Відповідь М. Павлика П. Кулешу.
Високоповажний Добродію!
Позаяк мені приходиться відповідати Baм в оцім нрі "Народа," що буде розісланий яким 600 нових людей, на показ, — то позвольте мені, перше чим відповідати Вам, повторити тим людім, у чім тут діло. Воно, бачу, буде добре і на Вашу думку.
Мавши велику для мене, як Русина та ще й радикала честь, порядкувати бібліотеку після славно звістного польского писателя і діятеля Осипа Крашевского у Кракові в 1887-8 рр., я наткнувся там на Вашу, Високоповажний Добродію, переписку з великим Покійником про Ваш побут у Львові, в 1882 р. та про Ваші тодішні зносини с Поляками. Я зняв, за дозволом сімйі Крашевского, копіі з тоі переписки і, переконавшися, як неправедно писали були про ту Вашу кампанію галицкі рускі газети обох таборів — старих і народовців — я ще 1888 р. попросив Вас позволити мені оповістити ту переписку. Ви на се згодилися, та мені годі було зробити се зараз і я мусів ждати кращоі нагоди. Коли ж під конець 1890 р. у нас настала т. назв. "угода" народовців з певними Поляками та з австрійским правительством, похожа на ваші зносини с Поляками 1882 р. і коли "Галицкая Русь" вивела, оце недавно, і Вашу справу для доказу, що увесь украінофільский рух, мовляв припечатаний галицкими народовцями угодою — польска інтрига, та при тім, своім звичаєм, набрехала і про Вас, — я зважив, що настала крайня пора вивести сю справу на чисту воду, і за Вашим ласкавим повторним дозволом, я оповістив названу переписку в 20 і 21 нрах "Народа" за той рік, додавши до того Вашу переписку зі мною в сій справі з 1888 і 1892 рр. Між инчими я підніс там одно місце з Ваших листів до Крашевского, де виразно сказано про ціль Ваших торгів ис Поляками 1882 р. а іменно, що Ви домагалися від Поляків, щоби вони дали через Вас Русинам "пільгу у всему тому, на що Русини по правді нарекають". Окрім того я підчеркнув і те місце, де Ви домагалися від ширшоі громади панів Поляків запомоги Русинам в найширшій і безконтрольній діяльности йіх. Нарешті я коротенько указав Русинам, особливо народовцям на те, що йім слід вивести з Вашоі невдачноі кампаніі с Поляками в 1882 р. Се очивидячки ловило народовців з 1882 р. і москвофілів у "Галицкой Руси" на бріхні, немовбито Ви були запродалися тоді Полякам. Як і треба було ждати, ані народовці в "Ділі," ані тим менче москвофіли в "Галицкой Руси" і доси не піднесли тих фактів. "Діло" тілько надрукувало половинку Вашого листу до мене із сущними пропусками між инчими про спільну ролю народовців і москвофілів у сій справі "Гал. Русь" навіть не заікнулася про те, що в "Народі" оповіщено документи про ту справу. Се мабуть тисячний образочок спеціяльно галицкоі культури, про котрий тут нічого говорити.
Не розбираючи подрібно Ваших поглядів на польско-рускі відносини, виказаних у названій переписці, я обернувся з деякими критичними увагами про Вашу кампанію з 1882 р. до Вас особисто та просив росказати справу докладніше. Ви відповіли мені отвертим "листом до Редактора "Народу", що я й надрукував у 22-24 нрах "Народа" за 1892 р.
