Д-р Іван Велигорський

Останніми часами появилося кілька праць німецькою та українською мовами, що намагаються показати історичні, культурні, політичні, правні й мовні взаємини між Великонімеччиною та Україною впродовж віків.

 

Побіч таких книжок, як: "Історія України" д-ра Б. Крупницького, "Підручник українознавства" під ред. проф. д-ра І. Мірчука, "Україна" у виданні Ґ. Ляйббрандта; "Україна і Paйx" проф. Д. Дорошенка; "Німецьке право в Україні" проф. д-ра А. Яковлева; "Зв'язки української літератури з німецькою" В. Дорошенка; "Рілля" — переклади українських новель Марії Мірчук; "Станиславівське окружне староство" — видання д-ра Альбрехта, окружного старости, — появилася при кінці 1942 р. німецькою мовою праця проф. д-ра Романа Смаль-Стоцького п. н.: "Ґермансько-німецькі культурні впливи в світлі української мови", що поставила собі ціллю показати зв'язи між обома мовами від найдавніших часів аж до нинішніх днів.

 

Праця проф. Р. Смаль-Стоцького показує нам наглядно ці зв'язки у всій їх ширині та глибині. Обчислена вона на пересічного німецького та українського читачів і не вимагає від них мовознавчої підготовки.

 

На зміст книжки складається: передмова, скороти, спис ілюстрацій і шість розділів, а саме:

 

І. Ґерманські впливи. На вступі малює автор історичне тло, опісля пише про ґерманську правітчизну, про поділ на поодинокі мови, про різницю між чужим і позиченим словами, про історично-культурні впливи, про зайняття давніх племен, про слов'янську правітчизну та про місце й час безпосередньої стрічі слов'ян з ґерманами. Дальше розповідає автор про ґотів та їх мандрівки. Дальше з'ясовує автор сучасний стан дослідів цього питання. На стор. 17—32 слідують праґерманські запозичення. При цій нагоді, на основі таких джерел, як: "Ґерманія" Тацита, говорить автор про розселення ґерман, їх політичний устрій, їх князів, дружинників, зброю, будову домів, годівлю худоби, вкінці про назовництво рік і місцевостей.

 

Про ґотицькі запозичення говориться на стор. 32—56. Тут довідуємося про ґотів, їх військову організацію, їх торгівлю, рільництво, управу винограду, їх окраси тіла, домашню господарку й обстанову, про христіянські впливи, про єпископа Ульфіля (310—383) та його біблію й порівняння з заслугами монаха Храбра, а дальші про старо-українські і ґотські взаємини.

 

Другий (II) розділ займається впливами вікінґів. І тут знову — як і дальше — йде найперше історична основа, що в ній розповідається про мандрівку народів, про антів, як предків українців, про вікінґів — варягів та про початки київської держави. "Київська Русь" походить від руотсі — вікінґер. Дальше переводить автор порівняння між нордійським культурним очерком і візантійською культурною течією та про їх синтезу на українській землі. Варяги з часом асимілюються, а київська держава стає державою права з введенням "Руської Правди" кн. Ярослава. Несторова хроніка містить переказ про прихід народу руотсі; до цього нав’язує автор номанську та антинорманську теорію походження київської держави. На стор. 79—91 подає автор старо-нордійської запозичення, про Русь (варяги — русяві) і чернь (місцеві чорноволосі); опісля виказує вплив вікінґів—варягів на українську мітологію, княже життя, дружинників, гридницю та доказує сліди цих впливів у "Слові о полку Ігореві". На основі праці Г. Паульзена пише автор, що тризуб — це ґерманський родовий і дружинний знак-символ. Твердженням, що українська держава була заборолом Европи перед диким степом та що вона сповнила велику культурну місію — кінчить автор розділ про вікінґів.

 

Про німецькі впливи говориться у III. розділі. Крім сучасного стану дослідів подає тут автор уже й літературу питання. І так: уже словничок до "Енеїди" (1798) І. Котляревського подає 45 німецьких запозичень; Войцехович у словнику з р. 1823 подає теж кілька німецьких запозичень, П. Єфименко (1859) подає вже 125, Потебня (1879) 90, Шаровольський (1926/27) 288, а Шелудько (1931) аж 780 німецьких запозичень. На цьому місці займається автор питанням запозичень загалом і визначує завдання, що їх повинні виконати майбутні дослідники цих впливів.

