С. Каролин

Малий фейлетон

 

Що ж було робити? Жінка тицьнула мені літрову плящину, я впхнув її у кишеню і, хухаючи у руки, пігнав на Ринок.

 

— Чого пхаєтеся, — крикнув грубий панок, що руками і ногами мостив собі дорогу до кадки з свяченою водою.

 

— Туди, куди й ви! — поглянув я на нього.

 

— Нема з ким говорити! — завважив панок. Я відвернувся у бік одної жінки, по саме вдарила мене плящиною у бік.

 

— Може б Ви так трохи вважали? — ще крикнула вона до мене.

 

— О, диви, який пан! Пхається наперед! А у черзі стояти не ласка? — закричав хтось позад мене.

 

— Та тут нема ніякої черги — завважив я.

 

— Що? Нема? — А там що?...

 

Я глянув позад себе.

 

— Та чого дивишся? Пхайся вперед! — крикнув хтось.

 

— Стоїть, як свічка, і другим не дає дороги, — дзьоркнув мене хтось під бік, аж щось дзявнуло у мому череві.

 

— А що б тебе пірвало! Не ставай на ноги! — репетувала якась бабуня, що плящиною вимахувала над моєю головою.

 

— Ще й дістану по голові нею — кажу до старої.

 

— О, дивися! Який делікатний! Не бійся, лихо тебе не пірве!

 

— Ой, вкрали мені зарукавок з грішми — нагло пронісся якийсь жіночий голос.

 

— Хай би гроші залишила у хаті! — засміявся хтось з боку.

 

— Ато, дивіть у такому святому місці, і тут злодії! — хитала головою моя сусідка.

 

— Та чого тручаєш, ще й пляшку зіб'єш! — закричав знову хтось на переді.

 

— Що? Хочеш дістати по голові? — відповів йому інший...

 

— Пане, дивіть, який тут балаган! І ні одного поліциста, — завважає старший добродій, що нахилився по ґузик від плаща, що його саме відорвали.

 

— Пане старший, а Ви чого так низько кланяєтеся? — сміється хтось. — Вважайте, бо потопчать Вас.

 

— Ну, йдіть! Не бовваніть тут! Бачите, що на Вас черга! — крикнув хтось у саме ухо.

 

У тій же хвилині, коли я вже стояв при самій каді, і намагався начирити води, хтось трутив мене, я випустив з руки пляшку, яка з дзенькотом упала на брук і розбилася на дрібненькі кусники.

 

*

 

Але ні! На другий рік буде краще! І пляшка мені не впаде, і свяченої води таки наберу…

 

[Львівські вісті]

19.01.1918