М. Точило

 

Малий фейлєтон

 

— Пані Марцінова! Пані Марцінова! Ви чули?

 

— Що, пані Кубова?

 

— Як то, ви ще не чули? — Боязко оглянувшись і прислонивши рукою уста, нахилилася Марцінковій до самого вуха: Та ж діти продають!...

 

— Хто? Де? Які діти?

 

— Або я знаю де! На двірці чи десь там...

 

— Є, пані Кубова, то вже неправда: хто б діти продавав!

 

— Пані Марцінова, як я говорю, що продають, то продають. А як мені не вірите, то запитайтеся пані інжінєрової. Її знайома троє купила по 50 зол.

 

— По 50 зол.?

 

— Aя! А такі більшенькі, кажуть, по 70!

 

— Боженьку мій? Хто б то подумав...

 

— А так, пані Марцінова!...

 

_________

 

Дз-дз-дз...

 

— Галльо! Так, Центральний Комітет. Діти? Ні, в нас нема дітей. На продаж? Що, що? Директор "Маслосоюзу" дванадцятеро купив? В кого, пані добродійко? Не знаєте? Так, так — будьте спокійні, ми вже...

 

_________

 

Дз-дз-дз...

 

— Так, "Маслосоюзу"! Шана, пане докторе!... — В кого купив я діти? Які діти? Дванадцятеро дітей? Ха, ха, ха! Маю своїх четверо, пощо докуповувати? Але в чім річ? До мене вже сьогодні дзвонило з десять осіб — просто не дають cпoкою!...

 

_________

 

— Але знаєте, пані Янова, таки варт довідатися, де то продають ті діти. Як не маю готівки, а таки купила б!

 

— Бог з вами, пані Казьова! Та щоб ви з чужими дітьми робили?

 

— Кажіть... Та був би золотий інтерес: з місця би перепродав...

 

_________

 

— Михасю! Ти чув, що десь там діти продають? Може б ми так узяли собі на виховання якогось хлопчика?

 

— Добре, Галюсю! Я вже нераз про це думав. Лише боявся тобі говорити.

 

— Eй, ти, ти! Чи я така страшна??

 

Ну, то подзвони, коханий, до Суспільної Опіки — може вони знають, де то продають?

 

_________

 

Стрівайте, стрівайте, пане Михасю! Не дзвоніть даром! Суспільна Опіка теж не знає, де то продають, бо це виссане з пальців і надане на довгі язикові хвилі шановних пань Марцінових, Кубових, Янових. Але... Але, як будете дискретні, то скажу вам на вухо, де можна дістати діти. В самому Львові, в захистах, є коло 600 сиріт, у краю є їх коло 2000. Це лише в захистах, а скільки ще зовсім беззахисних в кожному селі, в кожному місті?! Тому місяць я писав про це, та це не було довірочно і ви не звернули на це уваги. Там і не продають дітей, а таки просто дають безплатно на виховання, в добрі руки. Це трохи й не на руку паням Казьовим, бо все ж корисніше було б "пустити на пасок..."

 

[Краківські вісті]

19.02.1943