 

Німецькі впливи ділить автор на: а) старо-, б) середньо- й в) ново-горішньо-німецькі запозичення. При старо-горішньо-німецьких запозиченнях переводить автор порівняння між німецькою і київською державами, що майже водночас, як спадкоємці Риму, сповняли своє післанництво — Німеччина на заході, Русь-Україна на сході. Середньо-горішньо-німецькі запозичення ввійшли до української мови до 16. ст. При ново-горішньо-німецьких запозиченнях взяв на увагу автор такі ділянки, як: державний апарат, двір, правління, канцелярія, судівництво, адміністрація, фінанси, загранична політика, товариське, духовне й партійне життя, військо і т. д. Найбільше уваги присвятив автор Буковині. Дальше пише автор про те, в який спосіб мова "травить" чужі й позичені слова та як вона старається їх уподібнити до рідного матеріялу. До цього розділу долучує автор уваги про літературне відродження Буковини під німецьким впливом, як теж і завважує, що й галицькі письменники стояли під впливом німецької літератури, а дехто з них і писав німецькою мовою та перекладав з німецької мови на українську й навпаки. Вкінці подає автор слова, що їх передала нам німецька мова з англійської. Про запозичені слова з нинішніх днів замикає автор цей найдовший розділ.

 

(Д. б.).

 

[Львівські вісті, 17.02.1943]

 

Змістом IV. розділу є запозичення-переклади, тзв. кальки, калькування, що полягають на перекладі складових частин чужоземного слова, напр. айн-флюс: в-плив, аб-друк: від-тиск і т. д. Причиною цього роду запозичень — це двомовність провідної верстви, порозумівальне значення німецької мови, вплив німецької преси і т. д. Одною з причин запозичень перекладів було м. ін. пробудження селянства по скасуванні панщини. Провідна верства інтелігенції старалася очистити мову з чужого матеріялу й на основі рідного запасу створити нові слова, щоб вони для народу "щось" значили, були легше зрозумілі. Це явище, що його звуть "пуризм", змагає до того, щоб чуже слово стало якнайскорше словом присвоєним. Пуризм покриває потребу загальнозрозумілих слів у першу чергу перекладом чужих слів, словосполучень і зворотів. Запозичення-переклад — це вже творча праця, що намагається чужі слова виразити рідним мовним матеріялом. Між чужим взором і запозиченням-перекладом існує повназгода відносно значення слова та його внутрішньої форми, тільки що потребу нового слова покрито власним матеріялом. Не всі ці новотвори вдержалися при житті, так напр. деякі новотвори Йосипа Партицького, як: ослава (зам. триюмф), саморух (зам. автомат), водопись (зам. гідрографія), перестрій (зам. реформа), поним (ідея) і т. ін. не вдержалися. Умовини, що серед них повстають запозичення-переклади, це: 1) існування освіченої верстви в народі, 2) її двомовність і 3) культурні зв'язки з народом, що в нього береться запозичення-переклади. При цьому треба памятати, що: 1) грецько-римська культурна спадщина — це спільне добро всіх мов, 2) класичний світ, як основа европейської культурної спільноти, живе у всіх мовах, 3) в українській мові ще й германсько-німецька верства полишила значні впливи та що 4) німецька мова була посередницею впливів з інших мов, як з французької, з англійської та з ін. Вершком присвоєння чужих слів — це творення нових слів за чужим взором, але згідно з духом рідної мови, як напр. рушій (мотор), ступатель (педал), жильник (кабель), вітрун (зеґельфладґцойґ), наливня (танкштеллє) і т. п.

 

У п'ятому (V) розділі подано літературу предмету а в VI. словарець слів чужих, позичених і перекладених.

 

Вартість книжки підносять ще й 24 ілюстрації та 12 мапок. Ілюстрації зображають: ґотські нахідки в Україні, вікінґів у дорозі, варягів-вікінґів, варягів на морі, князя та його дружину в поході, гроші з тризубом кн. Володимира Вел. кн. Ярослава з дітьми, гроші кн. Ярослава з його гербом, давню форму українського гербу на рунному камені (Осльо 1925), Любартівський замок у Луцьку, князя з дружиною на раді, 40 шагів з 1918 р., печать короля Юрія (1308), Львів з р. 1600, Перемишль з р. 1600, св. Єфрема в дорозі до Києва, кінцевий листок з Часослова, першого українського друку з р. 1491 у Кракові з друкарні Швайпольда Фіоля, дереворит з першого друку Шв. Фіоля, мідьорит з твору Бенедикта Карпце: Опус дефініціонум форензіюм, Франкфурт над М. і Липськ 1683 підручник німецького права, що мав вплив на українське право, Іннокентія Ґізеля, герб Мазепи, О.Ю. Гординського-Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольгу Кобилянську та Івана Франка.

 

Мапки унагляднюють нам: українську мовну площу, давні розселення індогерманських народів, слов'янську правітчизну, державу ґотів, московську імперію, карту України — обі карти взяті з великого атласу Йогана Баптиста Гомана, Нюрнберґ, 1710, вікінґів у Евpoпi, Київську Русь, австро-угорську монархію, Польщу, східну границю ґотського права в Україні. Деякі ілюстрації чи мапи дуже цікаві, бо рідкі. Усі ілюстрації й мапки дуже виразні; деякі з них виконані на крейдяному папері. Одно слово: книжка видана дуже старанно.