В тім листі Ви найперше росказали суть діла, а після того сказали й свою теперішну думку про відносини Русинів с Поляками. Ви росказали, що прийіхали у Львів видавати украінскі переклади й переспіви чужонародних творів, котрих не вільно видавати в "чиновній пустині", де "ради якоісь измечтаноі політикою будущини тіснять віковічний Божий дар — слово," та почали "Шекспіровими Творами," а рівночасно видали тут же збірку власних віршів п. з. "Хуторна Поэзія", де відпекалися слави козацкого гетьмана, що з Вас були зробили в 1847 р. російскі урядники, та вихвалилисте царя Петра й Катерину, як справдешних монархів. На Вашу книжечку, — невважаючи на те, що Ви виступили в ній під "москво-монархічними прикметами," — звернув велику увагу Ваш волинский земляк Осип Крашевский. Він написав свому шкільному товаришеви у Львові лист, що Ваше слово, якби єго Поляки приголубили, "отверезило б Русинів з йіх омороку в політичних і соціяльних справах". Товариш пок. Крашевского зайшов з єго листом до Вас на Вашу убогу кватиру (з котроі Гал. Русь зробила мало не палату!) і з того пішло Ваше пізнанє з галицкими Поляками — політиками. Вони, як і Крашевский, признавали перед Вами, що розлютили галицку Русь своєю перевагою в політиці та казали Вам, що раді поправитися. Ви торгувалися з галицкими панами-дуками, чим би вони "поступились Русинам за Вашим посередництвом"; пани, — як Ви кажете, — "готові були на великі грошові жертви і на вповажливий для Руси компроміс, аби "задоволені Русини не дихали на Польщу важким духом". Діло дійшло було вже до того, що один польский князь, руского роду, мав просити задля того авдієнціі у цісаря в Відні, куди й Ви пойіхали для поради с тамошними високопоставленими Поляками — Смолькою та Зімялковским. Тимчасом, по дорозі у Відень, Ви переконалися с краківскоі польскоі газети, що польскі політики Вас підійшли. В газеті була надрукована папска енцікліка про віддачу єзуітам руских Василіян з йіх добрими. Про те знали напевно ті польскі політики, що з Вами балакали у Львові, знав мабуть і Крашевский, тай навіть не відповів Вам на Ваші ранчі просьби за те, щоби він сам виступив публично та підпер Вас перед панами-Поляками у Ваших домаганях від них для Русинів. У Відні ані Смолька ані Зімялковский навіть не заікнулися з Вами про справу, хоть запевне вони перші знали про те, що скоілося з Василіянами. Ви видали у Відні по німецки брошуру протів папскоі енцікліки п. з. Die Vergewaltigung der Вasilianer durch die Jesuiten, — та віденьскі власти як стій сконфіскували єі, через що і дрезденский видавець Брокгауз не схотів печатати украінского тексту. Після того Ви покинули Відень і Галичину з панами Поляками, кинувши на відйізднім, в очи польским та австрійским політикам, як у нас довго говорено голосно, — ось які слова критики-роспуки: "Де кінчіться Азія?!"
В моім приватнім листі до Вас я навів Вам оці три помилки у Вашій кампаніі з 1882 р. 1) Як могли Ви надіятися на що небудь путнє від панів-Поляків для украінскоі справи? 2) Ваші слова про те, що ворожня між Русинами і польскими панами нестійна, зовсім хибна, бо се ворожня між людьми супротивних собі інтересів: економічних, соціяльних і політичних і 3) Рускому народови годі надіятися на те, що єго двигне з економічного і морального упадку грошовите панство: польске, московске, чи й своє, а треба єму самому двигатися з'єдиненими силами.
В другій половині Вашого отвертого листу до мене, Ви відповідаєте й на сі моі уваги. Хоть Ви в тій відповіди, на жаль, не чіпаєте моіх соціяльних уваг про Русинів і панів-По ляків і, ще на більший жаль, не наводите точок "вповажливого компромісу" польских політиків для Русинів 1882 p., — та мені все таки ясно, що Ви взагалі думаєте про такі справи і які то можуть бути дійсні точки такого компромісу.
Позвольте мені відповісти Вам як найзагальніще.
Остатними десятками літ Ви стали завзято критикувати украінску історію і теперішний украінский рух, — по Вашому, затроєні і козаколюбцями, і Поляками, і Москалями, та стали шукати історичноі правди, "якаб вона ні була гірка," при чому Ви, як кажете, держитеся "цупко документового матеріялу". Не стану Вам відмовляти ані права робити так, ані щирости в тих Ваших заходах, ані тим менче патріотизму, — як се, на жаль, роблять галицкі та украінскі Русини. Я підписуюся обома руками на безоглядне шуканє всякоі правди, а тим більше історичноі, — та тілько: чи Ви робите се обєктивно, безпристрастно? чи вірна тота міра, якою Ви мірите у нас iстoричну правду? чи вірні виводи, які Ви робите з нашоі исторiі та новіщого украінского руху, а голосно: чи кріпкі ті підвалини, які Ви раді покласти під дальший розвиток руско-украінского народу?
