувати частинно свою державність. Переяславський акт, се акт самоохорони власне нової української держави Б. Хмельницького, акт, опертий в значній мірі на почутю кровного спорідненя східної славянської держави української зі східно-славянською державою московською. Чи треба одначе пригадувати дальшу історію України після 1654 р.? Плянове й безпощадне руйнованє нової української державности московськими царями в XVII ст., нещасна битва під Полтавою 1709 р., остаточне знищенє останків української автономії в XVIII ст., а вкінцї проклятої памяти царський указ із 1876 р. (про анти-українські орґії 1914—1915 рр. не згадуючи вже) — отсе знова етапи мартирольоґії України з руки славянської Москви — Росії, сеї ноторичної протекторки, сеї ревної опікунки західного і південного славянства. І нинїшні орґії московських большевицьких банд на Українї, зі зруйнованєм Київа як апоґея їх, — се гідне продовженє традиційної московської полїтики супроти українського народу, від зруйнованя того ж Київа Андрієм Боголюбським у XII ст. починаючи.

Таке було відношенє до України на протязї історії найблизших її славянських сусїдїв — Поляків і Москалїв, відношенє відоме загально — і розводити ся про сю справу ширше нема потреби.

Менш візьме зате відношенє до України решти славянства — в першій мірі західного і південного славянства.

Перший раз політично виявило воно своє відношенє до української справи в 1848—49 р. а конституційній комісії австрійської конституанти, де на порядку дня стояла справа перестрою Австрії. З української сторони було поставлене, як відомо, внесенє на подїл Галичини. Якже поставили ся до змаганя українського народу до національно-територіяльної автономії в Австрії наші західні і південні брати Славян — в першій мірі тодїшні герольди слявянства Чехи? Найкращою відповідю на отсе питанє буде, коли й пригaдаємо чеський проєкт подїлу Австрії на національно-історичні ґрупи країв. Oтжe тодїшний провідник Чехів Палицкий вносив подїлити Австрію на такі ґрупи країв: 1) нїмецько-австрійські кpaї; 2) чеські кpaї; 3) польські краї; 4) ілїрійські краї; 5) італїйські краї; а дальше 6) південно-славянські краї; 7) мадярські краї; 8) волоські краї. Ad 3) (польські краї) Паляцкий зачисляє: Галичину, Креків, Буковину й Прикарпатстку Угорську Русь! Також проєкт другого чеського представника в конституційній комісії, Ріґера, не допускав утвореня української національно-територіяльної одиницї в рамах Aвcтpiї. Коли ж українське внесенє на подїл Галичини прийшло вкінцї в комісії під голосованє, то за подїлом Галичини на 28 присутніх членів комісії — крім внескодавця еп. Яхимовича — голосували тільки 2 Німцї, — проти подїлу 23 членів, у тім числї всї Славяни з виїмком згаданих висше Паляцкого і Ріґера, які в рішаючій хвилї "vorsichtiger Weisе" — як зазначено у протоколї — відтягнули ся від голосованя.

Свoє неґативне відношенє до визвольних змагань українського народу західні Славяни (головно Чехи) виявляли також весь час опісля — аж до нинїшного дня, чи то йдуча проти Українцїв рука в руку з Поляками в австрійськім парляментї і правительстві, чи то патронуючи нашим москвофільським ренеґатам, чи вкінцї орґанїзуючи чесько-славянські баталїони для боротьби з українським визвольним рухом на закордонній Українї підчас теперішної вже революції в Росії.

Таке відношенє славянства до України.

Довгий час серед українського громадянства панувала лєгенда, що ворожо до України відносить ся властиво тільки славянська реакція, що коли б не царське чиновництво та польські "ксьондзи й Єзуїти", то не було б більших приятелїв України як демократична Польща і демократична Росія — лєґенда, якій, як відомо, оперти ся не був у силї навіть Шевченко. Невірність леґенди сеї виказував ad oculos уже Драгоманів у своїй відомій працї п. з. "Историческая Польща і великорусская демократія". Та красше, чим усякі наукові і публїцистичні практики лєґенду сю опрокинули власне факти останнїх днїв, факти, які аж надто проречисто говорять одно: що однакові приятелї України — Бобрінські і Лєнїни, Потоцькі і Дашинські, Крамаржі і Совкупи...

Вкінци одно ще:

Які причини такого відношеня славянства до України? Подрібна відповідь на отсе питанє вимагала би окремої статї. Тут зазначимо тільки найголовнїйше: отже передовсїм аґресивний польсько-московський імперіялїзм, а дальше — звязанє з імперіялїстичною Росією своєї долї і недолї західним і південним Славянством.

І чи-ж дивне, що-до визволеня України сього смертельного удару у саме серце імперіялїзму польського і московського — Москва і Польща поставили ся так, як поставили ся, і чиж дивне, що конвульсійним судорогам зраненого згаданого імперіялїзму секундують також західно- і південно славянські холопи його?

Inde іrа.

[Дїло]