 

У зв'язку з культурними впливами перейшло до української мови з чужими речами і багато чужих слів. Тому слушно говоримо, що історія мови — це історія речей та що історія якогось слова — це дуже часто історія вирізку культури та звичаїв. Автор начислив цих слів з німецької мови: 2089. Але якщо ми зважимо, що з цього числа 289 запозичених слів відноситься до війська, 774 з Буковини, 26 з Закарпаття, 7 перейшло за посередництвом мадярської мови, 19 з Наддніпрянської України, 12 запозичень з мореплавби, а вкінці 71 слово перейшло до української мови за посередництвом німецької мови з анґлійської, то остане ще тільки 911 слів, що перейшли до української мови з німецької безпосередньо або за посередництвом німецької мови від прагерманських часів аж до нинішних днів. Число 911 ще змаліє, якщо ми зважимо, що між запозиченими словами помістив автор у списку не тільки основні слова, але й похідні, напр.: аґітатор — аґітувати, бойкот — бойкотувати, бомба — бомбардувати, флірт — фліртувати і т. д. або такі, як: фільц — Фільц, ґут — Ґут, мито — митар і т. д. А якщо вкінці додамо, що між цими словами є ще й такі міжнародні слова, як: абстинент, адміністрація, адвокат, аґітатор, аґітувати, аґрарник, акциза, акт, алярм, альбом, альтана, альтернатива, амнестія, анархія, анексія, антисеміт, апеляція, армія, артикул, артилерія, аристократ, атака, атракція, авдієнція — отже 24 тільки на букву "а" — то можемо сміливо сказати, що число чужих слів у відношенні до власного запасу слів української мови — зовсім не велике.

 

(Д. б.).

 

[Львівські вісті, 18.02.1943]

 

(Докінчення)

 

Запозичень-перекладів начислив автор 153. Але вони — на мою думку — не притаманні тільки українській мові. Деякі з них напр.: "Боже, помагай" не мусіла українська мова перекладати з німецької мови, тільки вони моли повстати серед таких самих обставин і в українській мові. А якщо б уже хотіли наводити такі запозичення-переклади, то треба б навести майже всю наукову термінологію, майже в цілості переписаний німецько-український правничий словар д-ра К. Левицького і т. д.

 

Хоч і автор дуже пильно повизбирував запозичені слова з німецької мови, всежтаки можнаб до його списка додати ще хочби такі слова, як подаю нижче, що їм можна б доказувати германське чи німецьке походження: барда, барліг, берегти, береза, бір, бобер, бордюг, борода, борозда, босий, боятися, брезент, брова; вар, вара (годі, осторожно, не можна), вантюх, (над) веред (-ити), веретено, видіти, видра, вим'я, віра, віск, вісь, вітер, віхоть, віяти, власть, вовк, вовна, вогкий, вориння, ворог; гавань, галабурда, галява, гамбарь, гиря, гість, гладкий, глина, глядати, гніздо, грабити, гребти, груда (у коня), груд(к)а (землі), груз (сміття); ґніт (але в значенні: "ти, ґноте", що в долішн. німецькій мові означало: "ґеноте" — необразований чоловік, ремісницький челядник, нестудент; це слово чув я в Коломиї перед світовою війною); двір, день, дерево, діяти, долина, дрізд, дріт, дрезина, дробити, дуцнути (вдарити, це слово "дуцен" зникло в німецькій мові, але чи не живе воно в полученні: "гур-дуц", яке я чув при забаві з маленькою дитиною, ударяючи головами до купи; як це роблять барани, по-німецькому: гуртіґ дуцен=сильно ударяти); жаль, жвиндіти (плакати), жвинда, жерд(ь) (-ка), жереб, жовч, жорна, жувати; (за)давити, зелений, золото; їж; іти; кара1) (Слово о полку Ігореві), карась, камінь, карб, кашель, класти; комора, короп, коса (у дівчини), коєць, крамола (Сл. о п. І.), круг (-лий), крук, кувати, купа, купно (разом), куркубка (слово чув я в Коломиї, означає: малий гарбузик), кутнюк (шлунок у звірят); легкий, лизати, лежати, ликувати, липа, лице, лінь, лож, лосось, льон, любий; мара, миша, міль, місяць (час), много, могти, мозок, молоко, молоти, мох, мудрий, муха; (на)впаки, нагий, небо, нині, нипати (нім.: ніппен), ніготь, ніж, ніс; обіськати, око, (о)пона, орел, оса, осінь; пипоть, плахта, половик (ястріб; ще малим бувши чув я: "воловик зловив курку за язик"), половий, помінити (=обіцяти), приятель, прісний, просо, простирати, прохати, прунька; раб, рам’я, ребро, рикати, рід, ріпа, робота, рябий; сакви, свекор, свиня, світ, святий, селитьба, серп, серце, сестра, сідло, мірий, сіяти, син, сирий, спати, скок, слабий, слива, слимак, смага, сніг, солома, сором, срібло, сполох, сгать, стежка, стіна, стопа, сторона, стрих, стріла, струм; терен, тесати, тісто, тло, товариш, тонкий, треба, труд, труп (-ішіти), трут (-ень), тьма; цілий; шерсть, шкребти, шорца, (опинка в Яворівщині), шпат (у коня), шпотатися, штахети; щиголь, щит; хвиля (води), хоругов; череп (-oк) з горшка, чуб, чупер; юний; яблуко; яр(-ина), ясень.