Мені бачиться, що воно далеко не так. Ви доходите історичноі правди головно для доказу, що пани, — польскі й російскі, — урядники, державники — то "строітелі" та "культурники," а украінскі козаки, селяне і ті, хто з ними стояли і стоять — то "руінники", варвари. Ви так і звете йіх у листі до мене. Ви твердите, що пани все тілько будували порядок та культуру, козаки ж і селяне усе руйнували йіx. Отже навіть, якби правда була, що вся польска та московска шляхта будувала порядок і культуру — хоть ми добре знаємо, що напр. польскі королівскі власти мусіли в одно воювати з буйною та "нестатечною" польскою шляхтою за для якого-небудь порядку в державі — що кождий польский шляхтич, навіть "nа zagrodzie" вважав себе монархом і своє господарство — монархією в польскій державі, — якби, кажу, навіть правда була, що то був справжній порядок і справжня культура, — то все таки приходиться запитати Вас: а чиімиж руками, чиім потом і кровю робили се державники? Чиіми руками дідичі підносили своє панске господарство? Чи не селянскими? Хибаж се руіна? Ви кажете, що пани польскі мусіли боронитися від мужиків, строгими констітуціями, як "члени ассоціаціі труда c тим, що політичня економія розуміє під словом капітал". А позвольте Вас запитати: чиі руки запрацювали ті панскі капітали і хто власне складав "спілку праці" на панских господарствах? Чи не мужики? Запевне, мужики, кривджені панами, иноді й руйнували панске добро, а все ж таки найбільшу частину свого житя мужики "строіли" — працювали не тілько на себе, а й на панів, і коли порівняти мужицку руіну с тим добром, яке вони придбали панам і державі, то се остатне далеко переважить. Чи культурно ж робили польскі й російскі пани-деспоти, пускаючи придбане мужиками добро на піятику і таке инче та потім видушуючи з мужиків чим раз більше праці на заплату таких видатків, та ще й відбираючи у них останки громадянских прав, що таки були встановили по своіх громадах та зборах ті "варвари"? Як порівняти сю панску руіну з мужицкою, то ще не знати, по чиім боці буде перевага. Що й казати: під Польщею і Росією переважна більшість панів просто руйнували мужиків економічно, соціяльно і політично, та по части й морально. Протестуючи проти ceгo, селяне запевно робили помилки, — та чи в основі не мали вони на протест право, як люде, що також хотіли бути участниками панскоі культури, поставленоі своіми власними руками, а тілько при помочи панского розуму, також придбаного через мужицку працю? Ви кажете, що якби перемогли були мужики та видали своі Volumina Legum, то вони були би іще несправедливіші від панских. Воно мабуть і було би так — мужики, звичайно, були темні, розбиті тай розсерджені панами, — тілько чи праведно, робили "культурники," накидаючися на селян за то, чого й не було? Чи праведно відмовляти мужикам усякого правного захисту і змоги сяк-так просвіщатися — як се робили пани кріпостники та пізніші прихильники йіх?
Ви берете за зле украінским історикам те, що вони стоять на боці козацтва і селян та твердите, що тим ті історики вивертають історичну правду, виказують історичну пристрасть до певних верстов. Я готов признати Вам, що се по трохи правда, — та чи се резон для Вас лаяти ті верстви та прихильників йіх у користь инчих верстов, котрих кривда над селянством була тим більша, що вони були світліші? Чи се у Вас не пристрасть історична? Чи се не тенденційне розумінє історіі? Чи се не великопанска отрута — польска й pociйcкa? Чи роблять так сучасні західно-европейскі історики, навіть аристократи, хоть і йім приходиться росказувати про масові рухи, в котрих иноді було куди більше "варварства," — по Вашому, — аніж у рухах нашоі маси?! Чи роблять так природолюбці, на котрих Ви указуєте в листі до мене, згадуючи про своі недавні історичні праці? Чи накидаються природолюбці хоть на явно шкідливі звірі, — на вовків, гадюки й т. и. та чи виносять під небо голубів і т. и. ангелів серед звірів — правдивих, або вимаячених ними?? Ось на що Ви мені відповіжте!
