Як же нам усе-таки пощастило! Поки народ лише збирався протирати очі після запійного марафону свят, у світлий день Хрещення Господнього міністр культури Євген Нищук призначив Марину Порошенко головою Українського культурного фонду.
Давайте підберемо відповідно стилістику. У символічний день, коли в ріці Йордані хрещався Ісус із Назарету, в Україні призначено голову Культурного фонду. Немає сумнівів, що це призначення матиме для української культури такі ж далекосяжні наслідки, як і баптизація Ісуса для християнського світу.
Ні, не те. Протягом століть українська культура зазнавала утисків і гонінь, а її творців і популяризаторів нещадно знищували орди окупантів. Але після всіх репресій і заборон, тюрем і розстрілів, полонізації й русифікації настав час культурі народу українського піднятися з колін. Збулося! Міністр культури призначив Марину Порошенко головою Українського культурного фонду! Слава! Тричі – слава! Наче фенікс з попелу на згарищі темних століть тепер випростається велична українська культура і возсіяє понад світом!
Уже ближче, але все одно не те. Підказку в своєму офіційно-радісному повідомленні про призначення дає нам саме Міністерство культури. Слово-маркер «одноголосно» – а члени Наглядової ради Українського культурного фонду голосували за кандидатуру голови саме так – одразу змальовує картину у правильних відтінках. Уже бачу ці піднесено-збуджені вирази облич членів Наглядової ради, їхні тремтячі руки (усвідомлення непересічності моменту!), офіційну, але й дружню атмосферу в приміщенні. Западає тиша, аж чути, як гупають серця й цокають годинники, а тоді двері відчиняються – і скромною ходою до зали входить вона. Ні, Вона – знана країні ведуча рубрики ранкової руханки на ахметівському каналі «Україна», а водночас – остання надія української культури. Без довгих промов і обговорень, члени Наглядової ради голосують – одноголосно, та не одночасно, адже кожен з них намагається вихопити свою руку першим та й витягнути її якнайвище.
Збулося! Немає місця пафосу й лизоблюдству, розмова коротка й ділова, адже не можна гаяти часу, треба засукати рукави й братися за порятунок стражденної української культури. Міністр підписує призначення, хоч може й не хотів, бо ж розуміє, що після такого історичного кроку відпадає потреба в існуванні самого Міністерства культури. Тепер культура в надійних руках – одноголосно підтриманих на вимогу численних трудових колективів і видатних діячів. Віднині школяреві досить знати лише три дати – виходу друком «Енеїди», публікації «Кобзаря» і призначення голови Українського культурного фонду. Слава! Тричі – слава!
Як нам пощастило, що маємо родину Порошенків! Ніби всього горстка, малесенька щопта людей, а який неймовірний потенціал для країни! Вибачте за кількість знаків оклику, але ми ж самі обрали стилістику. Треба ще додати прянощів великих літер, бо ж відтепер фонд буде «ІНТЕГРУВАТИ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ ВСЕРЕДИНІ КРАЇНИ». Які незрозумілі, тобто загадкові, сиріч прості й водночас глибокі слова новопризначеної Голови!
Слава Чаушеску і його прекрасної Єлени, яка свого часу займала безліч найвищих посад у сферах культури й академічної науки, не дає спокою вихованцю придністровської глибинки. Бекґраунд, так би мовити, робить своє – на, бери державну посаду, будуй, відроджуй! Час узятися за розвій української культури!
Бери під свій патронат проекти, горни під своє крило справи, адже сонцесяйне прізвище відчинить усі двері, ніхто не зможе відмовити, і тому культура не йтиме – летітиме вперід!
Шкода лише, що родина в нашого Президента така мала. Бо ж стільки ще є сфер, які треба підняти з колін!
24.01.2018