Малий фейлетон
Що ж було робити? Жінка тицьнула мені літрову плящину, я впхнув її у кишеню і, хухаючи у руки, пігнав на Ринок.
— Чого пхаєтеся, — крикнув грубий панок, що руками і ногами мостив собі дорогу до кадки з свяченою водою.
— Туди, куди й ви! — поглянув я на нього.
— Нема з ким говорити! — завважив панок. Я відвернувся у бік одної жінки, по саме вдарила мене плящиною у бік.
— Може б Ви так трохи вважали? — ще крикнула вона до мене.
— О, диви, який пан! Пхається наперед! А у черзі стояти не ласка? — закричав хтось позад мене.
— Та тут нема ніякої черги — завважив я.
— Що? Нема? — А там що?...
Я глянув позад себе.
— Та чого дивишся? Пхайся вперед! — крикнув хтось.
— Стоїть, як свічка, і другим не дає дороги, — дзьоркнув мене хтось під бік, аж щось дзявнуло у мому череві.
— А що б тебе пірвало! Не ставай на ноги! — репетувала якась бабуня, що плящиною вимахувала над моєю головою.
— Ще й дістану по голові нею — кажу до старої.
— О, дивися! Який делікатний! Не бійся, лихо тебе не пірве!
— Ой, вкрали мені зарукавок з грішми — нагло пронісся якийсь жіночий голос.
— Хай би гроші залишила у хаті! — засміявся хтось з боку.
— Ато, дивіть у такому святому місці, і тут злодії! — хитала головою моя сусідка.
— Та чого тручаєш, ще й пляшку зіб'єш! — закричав знову хтось на переді.
— Що? Хочеш дістати по голові? — відповів йому інший...
— Пане, дивіть, який тут балаган! І ні одного поліциста, — завважає старший добродій, що нахилився по ґузик від плаща, що його саме відорвали.
— Пане старший, а Ви чого так низько кланяєтеся? — сміється хтось. — Вважайте, бо потопчать Вас.
— Ну, йдіть! Не бовваніть тут! Бачите, що на Вас черга! — крикнув хтось у саме ухо.
У тій же хвилині, коли я вже стояв при самій каді, і намагався начирити води, хтось трутив мене, я випустив з руки пляшку, яка з дзенькотом упала на брук і розбилася на дрібненькі кусники.
*
Але ні! На другий рік буде краще! І пляшка мені не впаде, і свяченої води таки наберу…
[Львівські вісті]
19.01.1918