(Конець буде.)
[Народ, 08.01.1893]
(Далі.)
Ви побиваєте мене Качалою, що, мовляв, у своій історіі мовчить про мужицку кривду над польскими панами, та додаєте, що мовчанка мужиків у письменах "дає гуманистам повну волю ораторствувати на користь первобутнёго варварства в боротьбі ёго з прогресовою культурою."
Я думаю, що сего годі сказати з повним правом навіть про націоналістичну украінску історіографію; я ж, як загалом усі радикали, тут ні при чім — запевняю Вас.
Книга Качали не історія, — а політичний памфлет, де впрочім автор виріс понад голови польским панам і ксьондзам, бо в своій практичній діяльности, напр. парляментскій Качала стояв при союзі Русинів з магнатско-клерікальною польскою партією, і сам завше був крайним клерікалом. Через те ми, радикали, остро критикували єго, і він не мав на нас ніякого впливу, ані доброго, ані лихого. Я справді не знаю, відки Ви таке взяли?
У Ваших словах протів мене ізза Качали — одна правда: ми справді радикально росходимося в думках про всякі стани серед нашоі народности. Ви пишетеся на отсе древньо-руске слово: "Горе тобі, голово, окроме плеча, горе й тобі, плече, окроме голови" і додаєте: "На тому и громадянська рівновага руська стояла, що можна було людині потужноі голови и ручого плеча зьнятись из грязі хочби й у князі." Гарно! А щож Ви скажете на найновіший напрямок серед людскоі громади до установи таких порядків серед людей щоби могло ставати чим раз більше ручих плечий і враз потужних голов; щоби всім вибиватися з грязі, коли не в князі, так у виборних усім народом орудників та в люде?? Та скажіть і те, чи сходиться той староруский погляд з тим, з якого Ви дивитеся на украінску історію, тобто з панским поглядом на масу, що, по панскому, вічно стояти мусить на тім, на чім стоіть ис поконвіку?! Та, з якоі речі Ви винуєте наших селян, коли вони, по своєму, власне ішли до того, щоби зниматися із грязі та рівнятися хоть с польскими шляхтичами?
Ви кажете, що якби не пани, а мужики взяли були верх, то культура була би опізнилася на сотки літ — мовляв: не було би ще ні "Народа" ні "Хлібороба" ні мене, ні Вас, ні Костомари, і Ви кличете до мене, "подякуймо хоч за самих себе панському режімові." І подякуймо; чому не подякувати?
Та я додам: "Подякуймо хоть за самих себе і тим "варварам", нашим селянам, що мовчали в письменах, та не мовчали в своіх піснях і т. п. та зберегли нам так не тілько наше живе слово, а часто й таку гуманність, якоі ми не бачимо в творах більшости тих панских "культурників", що кричать у письменах та далеко не по культурному, супроти менчого брата. Подякуймо тим "варварам-руінникам" за збережене ними добро, на котрім ми вчилися і нашоі живоі мови і по части прихильности до своєі краіни. Подякуймо йім за те, що невважаючи на всі удари на нас від своіх, польских та російских "строітелів" — а оба ми можемо се сказати сміливо про себе, ми все таки не збилися з вірноі дороги до прогресу у нас тай доси маємо наше живе слово за найкраще наше добро, за підвалину до прогресового культурного руху у нас, тай працюємо на тій підставі й будемо працювати — не "якоже книжници и фарисее, польскі й російскі." Подякуймо нашим селянам тим більше, що вони виробили й зберегли нам те добро серед ненастанноі боротьби зо "строітелями" просто за право істнованя... Ex, чи Вам се мені говорити, Вам — такому доброму знавцеви нашоі мови, Вам — авторови... ну хоть "Записокъ о южной Руси" — твору безсмертного для наших селян та, повірте, і для Вас??!