 

Повищий список не повний; його можна б продовжувати. Слава, що їм можна б доказати германсько-німецьке походження подав я поазбучно. Щоб вони служили доказовим матеріялом треба б їх упорядкувати за ділянками й навести побіч них їх джерело, з якого вони походять, але на це не місце в часописній статті інформативного характеру.

 

При запозиченнях з чужих мов ще треба б теж взяти на увагу й ту обставину, чи запозичення перейшли тільки до розговірної мови, чи й до літературної. Багато запозичень з німецької мови перейшло тільки до розговірної мови, і то до розговірної мови тільки на Буковині й частинно в східній Галичині, але літературна мова новіших запозичень не знає.

 

У своїй праці взяв на увагу автор тільки лексикальні запозичення, що — так сказати б — ще тільки злегка заторкують мову. Уже глибше приникають у мову т. зв. кальки, запозичення-переклади, а ще глибше втискаються слова, що вже тільки формою чужі, бо матеріял їх — уже рідний. Але цікаво було б прослідити, оскільки відбився вплив німецької складні й фразеології на складню й фразеологію української мови. І це був би вплив найглибший, бо він уже зміняв би духа української мови і впливав би на спосіб думання. Треба б теж прослідити, які пословиці та приповідки перебрав наш нарід, бо пословиці — це народня мудрість, а мудрість — це світогляд.

 

3 радістю треба привітати готовість автора написати працю про запозичення та висвітлити це трудне питання ширше й глибше, і слушно, бо справа запозичень — це не така проста справа, а до того ще й дуже цікава тема. У такій праці найдуть наукове угрунтування всі питання, зв'язані з чужомовними словами. Досліджувати запозичення — це значить робити археологічні розкопки в наверствуванні мови. І на ньому полі в нас мало що ще зроблено. Тут чекає ще на українське мовознавство велика, тяжка й відповідальна праця. Найперше треба б перевести інвентаризацію нашого мовного запасу, щоб ми знали, що наше рідне, питоме, спадщинне добро, винесене з того часу, як український народ жив ще як член індо-германського пранароду, а що чуже, позичене, але вже з'українщене, унатурене так, що їх ми вважаємо за своє, бо ті слова перебрав народ ще дуже давно з інших мов, головно з грецької і латинської. Дальше треба б устійнити, коли та якою дорогою прийшли до нас чужі слова та упорядкувати їх сторіччями й ділянками,  значить: коли й відки перейшли вони до української мови. Тяжка це праця, але її треба зробити, щоб завести порядок у нашій скарбниці, у нашій рідній мові. При цій нагоді треба сказати, що проф. д-р Роман Смаль-Стоцький виконав велику працю, працю піонерську, бо в ділянці інвентаризації українського мовного запасу підсумував дотеперішні осяги, докинув свою важну працю та подав напрямні дальшої праці на тій ділянці. Накладні С. Гірцеля в Липську та авторові проф. Р. Смаль-Стоцькому належиться признання за довершене діло.

 

А необізнаним зо справою чужомовних впливів скажемо, що нема чого лякатися цих впливів, бо вони являються тільки вислідом загального культурного взаємообміну, неодмінного в кожному співжиттю. Нема й чого соромитися присвоєної й знаціоналізованої чужини, бо в міжнародних взаєминах кожний платить за взяте, і вкінці ще одна заввага. Українські запозичення з німецької мови — це не тільки свідоцтво різнородних культурних взаємин, але це теж незаперечний доказ постійної туги за освітою в українському народі, це його воля до життя. А мова, що стравила такий великий позичений матеріял, показала й показує в тому напрямі не свою слабість, тільки свою силу.

 

1) означає: сум, журба, нарікання.

 

[Львівські вісті, 19.02.1943]

19.02.1943