Та лишімо на боці історію — помилки єі розумним людім не указ. Я, як сказано, не прихильник ніякоі тенденційноі історичноі праці, навіть про сучасні нам справи. Та все ж таки я в прихильности украінских істориків до козацтва і селянства бачу культурний соціяльний елемент — понуку до праці інтелігенціі в користь чорного робучого люду, і тепер. То та прихильність перейшла і в украінску белетристику і в загалі в літературні праці Украінців про народ і для народу. Ви ж і тут бачите отруту, прославлюванє "пяноі різанини й руіни прозою й віршами". Хиба ж се так? Хиба і найпристрастніще вважанє селянина за брата, за чоловіка, достойного всяких земних благ на рівні з вибраною купкою культурників — хиба се у Вас такий приступок? Я сей гуманний бік украінскоі літератури маю за найкращу запоруку нашого прогресу, за певний знак того, що наші справжні прогресісти не захочуть заховати користей прогресу тілько для себе, а віддадуть єго на ужиток як найбільшоі маси своіх земляків — "варварів". Отже я сказавби тілько, що той гуманний бік украінскоі діяльности в загалі тепер іще за мало розвитий на власнім грунті, й за мало орозумлений похожими рухами у західній Европі. Тут діло зовсім не в прославлюваню хиб народу у думках і вчинках — того майже нема ні в кого з украінских писателів, особливо новіших драматургів, творів котрих Ви очивидячки не бачили, — а у радикалів є тілько противне. Ми проповідуємо, словом і ділом, прихильність до нашого селянина для єго бідности і темноти, та зовсім не для того, щоби йім поклонятися, а для того, щоби народ із того двигнути вгору, на ступінь просвіченого чоловіка. Через те ми не лишаємо і камінь на камени ані з єго старезного погляду на світ, ані з порядків, серед яких він живе.
Ви не радите нам надіятися на селян, бо вони, мовляв, не спорудили навіть нічого такого, як друкарня ім. Шевченка, на котру дала гроші пані Милорадовичка. Ми могли би Вам указати на такі приміри в нашій історіі, як Ставропигійский інстітут із далеко більшою друкарнею, школою і т. н. заложений і віками удержуваний в значній частині крівавою працею руских чорноробів — членів того Братства. Та не будемо перечитися з Вами, і готові Вам сказати більше: мужики й доси власне не помагають нам матеріяльно навіть у всіх тих заходах, які вони самі вже вважають невідмінними для себе, — та чому? Тому, що селяне бідні й розбиті, та що йіх гроші йдуть у руки всяких "narodоwych skarbowniezych" — як Ви звете "культурників." Ви радите нам надіятися тілько на тих "skarbowniсzyсh" і вказуєте на те, що між польскими і російскими "skarbniczymi" є люде і високообразовані і високогуманні, що раді просвіті темного брата і готові задля того навіть жертвувати гроші. Ми самі знаємо, що се так і дуже цінимо таких людей. Та діло в тім, що то поодинокі люде, виімки, а не "szemka kummuna majętnych ludzi," на котрих Ви кладете всю надію на піднятє з упадку Руси. Повірте, що Ви дуже помиляєтеся. Ніколи широка громада маючих людей — грошовитий стан, не жертвує себе для менчого брата не то економічно, а й культурно, просвітно. Ви свою віру в галицких польских "дуків-срібляників" узяли з того, що в Росіі мали між просвіченими Поляками таких щирих другів і помічників, як М. Грабовский, Свідзіньский, Едв. Руліковский, брати Головінскі, Арцішевский, Зінович і др. Повірте, що російскі Поляки в загалі зовсім не те, що галицкі. Та, знаєте, чому? Тому, що вони давлені російством, то взнають, що болить, скупляють своі сили на найважніщім і через те і господарство йіх моральні плоди — література й т. и. куди ліпші від галицких. Усе те пропало би, ми скрізь по землях давноі Польщі почули би стару пісеньку "Hulaj dusza," якби російскі Поляки опинилися в такім стані, як галицкі, тоб то в стані не тілько вільних, а й пануючих над другими. Се й подумати страшно, і ми самі такого не зважилибися виявляти, — се сказав нам один російский Поляк-патріот, дуже близький Крашевскому, що, значить, і сам міг таке думати. Розумієся, що з того зовсім не виходить, щоби Крашевский і другі російскі Поляки не бажали волі для своіх земляків. Ми самі горяче бажаємо того Полякам, але ж приклад Галичини може довести до роспуки всякого чесного Поляка і Русина.
(Конець буде.)
[Народ, 22.01.1893]
(Конець).
Ми зовсім не є протів польскоі культури — польскоі науки й штуки. Ми учених польских у Галичині, власне в Кракові, ставимо дуже високо, — та діло в тім, що серед польскоі інтелігенціі в Галичині більше політиків, чим учених, тай сі учені звичайно забувають свою науку, як тілько беруть ся за політику, особливо за політику з огляду на Русинів. Та що тут казати про Русинів, коли галицкі пани-політики ще менче працюють для добра свого власного люду та ще й люто переслідують тих, хто справді бажає того добра!
Ви кажете, що якби не мовчанка Крашевского та не папска енцікліка протів Василіян, то Ви зібрали би були від польских панів у Галичині, на народне діло, не тисячі, а міліони гульденів. Еге-ж — якби! Та тут то й уся трагіка польскоі місіі на Руси, що навіть у такого Крашевского, того, як Ви єгo звете, "освіченого широкою, глибокою і високою універсальною наукою генія народу Польского, чи Украінского, чи обох ix вкупі," — що навіть у такого, — кажу, Крашевского, політика польских панів та єзуітів важніща чим помиренє міліонів руского народу з польским. Втім то й діло, що й папску енцікліку викликали тіж самі політики, з котрими Ви тоді торгувалися і зробили вони се в той самий час, за Вашими плечима.
А в тім — нехай би Ви були й справді зібрали міліони гульденів на руске народне діло в Галичині. Не вже Ви думаєте, що Вам не прийшло би ся було кинути йіх назад скорше, ніж бисте видали однісіньку просвітку книжочку?! Запевняємо Вас, що складачі тих міліонів стали би були диктувати Вам своі умови такоі помочи: яка має просвіта руского народу — економічна, соціяльна й політична — і Ви певне мусілибисте скінчити своє діло з ними виданєм про те все брошури, похожоі на Вашу колишню віденьску. Та, от, по що далеко ходити! Наші народовці пішли були усім гуртом під лад польским політикам, видержали з ними повних два роки, попускаючи йім далеко більше, ніж Ви, — а таки скінчили, отсе 27-го с. м. тим, що вирвалися із тих обійм. І стало ся так бодай в малесенькій частинці і з огляду на Вату нещасливу кампанію в 1882 р., про котру я головно на те й оголосив документи. А не забудьте, що народовским головачам не повелася "угода" головно через те, що вони не спитали перше самого народу і не мали на те від него мандату. Тепер, бачите, ніяка політична справа не може повести ся без виразного мандату, бодай від ширшого кружка одномишленників, а не то від усei Украіни, — як Ви оберталися в 1882 р. до галицких панів-Поляків.
Не вже ж і ся величезна трагічна пригода з народовцями не переконає Вас?! Не вже у Вас і доси не розвіялися іллюзіі в тій справі? Не вже Ви і доси поважно думаєте, що польскі пани навіть можуть двигнути Русь? Не вже Ви і доси переконані, що коли двигнеся Русь-Украіна, то тим самим двигнеся і Польща? Не вже Ви переконані, що інтереси тих панів, що бажають Польщі — ті самі, що й інтереси руского народу? Ми можемо Вас запевнити з практики, що воно як раз противно. Вже не кажучи тут і слова про загал польских панів-аристократів-політиків, — навіть між т. зв. польскими демократами тай соціялістами в східній Галичині дуже й дуже мало людей щиро і прихильних двигненю руского народу an und fur sich. Мало хто з них зрікаєся в душі права переваги над Русинами, а коли хто й зрікаєся, то тілько теоретично. І найпоступовіші Поляки на Руси, що прямо живуть працею руского хлопа, не думають стосувати своі теоріі до практики: вони й пальцем не кинуть для просвіти руского хлопа, і навіть не знають, як слід, нашоі мови. А про инчих і не казати. Всі вони мають Русь за частину Польщі і навіть у думці не допускають, щоби тота Pусь не мусіла належати до Польщі, щоби могла, сердега, стати на власні ноги та двигатися, як йійі доля поможе.
І гадаєте, що се все "строітельство"? Еге-ж, вигадали! Вже на що більшоі руіни, як та, що доводить наших селян до еміграціі у Росію, і на що страстнішоі жадоби справді порадити біді й темноті наших селян, як заходи наших радикалів, — та прочитали-би Ви, що пишуть ізза того польскі газети — шляхецкі й такі "демократичні", як "Gazеta Narodowa", "Dziennік Polski" й инчі. Вони просто кличуть протів селян і протів щирих йіх прихильників із усіх руских партій — поліцію, жандармів, війско і всякі небесні й земні сили, не вважаючи на те, що ніхто з Русинів не робить нічого протівзаконного — що вся праця Русинів "строітельна", культурна, тай то навіть дуже слабонька. А Ви серіозно твердите, немов би то наші селяне і тепер руйнували панів-дідичів. Іронія, Всп. Добродію, і люта наруга над людьми, що просто падуть від праці на других! Ви може маєте на думці те, що инколи який слуга ошукає пана, або селянин ухопить трохи дров із панского ліса та попасе на панскім худобину. Так се ж одиниці, а далі: чи можна рівняти сю кривду с тою, яка дієся тим самим шкідникам, від котрих береся кари, в сотеро більші від дійсноі шкоди?! Коли Ви знаєте украінскі села, то повинні Ви знати й те, що не один такий "строітель" умисне загонить на своє мужицку худобу і тягне с того чималі грошеві користи. (Про се є не одна допись у женевскій "Громаді"). Та у нас селяне і тілько шкоди не роблять панам, бо вже в загалі не мають і худоби. А може, у Вас, кривда панам те, коли робітник бажає, щоби з ним краще обходилися та домагався за свою тяжку, звичайно 12-годинку працю, 30 кр. у день, замісць 20?! А порахували би Ви, кілько пан заробить на тім, що єму за той час уробить такий робітник — можете при тому відшибнути й процент від "панского капіталу"...
Не забувайте, що у нас селянин не може скривдити пана, хотьби й хотів, бо панске добро бережеся усіма силами, коли тимчасом мужицкого добра, мужицкоі праці, й самого і мужика ні одна з тих сил не боронить. Як же ж тут бодай нам не ставати в обороні мужиків та не йти з ними спільно?!
Ми, радикали, вважаємо своім обовязкок стояти до загину за економічними, соціальними й культурними інтересами маси руского народу, не оглядаючися ні на яку поміч від "широкоі громади" маючих людей, а тілько будуючи на самопомочи тоі маси. Доси та маса безпосередно дуже мало помагає нам у нашій праці економічно, — та ми маємо певну надію, що помалу, в міру заінтересованя тоі маси культурним поступовим рухом — з міліонів єі осіб ми сотворимо велику і кріпку організацію, с тисячами, коли не міліонами гульденів, зложених дрібними крейцариками, керваво запрацьованими, котрим тоді наш нарід давати ме тим більшу ціну, тай тим більше цінитиме те, що буде зроблено за ті гроші. На таке вже є доказ не тілько в соціалістичних організаціях робітників, за границею і у нашій державі, що самі удержують і множество видань і всякі заходи в свою користь, а маємо доказ і в селянских робітників у Норвегіі та Ірляндіі, що трясуть і такою могучою державою, як Англія, — і, повірте, роблять се не для руіни, а для культури. До такоі нашоі роботи ми, звісно, щиро приймемо усякого культурного, та ще й грошовитого чоловіка, хотьби й Поляка.
Судячи по Ваших словах у листах до мене, надрукованих у "Народі", що Ви вважаєте мою працю над двигненєм народу з економічного й морального упадку — "спасенною", я переконаний, що Ви бодай в частині признаєте рацію й моім словам у сім моім листі, та що ми від тепер станемо говорити не про тe, як там було з нашого історією та беллетристикою, а про те, яку далі робити у нас історію — як працювати для двигненя народу з єго упадку, літературно тай инакше? Отже я певний, що в тій праці ми не в однім зійдемося.
Щиро прихильний до Ваших заслуг для украінскоі справи.
31 дек. 1892 р.
[Народ, 08.02.1893]
08.02.1893